«Ми часто чуємо вираз «діти війни». Це люди, на чиє дитинство припали страшні часи лихоліття. Попри жорстокість і страх, якими були сповнені їх дитячі роки, вони не втратили оптимізму й великої любові

 

Працівників житлово-комунального господарства й побутового обслуговування населення зазвичай називають творцями гарного настрою. Хочеться скаламбурити й назвати творцями гарного побуту, адже їхня заслуга в тому, що під’їзди чисто вибілені й пофарбовані й у них приємно зайти. До славної когорти майстрів, чиї вмілі руки створюють затишок і красу, належить і маляр-штукатур 5 (найвищого) розряду КП «Житлосервіс» (колишнє будинкоуправління) Марія ЛОТОЦЬКА, чиї висока кваліфікація та самовіддана й творча праця здобули чимало схвальних відгуків і безмежну вдячність квартиронаймачів, які скористались послугами досвідченого спеціаліста.

У колективі КП «Трудівник» Лідія Поліщук сумлінно трудиться 28 років – найдовше серед півсотні колег. Родом із села Білятичі, виховувалась у простій робітничій сім’ї, вона рано привчилась до нелегкої праці, ще в школі вирішила стати будівельником. Поступила в Рівненський сільськогосподарський технікум. Після його закінчення молодого спеціаліста направили на роботу в Київську область. Але Лідії хотілось повернутись у рідні краї, тож залишила посаду техніка-архітектора й приїхала в Сарни.

Майже чотири десятиліття вона сумлінно пропрацювала сільською вчителькою, щодня віддаючи дітям часточку своєї душі. А ще була мудрою наставницею колег, 22 роки очолюючи колектив Яринівської ЗОШ І-ІІ ступенів.

Торік урожай яблук видався на славу. Раділо подружжя Гаюнів - буде собі чим поласувати й сусідам вистачить. Зараз Олексій Лук’янович і Галина Василівна живуть у гарному чепурному будиночку в с. Немовичі, який колись важкою працею будували. Є в ньому і газове опалення, і вода. Ходять Гаюни до місцевого храму святої Параскеви Сербської, дякують Богу за дітей і не нарікають на долю.

Страшну трагедію, що трапилась у Зносичах у сім‘ї Данильченків у 1991 році, мешканці села досі згадують з жахом. Молодий чоловік, житель хутора Моровина, застрелив із рушниці вагітну дружину, а потім вкоротив віку й собі. Сиротами залишились троє діток. Старшому Сергію було 6 років, середній Ганночці - 4, а найменшій Марійці ледве виповнилося 2. Після похорону дітей забрала на виховання мама загиблої Ніна Наконечна, яка разом з донькою Валентиною та сестрою Марією підняла сиріт на ноги, кожному справила весілля.

Мабуть, важко зустріти зараз людину, яка б не жалілась на біль у спині. Найчастіше тривожать хребці, які, так би мовити, зіскакують зі звичних місць. Часто за браком часу не звертаємо на них уваги, не знаючи, що це причина багатьох захворювань. Жителька Сарн Надія Матюша – костоправ, яка вміє вправляти вивихи своїми вправними руками, ставить хворих на ноги. І не на декілька днів, а на тривалий час. Жінка не має постійних клієнтів, адже хто побував у неї двічі, надовго забуває про біль.

цілитель з Карпилівки Юрій Мартинюк Народжується людина – і Бог посилає їй долю. Ось тільки заглянути наперед нікому не дано, якою ж вона буде. Потрібно вміти прислухатися до свого внутрішнього голосу, не суперечити, адже десь там, у закутку душі, і захована ціль, з якою приходимо в цей світ. Піввіку топче ряст житель села Карпилівка, народний цілитель, ентузіаст з різностороннім баченням світу Юрій МАРТИНЮК.

Наталія Костюк народилася в Сарнах. Весела, життєрадісна, мріяла стати хорошим медиком. Але звичайний на перший погляд грип перекреслив усе життя – виникло важке ускладнення судин головного мозку (енцефалопатія). Вирок долі? Ні! Не скорилася тоді ще молода жінка, маючи величезну силу волі.

Нерідко, щоб повернути здоров’я, звертаємось до лікарів, цілителів, витрачаємо великі гроші, долаємо сотні кілометрів і не знаємо, що поруч живуть люди, які можуть позбавити багатьох недуг без допомоги ліків. Нещодавно доля звела мене з диво-жінкою Галиною Скорич, від дотику її чудодійних рук зник біль, що не давав покою декілька місяців.

Володимир ЗЕЛІНСЬКИЙ – справжній ас музичної справи. Пісні та грі на народних інструментах присвятив чверть століття. На чому тільки не вміє грати! Віртуоз баяна, майстерно володіє мовою фортепіано, уміло вправляється з гітарою, бас-гітарою, балалайкою, навіть барабаном… За двадцять два роки спільного життя з дружиною Оксаною заслужили чимало нагород і подяк різних рівнів.

Є такий стан людської душі, коли хочеться жити, злітати в небо, сміятися й співати, дарувати свою радість усім, хто поряд. Таке почуття називають щастям. Галина Мірко щастям вважає щодня займатись улюбленою справою.

Усі люди мають свою долю, даровану ще з народження небесами. І кожна відрізняється від інших чимось особливим, властивим лише їй. Шестидесятидворічна Федора МОЙСЮК з Любикович на перший погляд здається простою жінкою, однак насправді, за словами односельців, наділена такими якостями, як щирість і привітність, вміння вислухати й порадити, що притаманні лише добрим і надійним людям. Життя кожного посмуговане в кольори радості та горя, таким воно було й у неї. Проте зараз воістину щаслива. Виростивши трьох дітей: сина і двох доньок - плекає сімох внучат. А ще щороку обробляє своїми натрудженими руками понад три гектари родючої землі. Тож недарма говорять про неї: «Продовжувачка працьовитого роду».

Незабаром молодь, чого доброго, й не знатиме, чим займалися колись бондарі, гончарі, бортники… Саме тому на сторінках районного часопису публікують розповіді про представників цікавих, навіть екзотичних у наш час, професій. До славної когорти умільців належить Степан БОСЮК із с. Тутовичі, який прославився й у Володимирецькому районі рідкісним умінням копати колодязі, яких на його рахунку – майже півтори сотні.

Усе трудове життя бригадира будівельної бригади СГПП «Случ» Леоніда Лопанчука наповнене сумлінною працею на рідній землі. Понад 36 років він незмінно очолює колектив. У великому передовому господарстві нині немає жодної будівлі, яку б не споруджував або ж капітально не ремонтував виробничий підрозділ Леоніда Федоровича. Практично й село Тинне оновилось завдяки звершенням його бригади, бо колгоспники звели тут майже всі установи, заклади, магазини. Не зогледівся будівничий, як дійшов рубежу пенсійного віку: 30 березня зустрічає 60-річний ювілей.

У народі існує приказка: «Є мати - маєш цілий світ, не стало матері – не стало півсвіту…». Саме про найдорожчу людину склали таке повір’я, бо вона єдина у світі порадить, зрозуміє і втішить без лукавства, по-щирому.

Педагогічну діяльність називають працею для майбутнього, бо її плоди видно лише через роки й десятиліття. Заслужений працівник освіти й науки України, директор ВПУ-22 Володимир ГОРОДНЮК розпочав викладацьку роботу понад сорок літ тому в технічному училищі, яке до того закінчив із відзнакою, а за ним й індустріально-педагогічний технікум у Пінську - теж із червоним дипломом. Відтак пройшов сходинками від учня до керівника навчального закладу, одного з найкращих у державі завдяки подвижництву, творчості очолюваного ним колективу. Вчора Володимир Павлович переступив поріг 60-річчя.

Ветеран СГПП «Случ», один з перших колгоспників Тинного, півстоліття невтомно виготовляв цеглу, з якої збудували всі виробничі приміщення господарства й півсела хат. Андрія Володимировича шанують не тільки за працелюбність, а й принциповість, вірність хліборобській справі та твердість у вірі. Сьогодні він відзначає 80-річний ювілей.

Найвизначніший у районі господарник зустрів 90-річний ювілей Він створив потужне колективне господарство й успішно керував ним понад чотири десятиліття. Феномен Зіненка – вмілого організатора, дбайливого господаря, щирого патріота оновленого поліського краю – унікальний приклад для вивчення, наслідування сільгоспвиробниками нинішнього та наступних поколінь.

На початку січня ветеран колгоспної праці Іван Момоток власноруч закінчив обшивку дощечками своєї хати, полакувавши кожну з багатьох десятків, прибитих по всьому периметру будівлі. Будинок він теж збудував сам шість десятиліть тому. Цьогоріч виповнюється також сімдесят років з часу, як почав Іван Тимофійович свій трудовий шлях…

Її життя розпочалося в мальовничому селі Стрільськ, де й закінчила початкову школу. Ще з дитинства любила доглядати за домашніми тваринами, знала, як нагодувати, випасти. Згодом, коли подорослішала, у 1957 році життєві дороги привели Ольгу Котисько в Любиковичі.

Перед тим, як поспілкуватися з ювіляркою, встигла потрапити на урок літератустудії «Джерельце», керівником якої є ця обдарована жінка. Раніше відвідувала гурток, тож добре пам’ятаю дорогоцінні знання й поради, які давала вчителька. Народилася й виросла Надія Свищевська в мальовничому селі Кураш Дубровицького району. Дитинство було тяжке, батьки-колгоспники трудилися з ранку до вечора, тож бачила їхню тяжку працю. Можна сказати, що майбутню поетесу виховала поліська природа. Адже матір часто брала на різні плантації, де ще зовсім маленькою намагалася якомога більше допомогти. Дідусь постійно наголошував на тому, який це нелегкий труд, і завжди хотів, щоб Надія з молодшою сестрою мали вищу освіту. Мріяв бачити їх вчителькою та лікарем. Так і сталося.

Дітей в Україні з кожним роком народжується все більше. Воно й не дивно: у країні, де більшість населення перебуває за межею бідності, впровадження програм заохочення народжуваності відповідно стимулювало збільшення кількості немовлят. А Галина МИХАРЕВИЧ із Кам’яне-Случанського подарувала життя дев’ятьом нащадкам у часи, які зараз зневажливо називають застійними і в які годі було сподіватися отримати матеріальну вигоду, народивши дитину.

Нема межі технічному прогресу: колись повідомлення посилали поштовими голубами, нині ж і дошкільнята знають, що таке месидж. У не такому вже далекому минулому стаціонарний телефон вважався мало не розкішшю, зараз же мобільний став предметом першої необхідності. Біля витоків телекомунікацій району в 60-ті роки стояв Володимир КОПАЧ, начальник вузла зв’язку, який напередодні свого знаменного ювілею погодився розповісти про ті часи.

При слові «фармацевт» уява пересічного громадянина, вочевидь, малює таку картину: людина в білому халаті з точністю до грана зважує на спеціальних аптечних вагах інгредієнти, у ступці розтирає до консистенції, необхідної для приготування мазей, крапель, мікстур… Нині ж, пояснює провізор з 45-річним стажем, завідувач аптекою № 12 ВАТ «Сарнифармація», що в смт. Клесів, Віктор БОЯРЧУК, подібні копіткі операції в минулому: представники фармацевтичних фірм пропонують готові ліки в індивідуальній упаковці, що полегшило труд працівників аптеки.

За образним висловом одного з сучасників, бухгалтерія – серце будь-якого підприємства. Серце державного закладу «Вузлова лікарня станції Сарни Львівської залізниці» очолює Ніна КОРНІЙЧУК, головний бухгалтер з 23-річним трудовим стажем.

Моя ріднесенька, найкраща й найдобріша на цілому світі! Про Вас, мамо, хочеться говорити, співати кожного дня, за Ваше розуміння, турботу, любов і теплоту – завжди дякувати. Ви навчили бути мудрою та турботливою, із розумінням ставитись до людей, любити, розрізняти добро і зло, дали мені віру в Бога. Дякую, що Ви є в моєму житті, і хоч нині далеко від рідної домівки, завжди чую Ваш голос, відчуваю теплоту рук. Моя мамочко, Ви виховали нас: мене і сестру – справжніми людьми. Хочеться розповісти про Вас усім.

Роман НАБУХОТНИЙ у царині юриспруденції – не новачок. З 1999 року працює в юридичному відділі апарату райдержадміністрації, нині - провідний спеціаліст, переможець І туру Всеукраїнського конкурсу «Кращий державний службовець» у номінації «Кращий спе-ціаліст».