Опубліковано Зоя Тимцунік
Фото Василя Сосюка та з сімейного архіву.
Чому людина йде працювати в міліцію? Дивне питання, скажете ви, щоб відчути смак влади, як воно – милувати і карати. А когось налаштовують батьки, мовляв, іди, синку, там і зарплатня не тисяча гривень, і даішники не зупинятимуть…
У випадку з Наталією Кирковською все було по-іншому: стати міліціонером мріяла з дитинства. Воно й не дивно. Адже батько, Микола Станіславович, капітан міліції, працював інспектором з адмінпрактики Сарненського відділу міліції УДАІ УМВС України. В оселі Кирковських часто були його друзі - у формі, при погонах, зі зброєю. Усе це справило на Наталю незабутнє враження. Отож ще дитиною зробила батькам заяву: «Піду в міліцію». Мама відмовляла доньку, мовляв, це робота не для дівчини.
…Того трагічного дня, 28 березня 1997 року, родина Кирковських власним авто поїхала навідати бабусю Валентину, маму глави сім’ї, до речі, польку за походженням, яка мешкає на Вінниччині. Біля села Мотрунки Хмельницької області в їхню автівку врізалася машина, яку винесло на смугу зустрічного руху.
- Глиняне покриття було слизьким від дощу, - болісно пригадує Наталія, якій тоді було дванадцять років. – Тому зустрічну машину кидало всібіч. Певно, водій не впорався з керуванням. Тато після удару помер на місці. У тій автівці теж загинула людина…
Зостається лише дивуватися, як ця трагічна пригода не вплинула на прийняття Наталією рішення таки здобути професію правоохоронця і працювати в органах внутрішніх справ. Бо коли через декілька років Василь Тихонець, заступник начальника відділення Державтоінспекції з кадрового забезпечення, повідомив, що є можливість навчатися в юридичному ліцеї Національної академії внутрішніх справ України для дітей працівників, які загинули, відразу погодилась. Хоча пропозиція стосувалась молодшого брата Сергія. Проте цілеспрямована дівчина наполягла. І після дев’ятого класу опинилась у навчальному закладі закритого типу. До речі, з Рівненщини було лише двоє ліцеїстів – Наталя та хлопчина з обласного центру. Ліцей відкрили в якості експерименту і в 1999 році зробили перший набір у кількості 51 особи, до якого й потрапила юнка з Полісся.
- Звичайно, було нелегко в такому юному віці опинитися далеко від дому, дотримувати казарменого положення, займатися стройовою підготовкою тощо. З іншого боку, нами постійно опікувалися, бували з візитами міністри, навіть тодішній президент Леонід Кучма, організовували для нас екскурсії, вручали подарунки…
І ось пам’ятний 2001-ий – випускний. Після цього Наталія отримує вищу юридичну освіту за спеціальністю правознавства у Львівському юридичному інституті МВС України на факультет кримінальної міліції. У 2005 році молодий спеціаліст починає трудову біографію оперуповноваженим у справах дітей Сарненського РВ УМВС України в Рівненській області, згодом працює старшим інспектором по роботі з населенням і громадськими формуваннями відділення дільничних інспекторів міліції.
Зараз майор міліції Наталія Кирковська обіймає посаду помічника начальника райвідділу міліції із зв’язків з громадськістю. За весь час трудової діяльності не має жодного стягнення, натомість нагороджена нагрудним знаком «Відзнака в службі ІІ ступеня. Проте найвагомішою відзнакою та найвищим професійним здобутком вважає листи людей, їхнє щире «дякую». Заради цього, зізнається, варто працювати, це потужний стимул для поліпшення роботи.
Отож питання, чи не розчарувалась в обраній професії, відпадало само собою. А є від чого, на мою думку. Адже в цій сфері, як у жодній іншій, стрижень людини піддається корозії. Працювати ж доводиться із покидьками: наркоманами, убивцями, гвалтівниками. Де вже тут зберегти оптимізм і відданість покликанню!
Проте Наталії Кирковській це вдалося. Не жалкує, що обрала батькову стежину і служить суспільству. Що тут скажеш? Лише одне – яке коріння, таке й насіння. Тим часом на родинному дереві визріла ще одна насінинка: у Наталії підростає син, третьокласник Сашко. Отож, не виключено, у династії Кирковських з’явиться третє покоління, щоб продовжити славну сімейну традицію – захищати наші життя та майно від злочинних зазіхань.