Back to top

Без правдивих підвалин минулого неможливо будувати храм майбутнього

Автор фото Василь Сосюк.

Доброю традицією стало проведення районної акції «Мистецтво одного села», де представляють свої роботи майстри декоративно-вжиткового мистецтва населених пунктів Сарненщини.

В історико-етнографічному музеї на суд відвідувачів свою майстерність і надбання демонстрували аматори Коростського культурно-дозвіллєвого комплексу «Велетень».
Розпочинаючи дійство, ведуча Тетяна Юрцевіч повідала, що за церковним календарем цього дня відзначають свято апостола Тимофія та преподобної мучениці Анастасії. А за народним – напівзимника: межу між зимою та весною - якою буде погода, такою буде й весна. Пані Тетяна запросила до вітального слова сільського голову Олександра Климця, який зазначив, що без правдивих підвалин минулого не можна будувати храм майбутнього. За його словами, село Корост - край неповторної краси, родючої землі, колоритної говірки, багатий на традиції й милозвучну пісню, де живуть талановиті й добрі люди, які понині бережуть і примножують самобутньо-фольклорне надбання. Це підтвердив зразковий аматорський фольклорно-етнографічний колектив «Мазурки» (керівник Наталія Банацька), виконавши віночок жартівливих пісень. До привітань запросили заступників голів райдержадміністрації та районної ради Тетяну Сухареву та Валентина Цупріяна, першого заступника міського голови Світлану Усик.
- Коли вперше відкривали акцію, - зізналася Тетяна Сухарева, - відчувала неабиякий душевний трепет. І зараз ніби перебуваю у великій сім’ї серед близьких, дорогих людей: самобутніх, талановитих, небайдужих і щирих душею, які бережуть, плекають основу основ – своє минуле. Низько вклоняюся всім, а насамперед дітям. Адже в них життя ще попереду і вони розуміють, що традиції, культуру треба берегти. Лише тоді майбутнє буде таким, яким хочемо його бачити, гідним наших мрій і сподівань.
Представники влади вручили грамоти умільцям виробів по дереву Василю Лисому та Івану Лисому, в’язальниці гачком Валентині Патрикей, вишивальниці Ніні Кошмак та автору всім відомих «Титечконізмів» Василю Титечку. Подарували квіти й подарунки.
Ведуча дійства запросила оглянути виставку з автентичним одягом, посудом, вишитими сорочками, домотканими рушниками й послухати історію села Корост, яку повідала завідувачка публічно-шкільною бібліотекою Любов Короста. Перша згадка про населений пункт датується 1520 роком. Існує легенда, що назвали його на честь князя Коростового, який зібрав військо і визволив поселення від татар.
У 1939 році Червона армія звільнила Корост від поляків. З тих пір село набуло іншого вигляду: відкрили українську школу, хату-читальню, якою тоді завідував перший комсомолець Павло Колінка, створили невеликий колгосп. На жаль, раділи добрим змінам недовго, почалася Велика Вітчизняна війна. Багатьом селянам не судилося повернутися з поля бою. Ті ж, хто залишився в живих почали відновлювати село. У 1957-ому відчинив двері новий Будинок культури, запрацювали ФАП, торговельні заклади. Дев’ять молодих парубків проходили військову службу в Афганістані. Матері з болем у серці чекали дітей додому, та, на жаль, одного - Григорія Пілата - не дочекалися. Односельці свято бережуть пам’ять про нього, на його честь назвали вулицю.
Про історію с. Одринки розповіла вчитель місцевої школи Світлана Чиж. За її словами, на правому березі річки Горинь є місцина, де лише горби й віджилі свій вік сади нагадують про те, що колись тут жили люди. Селяни з Короста гнали худобу на пасовисько в урочище «Одринки». Згодом почали будувати хліви та кошари, а його назвали хутором. 15 жовтня 1952 року Сергій Дубінець проорав дві борозни і першою звела хату Василина Комар. З часом виросло гарне село Одринки. Славиться населений пункт криницею, до якої 7 червня, на свято віднайдення третьої глави Іоана Предтечі, збирається люд з довколишніх сіл, щоб освятити воду, набратися цілющої сили. Навіть в атеїстичні часи проводили відправи. Нині в центрі Одринок красується величний храм Казанської Богоматері. Багато односельців вкладали в нього свій труд, кошти, є своєрідними спонсорами святині. У селі функціонує дев’ятирічна ЗОШ, Будинок культури з бібліотекою, фельдшерсько-акушерський пункт, дві пилорами, приватне підприємство з виготовлення блоків.
Найбільшою окрасою населених пунктів, які розташовані на території сільради, є люди. Про громаду повідала організатор Коростської ЗОШ І-ІІІ ступенів Олена Титечко. Відзначила трударів та успішних односельців: Михайла Чижа, голову СГПП «Шевченківське» (Одринки), Григорія Галуху, генерала МВС України, Віктора Галуху, директора газонафтової компанії «Сибір», Валерія Патрикея, прокурора Рівненської облпрокуратури (усі з Малого Вербчого) й ін. Знають далеко за межами краю відомого літератора, письменника Василя Титечка, який учителює в Коростській ЗОШ. На літературній ниві він з’явився в 1998, коли вперше його рукописи були надруковані в газеті «Сарненські новини». Василь Григорович видав 8 книжок, в яких твори різного спрямування: дитячі вірші, гуморески, оповідання про долі людські. Літератор порадував гостей гуморесками з останньої збірки, яка вийшла у світ у листопаді минулого року.
Бібліотекар Наталія Боса розповіла про с. Мале Вербче, яке розкинулося на березі Мельниці. Перша згадка про нього датується 1609 роком. Уздовж річки люди почали зводити хати-землянки. Поселення було з невеликою кількістю жителів і ховалося в заростях густих верб. Тому й дістало назву Малі Верби, а згодом - Мале Вербче. 80 тутешніх селян захищали рідний край від німецько-фашистських загарбників. На жаль, повернулися додому тільки 38. Нині ж лише три ветерани залишилися в строю: Іван Робейко, найстарший із чоловіків, Трохим Гарбар та Петро Чайка.
Край завжди славився працьовитими, щирими й талановитими людьми. Ось і сьогодні представили глядачам надбання майстрині-вишивальниці Ніни Кошмак, яка, маючи вільну хвилину, відразу ж береться до гаптування, наспівуючи української пісні. Валентина Патрикей представила на огляд речі, в’язані гачком і спицями, гарна господиня, дбайлива мама. Потім звернула увагу присутніх на вироби з дерева, які, зі звичайного поліна чи дошки в руках Василя Лисого перетворюються на чудові ложки, підсвічники та інші принадні речі.
Сергій Мигоус і Петро Робейко під акомпанемент троїстих музик порадували присутніх і гостей прем’єрою пісні про Мале Вербче «Колиска мого родоводу» на слова Михайла Кики з с. Корост, музику Василя Кошло з Малого Вербчого, на жаль, нині покійного. Музики продовжували вигравати гарних мелодій, що й гості не стримались, підспівували знайомих пісень, ще й підтанцьовували. На цій веселій ноті дійство добігло кінця, а господині Наталія Бобровська та Любов Климець запросили до частування смачними голубцями, зразами, пампушками, східними млинцями, налисниками, ще й домашнім, з печі, запашним хлібом. Як то кажуть, стіл гнувся від апетитних приготувань.
Отож у селі і добрі, і працьовиті люди живуть, ще й хороші куховарки, завітаєте в гості – не пошкодуєте. Як пише Василь Титечко в гуморесці: «…Я три дні шукала курку, ночами не спала, думала, що зозуляста вже десь заблукала». А вона таки може заблукати – в печені сусідки Олі, щоби не греблася на чужому полі…
Наталія МАЛЕЙЧИК.

Новини: 

Схожі матеріали

Весна завжди довгоочікувана, бо тільки-но земля починає пробуджуватись від зимового сну, до нас приходить прекрасне, неповторне свято жіноцтва й...
Свято в районному Будинку культури з нагоди підбиття підсумків громадсько-політичного рейтингу «Гордість Сарненщини» розпочалося «Сарненським вальсом...
Митний пост «Сарни» утворено в лютому 1993 року. Нині тут працює 20 фахівців. Торік створили три сектори митного оформлення. Через пункт контролю...
Сум і радість одночасно світилися в очах юнаків і дівчат, яких зібрало на центральній площі міста Сарни свято випускного балу. Дощик, що з громом і...
Учора в райдержадміністрації було особливе пожвавлення. Тут відбувалися урочистості з нагоди Дня державної служби. Професія держслужбовця потребує...