Опубліковано СН
Автор фото Василь Сосюк.
Тетяна Галах у Сарненському ВПУ-22 викладає вже 12-ий рік. Економіст за фахом, Тетяна Романівна закінчила Львівський технікум меблевої обробки деревини.
20 років пропрацювала на меблевій фабриці. А потім (так склалася доля) її запросила до себе методист Будинку дітей і молоді Галина Бікус. Великого вибору жінка не мала – вироби з соломи або ткацтво. Останнє було ближче до душі, бо бачила ткацький верстат у рідній домівці, де виросла, на хуторі в Дубровицькому районі. Там, довгими зимовими вечорами, які вважали святими після Введення, батько трьом своїм донечкам (яких ні за що не поміняв би на синів) читав книги: «Харитю» Нечуя-Левицького, «Кайдашеву сім’ю», «Миколу Джерю». При тому, що на хуторі електричне світло з’явилось лише у 80-х. Сусіди збиралися прясти, а льон був таким шовковистим, що дівчина мала нестримне бажання спробувати й самій управлятися з куделею. І коли мама йшла порати худобу, займала її місце. Виходило досить непогано. Дехто може сказати: «І що вона бачила на тому хуторі?». Насправді ж дитинство залишило в душі найтепліші спогади. Тетяна пам’ятає, якими жаданими, найулюбленішими були Різдво й Трійця в родині. На зелені свята на подвір’ї ставили берези, розкидали багато латаття по всьому дому. А на Різдво тато приносив снопа в дім. Зараз мало хто знає, що таке «різдвяний павук» (об’ємна, солом’яна конструкція). Його підвішували до стелі. І насамкінець дідух (дух дідів). Вважається, що на Різдво духи наших предків з’являються в оселях і спілкуються з нами через обереги. Потім вносив сіно, на яке ставили кутю. І з першою зорею починали вечерю. Якщо хтось думає, що ця розповідь взята з історичних джерел - помиляється. Саме в такій сім’ї, де дотримували традицій з діда-прадіда, зростали Тетяна з сестрами. Всі любили українську пісню. А коли, вже дорослими, приїжджали до мами, сусіди їй щиро заздрили. Адже доньки не просто вміли тримати косу в руках, а й косили, а ще рубали дрова. Одно слово, були гідними дітьми своїх батьків.
Коли ж приходило Різдво, від хати до хати лунали колядки. В торбинку дітям клали пиріжки, а якщо хтось ще й копійки давав, то це була велика радість. Мабуть, з того щасливого дитинства залишилась і живе не лише в душі пам’ять про нього. Щороку на свято, вже у власній родині, обов’язково є такий його атрибут, як дідух. А тепер вирішила Тетяна Галах передати вміння своїм вихованкам із професійного училища, які, крім місцевих, приїхали сюди з Володимирецького, Рокитнівського, Дубровицького районів. Після батьківських зборів дівчата в лабораторії Тетяни Романівни представили вироби з соломи. І для багатьох із них, чесно кажучи, заняття дітей, які освоюють ще й професію перукарів-модельєрів, було дивиною. Та й самі такі вироби бачили чи не вперше. До слова, випускники отримують, крім основного диплому, посвідчення виготовлювачів художніх виробів із соломи.
Якби ви стояли поруч зі мною, шановні читачі, того дня у ВПУ-22, де підлітки захищали 28 різдвяних дідухів, єдине, що спромоглися б сказати, було б: «Яка краса!». Цю красу кожна з учениць виготовила для своєї домівки. А Тетяна Романівна щаслива й радіє від того, що давня традиція відроджується.
Директор ВПУ-22 Володимир Городнюк називає Тетяну Галах генієм. За його словами, в області, можливо, є ще таких, як вона, 3-4 майстрині. Тому що її роботи – витвори мистецтва. «Коли зайшла мова про конкурс, - розповів Володимир Павлович - то спочатку подумав, що це буде авторська персональна виставка. А Тетяна Романівна вирішила показати, чому навчилися її учениці за неповних 4 місяці. І тепер бачу – це справжнє диво». Хочу додати, що лише на підготовку соломи йде чимало часу, в чому брав участь і директор.
Поспілкувалась і з талановитими студентками. Валентина Вальковець з Дубровицького району використала для свого дідуха «шахматку», стійку опору «чотирикінцівку», декоративні прикраси з бісеру. Ірина Тарасюк пояснила, чому має бути 12 гілочок по 12 колосків. Перше число означає кількість апостолів, а друге – місяців у році. Використала «зубчасту чотирикінцівку» й осучаснила. Тетяна Росощик свій дідух склала з колосків жита й вівса. Як підставку використала триногу. Юля Гейнова впоралась із завданням найперша. Сплела найдрібнішу шахматку, а ще додала мак, який знайшла в бабусі (оберігає від злих духів). А для стійкої опори – пляшечку з-під звичайної зеленки, яку обклеїла соломою й колосками. Леся Мартинюк затратила на виготовлення виробу, з підготовлених заздалегідь матеріалів, 2 дні. Дідух Ганни Кузьмишиної тільки на перший погляд здається простим, насправді ж вона вклала в нього свої фантазію й творчість, додала ще ялинові шишечки. Іра Малаш виготовила прекрасну шкатулку, хоча за першим задумом мала бути хлібниця.
28 оберегів, жоден із яких неповторний, заслуговують на шану й повагу. Переконана, що учениці Тетяни Галах, які в майбутньому обов’язково стануть мамами, передадуть свої вміння дітям. А за підтримку її починання педагог вдячна Володимиру Городнюку. Директор навчального закладу завжди на боці ініціативних і перспективних підопічних, майстрів виробничого навчання.
Починали з того, що плели з соломи косички. Згодом Тетяна показала, як робити віночки (також представлені на виставці). «Шахматка», «круглий шнур», «трикінцівка», «чотирикінцівка зубчаста» - можливо, не для всіх знайомі терміни, бо не кожен має справу з виготовленням виробів із соломи. Але всі способи юні майстрині вже використовують у роботі. Тетяна Романівна, як людина богобоязлива, яка не лише ходить до церкви на Різдво й Великдень, задумала зі студентами добру справу. Якщо хтось виявить бажання придбати солом’яні «різдвяні деревця», то всі зароблені кошти передадуть на будівництво каплички. Дякує Богові за дітей, які всього досягли у своєму житті власними силами. Просить у Нього здоров’я не лише для своєї родини, а й усіх людей на землі.
Життя в кожного своє. Але рідко можна зустріти жінку, яка сказала б про свого чоловіка, що він створений для кохання. А для Михайла Адамовича, за його словами, немає кращої дружини, ніж його Танька. Вона і господиня гарна, і майстриня, і в ремонті добре розуміється. «А це моя жінка зробила», - з гордістю показує друзям витвори її рук.
Тож нехай Вам Бог допомагає, шановна Тетяно Романівно, у всіх добрих починаннях. Здоров’я і щастя Вам і всенькій родині. І нехай живе завжди поміж нас дух українських традицій і звичаїв, який збережемо й передамо нащадкам.
Марія КУЗЬМИЧ.