У той час, коли люди мали грошей багато, а купити було нічого, їздили мої односельці в Литву й Білорусь за продуктами, одягом. Тоді й трапилась пригода, про яку хочу розповісти.
На залізничній станції в Клесові компанія з Вирів сіла в дизель-потяг і за якихось 30-40 хвилин уже була в Сарнах. У касі взяли квитки до Століна.

Уже втретє Павло їздив на заробітки. Працював вахтовим методом: два місяці на роботі, а місяць вдома. Про свій приїзд дружині завчасно сповіщав, тож завжди, коли заходив у хату, його вже чекала на столі гаряча вечеря.

Сьогодні неділя. День мав бути незвичайним, тому проснувся, як ніколи, рано, десь о шостій хвилині на дванадцяту. Хіба поспиш тут, коли батько поїхав купувати мобільного телефона? У нас на вулиці вже всі ними користуються, а ми не знаємо, як його і в руці тримають. Куди не глянь - кожен з мобілкою. Навіть тримісячна донька сусіда Павла повзає на трьох кінцівках, бо в четвертій вже тримає сучасного «Самсунга» з ліхтариком, щоб під темним ліжком рачкувати було видно. Мої однокласниці Олька з Надькою під ручку йдуть і по мобільному розмовляють одна з одною. Кажуть, що так краще порозумітися. А Вітьок, який навпроти живе, шосту зиму в пальті без рукавів ходить, а зате з мобілкою.

Фотожарти Василя СОСЮКА