Опубліковано СН
На іноземному сайті знайомств Аліна зареєструвалась більше з цікавості, ніж з вірою в успіх. У неї не було особливої мети обов’язково вийти заміж і поїхати з України назавжди. Та й не думала, що це реально.
Одного разу, блукаючи у світовій мережі, побачила рекламу – «Серьезные мужчины из Европы». Не довіряючи останній, хотіла закрити її, а потім подумала: «Ну, побачу, що там за чоловіки». Сайт і справді виявився хорошим, цивілізованим. Про те, що модератори були на своєму місці, свідчив той факт, що на її сторінку ніхто просто так не заходив. Як буває, розмістиш анкету, і починають тобі робити різні пропозиції на зразок «Яка ціна інтиму?». Тут же такого не було. Аліна швидко заповнила анкету, завантажила фото і, як написала, «відкрита для спілкування», почала чекати відгуків. Минуло понад 3 тижні, але в електронній вхідній пошті було пусто. НІЧОГО. Завагалась, чи все зробила правильно, адже написати про себе необхідно було іноземною мовою. Перевіривши, переконалась, - помилок не було. Просто на її яскраву особистість ніхто не звернув увагу. Тоді вирішила зробити по–іншому. Вибрала фото, які давали уявлення не лише про гарненьке личко, а й реальне життя. Як не дивно, але після цього їй почали надходити вітальні листівки. Молода жінка знала, що лише в казках, які колись читала маленькій донечці, наречені сиділи у високих вежах, а женихи змагались між собою за їхні погляд, руку і серце. У сучасному світі важлива активна життєва позиція. Вона тепер могла сама обирати адресатів, і в першу чергу звертала більше уваги на розповідь про себе, ніж на їхні фото. Знаючи, наскільки останні можуть бути недосконалими, якщо зроблені не професійно. Практично від кожного, кому послала лист, отримала відповідь.
Одним з перших, хто потрапив у її поле зору, і хто першим надіслав великого листа, був італієць Марчелло. Він писав так, що відповісти коротко було неможливо. Змушував задумуватись над кожним словом. Після наступного в Аліни не залишилось ні часу, ні бажання писати іншим. Спілкувались щодня (це було легко і просто). Обговорювали все: від побутових дрібниць до прочитаних книг і побачених фільмів, спільних інтересів було чимало. Потім стали телефонувати один одному й розмовляти on-line. Минуло півроку…
Я розумію ваше розчарування, шановні читачі: «А що ж далі? Отак завжди, на найцікавішому місці». А далі буде… Згодом. А зараз дозвольте дати декілька порад тим, хто перебуває в пошуку своєї другої половинки. Шукайте людину, з якою у вас є щось спільне. Саме людину, а не фото (на якому може бути хто завгодно, або справжні, проте 20–літньої давності). Якщо, для прикладу, хтось бачив мої в «Однокласниках» біля презентабельного автомобіля (хоча це просто засіб для пересування), то це не означає, що я його власниця. А хтось побачить і подумає… Тому чітко уявіть, чого і кого насправді хочете, а вже тоді шукайте.
Взагалі, у нас, жінок, є дві проблеми. Не ті, про які розповідають чоловіки з цього приводу: немає що вдягнути і нікуди покласти. Маю на увазі інші: страх та інертність. Набагато легше просто сидіти й страждати, розповідаючи про свою тяжку долю. Але ж треба щось робити. Не те, щоб опускати свою планку, що також важливо. Просто по-іншому подивитись на чоловіків. Не всі однакові (до слова, вони про нас кажуть так само). Чоловіки – різні. Багато з них не такі, як ми хочемо, але не всі.
Поява сайтів знайомств – незвичайний і надзвичайний винахід. І маємо ним користуватися. Бо навіть найбільше бажання не збудеться, якщо не докладемо для його здійснення певних зусиль.
Марія КУЗЬМИЧ.