Опубліковано СН
Так, дорогий мій читачу, Україна – це Європа. А що найголовніше, то є її центром. Село Ділове, що на Закарпатті. Ось тобі й Україна, ось тобі й Європа.
Надзвичайно напружені дні ми й уся країна переживаємо сьогодні. Немає, напевно, жодної людини, яка б спокійно сиділа вдома чи на роботі, аби її не цікавило те, що відбувається в державі й цілому світі. Всіх сколихнуло, зачепило наше сьогодення, а особливо молоде покоління. І гуртом, як по команді, кинули стрімко погляд уперед, у майбутнє, а понад усе – вгору. У цей момент, гукаючи: «Україна – це Європа», не дивимось, а точніше, забуваємо глянути у свою душу, свідомість, собі під ноги та поперед себе. Що маю на увазі? А те, на жаль, що Європа - це не Україна. Справжню Європу кожен повинен вибудувати, перш за все, у своїй свідомості, душі, у себе вдома, власних вчинках.
Буваючи неодноразово за кордоном, диву даєшся, як люди бережуть міста, села, поля, ліси, місця, де живуть. Заквітчані перехрестя вулиць, сквери, упорядковані парки, місця відпочинку, балкони, пороги, дороги, присадибні ділянки. Навіть у горах, де вікна одного будинку виходять на дах іншого, – все потопає у квітах. Просто серце радіє, як кожен клаптик землі громадяни використовують для радості й краси світу й місця, де проживають. І, чесно кажучи, цій фантазії немає меж.
У центрі Риму, де всі вулиці переповнені туристами, не побачиш папірця чи сміття. Господар у визначений час виносить пакет із будинку, ставить його на обочині дороги, а через десять хвилин під’їжджає сміттєзбиральна машина - і сміття не стало… Ніхто не дозволить собі розвернути морозиво чи ще щось, а упаковку кинути під ноги.
Перебуваючи в сусідній Польщі, запитали сільського голову, як у них вирішують питання чистоти на вулицях. І почули просту відповідь. Кожен хазяїн знає про обов’язок утримувати присадибну ділянку в порядку, декорувати її, прибирати, озеленювати, перед своїм двором косити траву, підтримувати благоустрій. Сміття, до речі, збирають у загальні сміттєзбірники або в придбані контейнери індивідуально. За його вивіз, звичайно, кожен господар сплачує певну суму.
А якщо біля оселі не прибрано, не скошено – власника попереджають двічі, й у випадку невиконання розпорядження притягують до суду, а штраф такий, що кожен пошкодує. Найцікавіше, - ніде не побачите гори дров, каміння, гною, щебеню, піску, бруківки й т.д. біля або перед будинком. Борони Боже - перед ворітьми, на тротуарі чи проїжджій частині вулиці. Тільки у своєму дворі, і то за господою. Ось так-то!
А ми – Європа! Де вона? Покажіть у Сарнах вулицю без гори будівельних матеріалів або дров (Бєлгородська, Старицького, Космонавтів, Короленка, Червоноармійська, Чорновола й т.д.), чи ще чогось, чого й перелічити не можна. Хто, коли, кому дозволив і дав право розвантажувати каміння, пісок, балки, дрова перед хатою, тим більше на території міста. І все оте, щоб лежало місяцями, роками, а потім невикористане заросло бур’янами. А на цю купу всі вулиці зносили сміття, а ще краще, то щоб усе це лежало на тротуарі, а люди ходили по дорогах, де їздять машини. Народ усе обходить, лізе, вибачте, по калюжах і ямах, бо господарю у дворі це заважає. А штраф 50 гривень за добу не хочемо? І це як мінімум,
у тому числі й за проїзд велосипедистів, мотоциклістів по тротуарах, скверах, пішохідному мосту й т.д., де ходять громадяни, гуляють матері з дітками. Спеціальна наглядова комісія при раді міста пильнує за порядком. Спробуйте припаркуйте машину, де б то було: у селі чи місті - не там, де дозволено. Зразу ж на лобовому склі – квитанція на сплату штрафу. Ось вам і кошти на благоустрій населеного пункту.
Щоразу, йдучи додому з сусідкою, чую одне й те ж запитання: «А скажіть, люди добрі, чим завинив Іван Франко перед Україною, що вулиця, яка носить його ім’я, така занедбана?». Адже саме вона перша зустрічає гостей, які приїжджають. А Залізнична, одна з найстарших, історичних, разом із парком «Залізничник» із його вбиральнею та сміттям?
Візьміть мікрорайон у центрі між Широкою та Суворова - це ж просто жах! Треба привезти вагон дров (вул. Старицького) і розвантажити їх на території райцентру. Люди обсаджують квітами балкони та стічні канави, а ми своє місто «прикрашаємо» ось так. Можемо винести пакет зі сміттям і поставити сусіду під двері, на горище або в підвал, чи всунемо поміж гаражами, чи в сарай, що на загальному подвір’ї. Нехай, наші ж діти там ховаються, це ж прикольно, теж по-європейськи? А випити пиво, горілку, закусити та усе позасовувати між вікнами, залишити під під’їздом, лавкою чи на дитячому майданчику. Ще не забути в під’їзді справити нужду - це також по–європейськи?
До слова, гаражі все більше й більше заселяють наші двори біля багатоповерхівок, а чи мають на це дозвіл їх господарі й чи сплачують за це кошти в бюджет міста? Де ж подівся той садок вишневий коло хати, де хрущі над вишнями гудуть? «Але, куме, зате як ми гарно співаємо», - каже старий анекдот.
Якось, проїжджаючи селами району, опинився в одному з населених пунктів і не повірив очам своїм. Вулиці чистесенькі, дворики охайні, все побілено, пофарбовано. Питаю у водія, чи наш район, і чую у відповідь, що це село Селище. То хіба там живуть інші люди, які тримають господарство? Й діток у кожному дворі, дай Боже.
То як же в нас усе це складається й уживається? Або спимо, або не знаємо, де живемо, якого роду-племені і чийого батька діти. А прапорами махаємо, ідеї кидаємо, сусідам докоряємо, назви вулиць змінюємо, пам’ятники зносимо, історію, кому і як бачиться, переписуємо. Закреслили все, що було до… Де ми, хто ми і які, вже й самі не знаємо.
Отож, коли чую, що Європа нам зробить і дасть, хочеться ридати. Хто і що нам зробить і дасть? Очі відкрий, подивись на себе, проснись, зроби Європу в себе вдома, господарем будь там, де живеш. Вікуй на те, що заробив, землю свою возлюби, сусіда пригорни, не будь двояким, то й радіти будеш світові, а він тебе пошанує. Тоді і Європа пасуватиме, й тобі вклониться.
Іван ГРЕСЬКІВ.