Опубліковано СН
Ми часто просимо у святих заступництва й охорони від небезпек для душі і тіла. Однак майже ніколи - навчити любити, прощати.
Саме зі слів «Маніфесту Матері Терези», які мотивують мого співрозмовника - гостя районної газети і ювіляра, заслуженого працівника освіти й науки України, директора Сарненського ВПУ-22 Володимира ГОРОДНЮКА, починаємо спілкування.
- Володимире Павловичу, заповіді Матері Терези основні у Вашому житті?
- І не тільки в моєму. Вони постійно на столі мого заступника з виховної роботи. Знаєте, не можна зраджувати себе, завжди маєш залишатися собою. Ламаючи, нікому краще не зробиш. Якщо тобі, наприклад, не подобається рутинна робота, але за неї платять багато, і погоджуєшся на це, рано чи пізно робитимеш її погано. Певний час, звісно, заробітна плата стимулюватиме, але це мине за декілька місяців. Вважаю, що ставитися до людей варто так, як хочеш, щоб ставилися до тебе. Хоча дуже часто можуть ненавидіти за те, що їм допомагаєш. Ніби й вдячні, але ця подяка межує з ненавистю. Підтримувати завжди потрібно дуже делікатно. Прочитайте «Маніфест Матері Терези», і впевнений, що переглянете погляди на життя.
- А як щодо чоловічої заповіді на кшталт: посади дерево, збудуй дім, народи сина?
- Почну з останнього. Син є, працює поряд, заступник директора з навчально-методичної роботи. Він закінчив Львівську комерційну академію. Донька Ірина – журналіст на телеканалі «Інтер».
Є й хата, але за покликанням я будівничий, тож увесь час щось у ній добудовую, вдосконалюю. Щоб оселя давала насолоду для життя: світло, тепло, затишок – родині, дітям, онукам. Дім стоїть там, де народився й була моя пуповина, можна сказати.
Посадив не просто дерево, а цілий фруктовий сад. Окрім того, вічнозелені туї, самшит, західноєвропейські й ін. І незліченна кількість росте біля закладу професійної освіти.
- Донька трудилась спочатку в газеті «Рівне вечірнє»?
- Так, а в Києві вже понад 10 років. Не хотів, щоб їхала туди. Але тепер приємно спостерігати за нею. Принаймні тричі на тиждень бачу її по телевізору, спілкуємось по телефону, також з онукою Анастасією. Має нахил до гуманітарних наук, закінчує 9-й клас, любить подорожувати з мамою. Їздять на екскурсії в Пітер, Відень, Лондон, Париж.
- Володимире Павловичу, ви вже 27 років на посаді директора закладу, а в його стінах фактично з 15 літ, коли прийшли сюди учнем і здолали шлях від майстра, викладача до керівника. Що найбільше цінуєте в колегах?
- Так, правильно сказали, тут пройшло все моє життя. А найбільше ціную в колегах бажання змінюватися. Адже це ознака сильної особистості. Слабка ніколи не захоче цього робити. Вона постійно перебуває в зоні комфорту й не наважується вийти з неї. Цікаво, що за статистикою лише 5-7% людей здатні вести за собою, решта йдуть за ними. А змінюватися можна лише тоді, коли впевнений у своєму професіоналізмі. Усім працівникам кажу, що насамперед треба створити себе. Адже приємно трудитися з вільною особистістю, бо тільки від неї почуєш правду, а не те, що хочеш.
Сьогодні по суті училище – це ціле студентське містечко, на території якого розташувались навчальні кабінети, лабораторії, майстерні. На його базі створили два навчально-практичні будівельні центри за матеріалами та технологіями провідних компаній «Хенкель Баутехнік (Україна)» та «Кнауф Маркетинг»,
умови для успішного навчання, проживання та відпочинку учнів. До послуг учнівського та педагогічного колективів три навчальні корпуси, гуртожиток, бібліотека, актова зала, конференц-зал, медпункт, 22 лабораторії, 42 кабінети, 4 майстерні, 2 спортивних зали, тренажерні (екскаватори й автомобілі), полігон, автодром. Діти й дорослі отримують незабутні враження від чудового парку, галявини казкових героїв, вирізьблених із дерева, ставків і декоративних рослин. У цьому куточку поліської землі переплелись вічна краса природи та рукотворне диво, створене вихованцями та їх наставниками.
Багато в чому вдячні учням, бо завдяки їхній працьовитості й наполегливості зробили два кабінети іноземної мови, обладнали з охорони праці, лабораторію й кабінет перукарської справи, відтворили чудові рекреації у вестибулях училища, поповнили бібліотечний фонд, що нараховує понад 20 тисяч примірників. Читальний зал книгозбірні професійного закладу освіти оснащений комп’ютером. Вихованці ВПУ-22 ремонтують приміщення, меблі, благоустроюють території, що водночас виховує в них бережливе ставлення до майна. Всі об’єкти створюємо за власними проектами та силами викладачів, майстрів, учнів.
- Є чудова англійська приказка: «За спиною кожного успішного чоловіка стоїть розумна дружина». Думаю, цей класичний стандарт працює і у Вашій родині?
- Так, роль дружини Валентини Володимирівни величезна. Вона завжди мене розуміє та підтримує, незважаючи на те, що не один рік зранку йду на роботу й повертаюсь пізно ввечері.
- Ви за вдачею романтик, Володимире Павловичу? Як познайомилися з нею?
- Мабуть, так. Відслуживши в армії (групі радянських військ у Німеччині), навчався в Пінському індустріально-педагогічному технікумі. Там і зустрілися. Валя працювала на комбінаті верхнього трикотажу. На Андрія дівчата ввечері гадали, а потім моя майбутня дружина в другу зміну йшла на роботу. По дорозі побачила мене…
- У що вірили тоді?
- У дружбу, любов до Батьківщини, інтернаціональний обов’язок і Радянський Союз. Нас виховували на бойових традиціях. Бо як інакше пояснити той факт, коли в одному полку загинули 28 героїв-танкістів?
- Пам’ятаю, колись у школі говорили: не хочеш вчитися – підеш у ПТУ…
- Для мене особисто професійна освіта – це той шлях, яким пройшли космонавти Юрій Гагарін і Павло Попович. Святі люди – директори-попередники училища: Микола Мусієнко, Михайло Назарець, Павло Цицюра та їх величезний досвід. Кожен із них зробив чимало. Професійне училище дає величезний розвиток людині. Можна і сім’ю утримувати, і батькам допомогти, і працювати. Для прикладу наведу досвід Німеччини, де вже не один рік діють програми так званого дуального навчання: отримуєш професійну освіту, працюючи на фірмі, й паралельно вчишся за цим самим напрямком у ВНЗ. З одного боку, відразу здобуваєш практичний досвід, з іншого – студенту, який вирішив піти таким шляхом, більше не доводиться ламати голову над тим, де взяти гроші. Він їх заробляє сам. Привабливість такого навчання полягає не лише в кар’єрних гарантіях. Окрім теоретичної підготовки, студент насправді знайомиться з «кухнею» майбутньої професії. Однак, це зовсім не безтурботне життя. Учасники дуальних програм фактично не мають канікул, оскільки у вільний час працюють.
- До речі, з приводу кухні. Сьогодні Сарненське ВПУ-22 забезпечує потребу району в барменах, кухарях, кондитерах… Є у Вас улюблена страва?
- Звісно, це національні вареники з вишнями, чорницями, полуницями, сиром. Їх прекрасно готують наші випускники. Думаєте, що так просто вивчити хорошого бармена? Майже 10 їх працює у ТОВ «Журавлина» - це престиж професійного закладу.
- Володимире Павловичу, хоч би про що запитала, та все ж вертаємось до очолюваного Вами училища…
- Інакше й бути не може, адже ВПУ-22 – не просто одне з найкращих у державі, тут пройшло моє життя. А було забуте й знищене в часи, коли продавали трактори, щоб працівникам виплатити заробітну плату. Роками учні не отримували стипендії. Тепер за умови повної успішності вони одержують 275 грн., а при відмінному навчанні розмір стипендії збільшується на 15%.
Поставили новесенький котел вартістю 100 тис. грн., щоб дітям було тепло, перекрили всі дахи. І це при тому, що за 23 роки держава не дала нам жодної копійки. Зараз робимо капітальний ремонт сантехніки в гуртожитку, де проживають 560 учнів (загальна кількість тих, хто навчається - понад 1100). Маємо створити всі умови для робітничих кадрів, що здобувають 19 професій 4 напрямків. Широкий спектр спеціальностей дає можливість готувати саме тих фахівців, яких вимагає ринок праці.
Ось така наша величезна родина, ім’я якої Сарненське ВПУ-22, що примножує славні традиції, живе щиро і дружно. Зростають імідж училища, його авторитет, рейтинг серед навчальних закладів регіону, бо готує професіоналів високого рівня, здатних знайти своє гідне місце в складному та мінливому сьогоденні й стати справжніми громадянами України.
- Насамкінець, за традицією, Ваше побажання читачам «Сарненських новин»…
- Бажаю всім пам’ятати про те, що ми прийшли в цей світ не просто так - у кожного з нас є величезна місія. І щаслива людина лише тоді, коли відчуває, що знайшла на життєвому шляху свою, Богом визначену для неї долю. Процитую одну із заповідей Марії Терези: «Добро, зроблене тобою, завтра ж забудуть. І все ж, твори добро!».
Розмовляла Марія КУЗЬМИЧ.