Долі людські
Submitted by Антон Петрук on 22 June, 2010 - 16:48
Тяжкими випробуваннями
позначилося в долі родини Ямнюків із с. Орлівка воєнне лихоліття. Подружжя
Івана Васильовича й Антоніни Лукашівни згадує той час із гіркотою, бо кожен з
Submitted by Антон Петрук on 10 June, 2010 - 13:49
Submitted by СН on 18 March, 2010 - 17:09
Одружившись на полісянці, емігрант із Шрі-Ланки навчився рубати дрова, косити траву, збирати чорниці…
Submitted by СН on 16 March, 2010 - 14:52
Чим більше дізнаюсь про Анечку Гамзу (саме так любляче її називають усі, хто знає цю надзвичайну дівчину), тим глибшають симпатія й повага до жвавої, життєрадісної юнки з русявим волоссям. І разом з цим зростає й гордість за неї, бо Анечка справді неординарна особистість. Адже на її долю випали нелегкі випробування. Утім, вона впевнено торує стежку в самостійне життя.
Submitted by СН on 25 February, 2010 - 16:42
І так уже дев'ять років
Здавалося б, дивуватися в нашому житті вже нічому. Однак обставини час від часу доводять протилежне. Вітер не дме, то й очерет не шумить, кажуть у народі. Та вже як повіє несподіваними поворотами долі, то й неперевершений скептик руками розведе: ну, такого ще не бачив! Не від доброго життя обжив собі хащі з очеретом на околиці села Осова Костопільського району Микола Сорочук, дев’ятий рік обходячись без ліжка, телевізора та звичних для багатьох зручностей. Попри все це, чоловіку вдається не просто виживати в екстремальних умовах, а й постійно залишатися оптимістом.
Submitted by СН on 25 February, 2010 - 16:34
Найстарша жителька Стрільська відчула гіркоту сирітства, підлітком вийшла заміж, усиновила двох дітей, а за ударну хліборобську працю удостоєна медалі.
Submitted by СН on 23 February, 2010 - 20:36
Кожен живе на білому світі, щоб залишити після себе хороший слід, повторитися в дітях, онуках.
Submitted by СН on 11 February, 2010 - 19:37
У пам’яті закарбувались тривожні дні березня 1988 року. У селі пошепки, зі страхом, болем і надією передавали один одному шокуючу новину:
- В Афганістані загинув хтось із наших! Хто? А може, неправда…
Як не хотілось вірити в чиюсь смерть!
Submitted by СН on 28 January, 2010 - 17:47
прожили Галина й Іван Бережні з Короста
Учора із золотим ювілеєм подружнього життя їх віншували численна родина та друзі. За плечима у винуватців торжества славний трудовий шлях у місцевому колгоспі, турбота про велику сім’ю. А головне, що поєднало цих людей, – міцне кохання, вірність, які не згасають з роками, а благодатним світлом прикладу вказують шлях до щастя молодим.
Submitted by СН on 21 January, 2010 - 18:57
Усе далі відходять у минуле події Другої світової війни, горе, яке принесла вона на нашу землю. У спогадах старожилів-селян, наче в краплях води, віддзеркалюється море сліз, пролитих у ті часи. 86-літній жительці Кричильська Лукерії Лобач, тоді молодій дівчині, довелось пережити загрозу смерті й рабства на чужині, але її двічі рятували односельці, прості сільські хлопці. Навіть назвати їх баба Лукерія не може. Проте пам’ятає добро, зроблене понад шість десятиліть тому, згадує про це,
не тамуючи хвилювання.
Submitted by СН on 31 December, 2009 - 14:24
На долю цієї жінки-трудівниці випало чимало тяжких випробувань:пережила війну, голод, втратила чоловіка...
Submitted by СН on 5 November, 2009 - 12:14
Орест закам’янілий сидів у хаті біля домовини, в якій лежав його син. Сліз на очах не було. Про що думав у ті хвилини? Можливо, засуджував Юрка, що не піддавався його волі, а може, совість підказувала, що той пішов з життя за його гріхи?
Submitted by Анатолій Кардаш on 22 September, 2009 - 18:37
Її молодість припала на воєнне лихоліття, а тяжкі випробування почалися в окупованому фашистами рідному селі, коли брат Гнат Бурма разом з односельцями поповнив ряди народних месників – став бійцем загону імені Устима Кармалюка. Щоб урятуватись від розправи окупантів та їх прислужників, 19-річна Марія 9 серпня 1943 року пішла в партизани й вісім місяців допомагала брату та його товаришам захищати Батьківщину від лютого ворога аж до часу визволення Рівненщини, коли хвору тифом дівчину доправили в госпіталь радянських військ.
Submitted by Світлана Ляшко on 5 March, 2009 - 16:36
які стали рідними, та ще двоє своїх виростила Дарія Філончук із с. Тріскині
Післязавтра цій жінці виповнюється 80 років. Доля була щедрою на неймовірні випробування, що випали на життєвому шляху. Та попри все в її великому серці не знайшлося місця для ненависті, злоби чи помсти. У ньому завжди жили доброта, терпіння, любов.
Submitted by Анатолій Кардаш on 3 February, 2009 - 19:24
Батько та троє братів Валентини Кались із Клесова воювали на фронтах Другої світової війни. І сама вона, тоді школярка, декілька місяців працювала в прифронтовому госпіталі, доглядаючи поранених солдатів, ризикуючи загинути під час бомбардувань ворожої авіації.
Submitted by Петро Катеринич on 20 November, 2008 - 18:37
Старенька самотня бабуся втомлено сидить на пошарпаній часом лавці. Позаду неї - великий, сплетений з лози, тин. Ще на початку життя Марії ГОМУЛКО був поставлений тяжкий діагноз долі – сирітство. Жінка знає, яке це горе, коли немає де переночувати, до кого пригорнутись і що з’їсти… За свої вісімдесят років бабуся Марія пережила чотири складні операції, чотири рази топилась, ледь не померла від удару електричним струмом, і не згоріла в будинку, куди в часи фашистських загарбань загнали німці…
Submitted by СН on 2 October, 2008 - 16:57
Крізь білі жалюзі районної лікарні пробивались сліпучі промені сонця. Усі підвели погляди до вікна, де хмарки наввипередки, ніби граючись, бігли одна поперед одної. Земля після вчорашнього дощу стала чорною та важкою. Ледве дихаючи, вона тихо грілась під теплим сонечком. Веселі горобці пронизували повітряне море й безмежним галасом привертали до себе увагу. Всі спостерігали, що відбувається за вікном палати. Лише Микола сидів на краю ліжка, обпершись спиною об стіну. Ранок перевернув усе з ніг на голову.
Submitted by Петро Катеринич on 15 July, 2008 - 09:39
Cімдесятирічні близнючки Галина КОСТЕЦЬКА та Єлизавета Кузьмич з Любикович цьогорічної Трійці пройшлися селом, співаючи тільки народні пісні. Вони тримають у серці цю традицію ще з дитинства. Де тільки жінок вітри часу не носили: і до Москви, і до Києва. Однак на цьому лише міцніли і присвятили своє життя пісні, праці, мистецтву, дітям, онукам і вишиванню.
|