Опубліковано СН
З 24 листопада шириться традиційна Всеукраїнська акція «16 днів проти гендерного насильства». Як не прикро, але й нині змушені говорити про особливе приниження – домашнє насильство, якого, скажімо відверто, зазнають найчастіше жінки та діти.
Чи спостерігаємо ці явища серед нас, поцікавилася в голови районної організації Товариства Червоного Хреста Любові АВРАМЧУК, яка вряди-годи вислуховує покривджених:
- Перш за все, скажіть, Любове Володимирівно, як Ви розумієте, що таке насильство?
- Насильство – це спроба однієї людини контролювати іншу, змусити її виконувати свої бажання. Зіштовхуватися з цим доводиться в різноманітних проявах, проте найчастіше жертвами фізичного, психологічного, сексуального й економічного примусу стають жінки. Почасти їх кривдниками є особи, які подеколи займають й офіційні посади, на захист яких потерпілі мали б розраховувати насамперед. Але найпоширенішим є домашнє насильство.
- Чи можна сказати, що воно «процвітає» у сарненських родинах?
- На жаль, понад 90 відсотків випадків такого безчинства трапляється саме в сім’ях. І говорити, що це пов’язано зі складною економічною ситуацією в державі, неправильно. Адже домашнє насильство має дуже глибокі корені, і, причому, в будь-якому суспільстві, навіть з найвищим рівнем життя. Проте через економічні негаразди воно стало постійним. Його причини тягнуться з далекого минулого, бо історія людства – це здебільшого історія патріархату. Тому жінку й досі сприймають як другорядну особу, хоча нинішнє життя вимагає до неї іншого ставлення. Виховання дітей надалі залишається патріархальним, що її принижує й створює в майбутньому великий психологічний тиск на чоловіка, який усі свої внутрішні стреси та негативні емоції «виливає» на близьких людей. Він не може зробити цього в колі друзів, які фізично сильніші, а ось до дружини, матері його дітей, котрі повинні, вважає, підкорятися незаперечно, й котрих, за старим патріархальним вихованням, сприймає як другорядних персон, дозволяє застосовувати насильство.
- Цікаво, чи дитина, вихована в сім’ї з такими устоями, переносить модель батьківських відносин у власну?
- Інститут соціальних досліджень України, займаючись проблемами насильства серед підлітків, виявив, що більшість дітей, котрі були свідками домашнього насильства, наслідують поведінку батьків у дорослому житті, тобто стають жертвами або кривдниками. Колишня жертва, щоб перестати нею бути, самостверджується й згодом, піднімаючись у власних очах, перетворюється на кривдника. Це відбувається тому, що люди не можуть знайти ненасильницького шляху вирішення проблеми. А він є… У співчутті, любові до ближнього, розумінні, терплячості, що виховує слово Боже Святого Письма православ’я.
- Часто жінки, які зазнали приниження, вважають себе винними, наче це вони спровокували брутальні дії. Виходить, агресію чоловіка спричиняє певна її поведінка?
- У момент гніву людина може не контролювати себе. Тому потрібна робота фахівців як і з жінками (аби вони не почувалися увесь час винними), так і з чоловіками. Бо немає поведінки, що дійсно спровокувала б насилля, є лише привід, який кривдник може закинути жертві. Наприклад, гвалтівники часто пояснюють свої дії тим, що потерпіла надто відверто одяглася чи нафарбувалася. Але, як потім з’ясовується, нападаючи на жертв, вони не помічали ні одягу, ні макіяжу. Фактично, ті речі, що видають за причину, ними не є. Якщо чоловік один раз уже вдався до насильства, перейшов цю межу у відносинах з жінкою, то хоч би як потім поводилася вона, добре чи погано, може зазнати наруги знову і знову. Кривдник у такий спосіб «виливає» негативні емоції. Після чого відчуває розрядку, полегкість, навіть підсвідоме задоволення. Часто вкорінює цю поведінку в сім’ї, бо не вміє залагодити все словами чи неагресивними діями.
- Як порадите поводитися подружжю, між якими виник конфлікт?
- Є декілька цікавих методів, що сприяють спілкуванню без насильства. Найчастіше у вибухових сімейних ситуаціях виникає наказова форма розмови, через яку конфлікт розгоряється, доходить до сварки чи бійки. У цей момент важливо зупинитися, перестати кричати, страждати, приглушити емоції та контролювати себе. Ніби завмерти. І лише після того висловити словами оцінку ситуації, не звинувачуючи партнера й не вказуючи йому, що треба робити, оскільки в кожного є свій життєвий досвід. Людина має право вибору, а коли їй наказують, то позбавляють цього вибору. І тоді особа бунтує проти примусу (моє «я» не любить, коли ним командують), або якщо немає сили оборонятися, стає жертвою.
- Як жінка може захиститися від насильства з боку чоловіка, батька?
- Перш за все, жінка повинна, точніше зобов’язана, добре подумати, чого вона хоче від взаємин із чоловіком. Безперечно, живучи поруч із ним стільки років і маючи спільних дітей, вона не хоче руйнувати сім’ю. Та чи потрібен батько, котрий знущається над дітьми, чи потрібен чоловік, який створює в родині таку обстановку, що ніхто не хоче йти додому? Жінка, мати, як доросла, самостійна людина, мусить з’ясувати, що для неї важливіше: фізичне та психічне здоров’я її та дітей чи статус заміжньої. Якщо ж прояв насильства стався вперше – це обов’язково обговоріть, іноді, навіть, з психологом чи зі старшою авторитетною в родинному вогнищі людиною, зацікавленою розібратися та допомогти розв’язати складний вузол відносин. Не треба нічого боятися – страх лише дає кривднику привід лютувати та знущатися ще більше, а спокійна та врівноважена поведінка може зупинити. Якщо людина більше себе поважає, впевненіша в собі й самостійніша в житті, то менше в неї шансів стати жертвою.
- І, все-таки, якщо насильство вже сталося, які юридичні права має особа, аби постояти за себе?
- Може звернутися як у державні, так і в громадські організації. Прийти до нас, проконсультуватися в психолога. На жаль, українське законодавство ще не таке досконале, як у інших країнах. Скажімо, в США пройшло 20 років, доки громадські організації домоглися дієвого законодавчого механізму, який би захищав жертв насильства. Але жінки хай не думають, що позбавлені допомоги. Треба не соромитися говорити про заподіяну кривду батькам, знайомим, звертатися в правоохоронні органи та ЗМІ, шукати свідчення які посприяли б притягти кривдника до відповідальності. Бути наполегливим, розсудливим і врівноваженим в усіх ситуаціях і доводити справу до кінця. Адже факт: дружина спочатку заяву у відповідні органи напише, а через певний час забирає, бо чоловік погрожує або обіцяє, що виправиться й такого не повторить. А де гарантія, що коли вже неодноразово переступав межу дозволеного, раптом стане терплячим і люблячим? У Києві та Львові працюють державні притулки для потерпілих, де зі спеціалістами обдумують подальше життя. І як би було добре, щоб такі заклади працювали скрізь, де можна. Про це б мали подбати місцеві органи влади. Так що, жінки, ви не самотні. Перш за все, будьте мудрими, розсудливими, сильними, поважайте себе та своїх дітей, не дозволяйте глумитися над людською гідністю.
Інтерв’ю підготувала
Раїса БРИЧКОВА.