Бачити пацієнтів усміхненими – найвища перемога

Серед переможців акції «Гордість Рівненщини-2010» яскраво фігурує прізвище Івана Кіранчука, лікаря-анестезіолога Сарненської ЦРЛ, який здобув перемогу за Інтернет-голосуванням у номінації «Медицина» (за нього віддали голоси 9376 громадян).
Про таких, як Іван Вікторович, кажуть: «Людина, яка тримає в руках життя». Не погрішу, коли додам: «…і дарує його людям». Адже трудиться в реанімаційному відділенні, а туди, як відомо, здебільшого потрапляють хворі в тяжкому, загрозливому стані. За роки сумлінної праці багатьох витяг із тенет смерті. І люди дякують, бо завжди уважний і чуйний до пацієнтів, ніколи не рахується з власним часом, чітко розуміє, наскільки важлива його праця. І кожне врятоване життя є для медика тріумфом.

Уже при спілкуванні Іван Кіранчук справив враження комунікабельної, толерантної та відданої обраному фаху людини, яка кожен свій день присвячує неоціненній благородній місії. Він понад усе цінує можливість подарувати хворому життя. Багатьох доводилось рятувати, всі свої знання й навики вкладає при наданні необхідної допомоги. Бо великий біль пронизує серце від утрати людини. А особливо якщо помирають діти, молодь. Руки опускаються, коли вони стають жертвами трагічних випадків.
- Є багато причин смертей, - каже Іван Кіранчук. - Найбільше болить, що винуватцями бід, в яких страждають зокрема діти, є здебільшого не хто інший, як самі батьки. Від 2 до 4 випадків медикаментозного отруєння серед неповнолітніх фіксують майже щороку. І зазвичай вони вживають ті препарати, які мама чи тато купують для себе: пігулки від тиску, серцеві краплі тощо. Через їх недоглядність доводилось реанімувати хлопчиків і дівчаток із тяжкими опіками. Медика гнітить те, що батьки, не знаючи правильних методів лікування, вдаються до народної медицини, тобто змащують рани звичайною соняшниковою олією, гусячим жиром тощо. Що категоричне заборонено, бо лише ускладнює ситуацію. Тому здебільшого таких дітей і госпіталізують у реанімаційне відділення. Навіть якщо опіки не складні, все одно краще звернутись у лікарню, де ефективно нададуть медичну допомогу, що не приведе до ускладнень, аби потім не направляти потерпілого в опіковий центр, що вже доводилось робити. І нерідко до цього призводить якраз самолікування.
Поширене серед неповнолітніх і алкогольне отруєння. Скажімо, за минулий рік доводилось рятувати 2 дітей віком до 10 років. А все тому, що батьки не ховають спиртні напої в місця, недоступні для них, бо не вважають їх смертельно небезпечними. І дякувати Богу, що їх вчасно доставили в лікарню, адже могло б трапитись непоправне.
Щодо молоді, то представники цього середовища теж є «гостями» реанімаційного відділення. Зловживання алкоголем часто призводить до втрати свідомості, в таких випадках і госпіталізують у лікарню. Уже під крапельницями вони розуміють усю серйозність передозування. Крім того, перебуваючи в нетверезому стані, молодь більш активна до суїцидів. За роки роботи Івану Кіранчуку теж доводилось рятувати самогубців. Повертають тут до життя, як поталанить, учасників, а подекуди й винуватців дорожньо-транспортних пригод. Причиною деяких теж буває надмірне вживання спиртного.
До пацієнтів Іван Вікторович має свій підхід. Хоч би хто це був - дитина чи 90–річна бабуся, кожного вислухає, розрадить. Співчуття, розуміння, гарне ставлення і є тими незамінними «пігулками», які допомагають хворому оговтатись чи то від шокового стану, отриманого при дорожньо-транспортній пригоді, чи спогадів про пережите хірургічне втручання, яке нав’язливо нагадує про себе ниючим болем. Душевне ставлення - це свого роду теж ліки.
І кожен, хто перебуває під опікою Івана Кіранчука, погоджується з цим. Як-от Олександр Нікітін, який нещодавно переніс тяжку операцію, а тому ще не має достатньо сили, аби виразно промовити бодай речення, та коли зайшли до його палати, щиро наголосив, що Іван Вікторович славний медик, фахівець своєї справи, вміє розвіяти в душі тривогу, сіє в серця зерна надії на одужання. І хоч би який був діагноз, та коли в словах медика є щирість, то страх перед недугою зникає, а думки про те, що зовсім скоро станеш на ноги, втішають.
Підтримала сказане й медсестра Галина Сінтюк, яка трудиться в хірургічному відділенні з 1976 року. Знає Івана Кіранчука з дитинства, багато років пропрацювала з його батьком Віктором Феофановичем, якого в районі знають як славетного лікаря-кардіолога, на його рахунку безліч урятованих життів. З гордістю розповідає про роки роботи з ним, пишається цим і дякує Богу, що дав можливість трудитись з цією великою людиною стільки років пліч-о-пліч, адже біля таких професіоналів навчаєшся бути справжнім медиком.
Батькова наука, його жертовний підхід до роботи зіграли в житті сина, а саме при обранні майбутньої спеціальності, значну роль.
- Мої дитинство, юність і молодість тісно пов’язані з медициною, - ділиться переможець акції. – Адже батьки обоє медики. Перші роки мого дитинства минули в м. Львів, затим переїхали в село Любиковичі, де батька призначили головним лікарем дільничної лікарні. Позаяк наш будинок був на її території, то ще тоді в мені почала зароджуватись любов до медицини. Та щойно отримали в Сарнах квартиру, тут же переселились туди. І хоч живу в місті вже далеко не один рік, у моїй пам’яті досі жевріють спогади про неповторний колорит любиковицьких пейзажів: мальовничі береги Случа, весняні паводки, невеликий колгоспний садок, картопля розміром у дві долоні дорослої людини й смачні деруни, приготовлені мамою. А ще ніколи не забуду перші подорожі з батьком у ліс по гриби, і ту лікарню, в якій трудилися найрідніші мені люди, бо вже в ті часи почало зароджуватись бажання стати лікарем, допомагати людям побачити життя в яскравих тонах.
Тільки-но закінчив школу, одразу подався здобувати спеціальність фельдшера в смт. Рокитне. Пригадує, коли їхали туди з батьком уперше, везли документи для вступу, то дорогу їм перейшов чоловік з повними відрами води. Це додало впевненості, що все задумане вдасться. І, як бачимо, Івану Вікторовичу дійсно пофортунило, адже закінчивши Рокитнівське медичне училище, успішно працевлаштувався в реанімаційне відділення анестезіологом. Та на цьому не зупинився, невдовзі вступив до Львівського державного університету імені Д. Галицького. А отримавши диплом, пішов на інтернатуру по анестезіології, яку закінчив у 2000 році.
Свою діяльність молодий спеціаліст продовжив у Сарненській залізничній лікарні, де сумлінно трудився впродовж 5 років. Затим отримав чудову пропозицію бути заступником головного лікаря з медичного обслуговування. Не відмовився, а по сумісництву працював у реанімаційному відділенні. І ось уже понад півтора року Іван Кіранчук є лікарем–анестезіологом. Робота ця хоч і надто копітка, але в радість. Бо що може бути приємнішим за щирі слова вдячності від пацієнтів, яким подарував життя. Звичайно, всіх не врятуєш, адже кожен залишає цей світ у свій час. Та вберегти людину від передчасної смерті, допомогти пережити ту чи іншу недугу є прямим обов’язком лікарів. І Іван Кіранчук робить усе, що йому під силу. Про це передусім свідчить та чисельність голосів, яку набрав, здобувши перемогу в акції. Адже голосували за знатного медика не лише знайомі й друзі, а й ті, кому подарував можливість радіти кожному наступному дню, серед когорти активних підтримувачів навіть мешканці інших держав.
Багато почерпнув для себе молодий фахівець зі скарбниці досвіду свого батька, який усе, що міг, передав сину як послідовнику своєї справи. Іван Вікторович упевнено використовує в роботі успадковані від нього ази та навики медичної справи. І не заперечує, що батькова заповзятливість допомогла йому реалізувати себе в житті. «Щирий, дружелюбний, перспективний, відданий обраній справі, є активним лідером профспілкового руху, використовує в роботі нові сучасні технології», - так охарактеризував Івана Кіранчука головний лікар КЗ «Сарненська ЦРЛ» Ярослав Романюк. Багато хороших слів сказали про нього й завідувач реанімаційним відділенням Олександр Жученко, інші колеги. Це вкотре засвідчує, що перемога, якої удостоїли, є воістину заслуженою.
Іван Кіранчук пишається нагородою такого рангу, хоч скромно засвідчує, що навіть посмішка на вустах у пацієнтів для нього вже є перемогою. Раді за нього колеги, друзі, рідні. До речі, варто зазначити, що його дружина Зоряна Степанівна працює лікарем-інфекціоністом, сестра Олена - фармацевтом, а її чоловік Віталій Радчук трудиться теж у реанімаційному відділенні. Ось така династія медиків. Разом з дружиною Іван Вікторович виховує доньку Вікторію, яка, можливо, колись продовжить справу батьків. А поки що дівчина навчається в Сарненській гімназії.
Завершуючи розмову, Іван Кіранчук розповів, що захоплюється комп’ютером, з яким уже багато років фактично на «ти». Опанувати його почав давно, нині щодня викроює із напруженого графіку годину чи півтори, аби поспілкуватися з друзями, ознайомитися з новинками в медицині, зокрема зі свого профілю. Вірогідно, що на досягнутому не зупиниться, сумлінно торуватиме стежку до іще вищих висот, адже вони завжди дають стимул іти вперед…