Опубліковано СН
Найменшому сину в родині Світлани та Дмитра Галушків із Довгого скоро виповниться 19. Подружжя виховує 10 дітей: семеро доньок і три сини. Усі обдаровані й талановиті. Менші вчилися в старших, і ніхто не стояв осторонь від сцени.
Нині Сергій закінчує третій курс Сарненського ВПУ-22 у групі 35а будівельників. В училище прийшов після 9 класу. До слова, тут також навчалися його брат і сестра. Хоча мама й наполягала, аби здобув одинадцятирічну освіту, хлопець зробив свідомий вибір на користь професії і жодної хвилини не пошкодував про це. Упродовж трьох років був переможцем обласних конкурсів читців-декламаторів (друге та перше місця, а цьогоріч – гран-прі). Дякує за науку вмілому фахівцю своєї справи Надії Фесовець, а також майстру виробничого навчання Валерію Костенку та класному керівникові Жанні Тропак, які завжди підтримували хлопця.
Слухаю розповідь юнака про батьків і рідних і відчуваю любов та повагу до них у кожному слові. Скажімо, Михась дуже любить читати. Він здобув освіту в Національному університеті державної податкової служби України в Ірпіні. І це той випадок, акцентує мою увагу Сергій, коли брат вступив до вузу, завдячуючи власним знанням. Саме від нього та другого брата Сашка передались хлопчині вміння дискутувати. Тож має власну точку зору на всі події, що відбуваються. Особливо схвилювали ті, що трапилися в Криму. Не шукає собі пригод і з дівчатами, але в будь-якій ситуації залишається джентльменом, розказує про нього художній керівник вищого професійного училища Надія Фесовець. А ще захоплюється футболом. Це його хобі та життя.
Загалом у закладі освіти кожен підтвердить, що Сергій Галушко – вихований і чемний. За яку справу візьметься – себе розкриє обов’язково. Та й руки має золоті. Позитивна людина, відкрита для добра. Одно слово, справжній чоловік у всіх його проявах із загостреним відчуттям справедливості. А ще –патріот, яким може пишатися не тільки сім’я, а й Україна. Юнак твердо впевнений, що патріотизм передається по крові. І це він підтвердив, здобувши перемогу на Всеукраїнському відкритому конкурсі читців, присвяченому 200-річчю від дня народження Т.Г. Шевченка. Вдячний директору училища Володимиру Городнюку за поїздку, адже лише на дорогу потрібно було майже 500 гривень. Методист Навчально-методичного центру естетичного виховання учнів професійно-технічних навчальних закладів у Рівненській області Кузьма Парух теж передає велику подяку та низький уклін Володимирові Павловичу, радіє від реалізації творчих задумів і пишається, що в нього є такі друзі.
В Українському державному центрі позашкільної освіти в Києві Сергія Галушка нагородили дипломом ІІ ступеня та цінними дарунками. А ексклюзивне подарункове видання «Кобзаря», яке отримав у Рівному, з повагою презентував Михасю. Учень ВПУ-22 продемонстрував не тільки майстерність виконання та артистичність, а й сценічне втілення. Вже його вихід на поміст в образі молодого Шевченка викликав у залі оплески. А потім полинули проникливі слова, що звучали так, як навчила його талановитий наставник Надія Володимирівна:
Мені однаково, чи буде
Той син молитися, чи ні…
Та не однаково мені,
Як Україну злії люде
Присплять, лукаві, і в огні
Її, окраденую, збудять…
Ох, не однаково мені.
Щоб стати патріотом, серйозно розмірковує юнак, треба просто прочитати «Кобзар» Тараса Шевченка. У школі сприймаєш його по-дитячому, а в дорослому віці зовсім інакше. І ще переконаний, що кожен фізично здоровий хлопець має пройти армійську школу.
Не пливти за течією
Надія Фесовець майже 30 років тому прийшла у Сарненське ВПУ-22 викладачем естетики й етики сімейного виховання, була й психологом. Хоча, чесно кажучи, художня самодіяльність супроводжувала її все життя. З першого дня керувала агітбригадою, і не випадало року, щоб вихованці не отримували на обласних конкурсах призові місця, навіть у найтяжчий період, коли не виплачували заробітну плату педагогічним працівникам, шевченківські конкурси ніхто не відміняв. Коли ж у всіх професійних закладах освіти анулювали гуртки художньої творчості, розповідає Надія Володимирівна, директор Володимир Городнюк їх зберіг, незважаючи на нестачу коштів.
Надія Фесовець недарма обрала для себе Рівненський державний інститут культури, бо завжди любила цю роботу. Але так склалася доля, що ні колись, ні тепер держава не оцінює гідно працю культпрацівників. Жінка хоча й народилася в Росії (Костромська область), все життя провікувала в Україні, куди батьки її привезли в трирічному віці. Поезією та творами Тараса Шевченка почала займатися впритул саме в училищі, куди перейшла з районного Будинку культури, де керувала агітбригадою. Через запальні рядки в серці пробуджується любов до рідної країни, ділиться думками. А в кожному слові поета – сьогоднішні дні. Тож, кому не вистачає цих почуттів, також переконана наставниця Сергія Галушка, треба просто відкрити невичерпну книгу генія українського народу й уважно прочитати його твори.
Щороку серед учнів професійного училища викладачі відкривають все нові творчі особистості, які можуть удосконалювати свою майстерність у хоровому й танцювальному колективах, духовому оркестрі. Одно слово, розвиватись на кращих традиціях училища.
Володимир Городнюк – вроджений керівник, який дуже цінує свої кадри. Від майстра виробничого навчання і класного керівника до адміністрації училища - усі сприяють розвитку як художньої самодіяльності, так і фізичної культури. Адже якщо ВПУ-22 входить у трійку найкращих закладів професійної освіти України, то й кожен, наголошує, хто в ньому навчається чи трудиться, має це робити найкраще. Сам Володимир Павлович вишукує можливості заохотити і учнів, і наставників. Тож є стимул і бажання досягати результатів, каже Надія Фесовець.
Сергій Галушко вже вкотре адресує слова вдячності своїм батькам: «Хоча нас і багато в родині, і важко було нас виховувати, завжди ходили доглянуті, акуратні, нагодовані та в чистенькому одязі. Тато й мама змалку навчили трудитись, тож знаємо ціну хлібові. Ненька не один рік віддала нашому вихованню у вірі православній, яка дає багато для розвитку людини, завжди підтримує, радіє успіхам і досягненням синів і донечок».
Так, сестри Сергія: Віта й Катерина - живуть на Черкащині, куди вийшли заміж. Тетяна – в Росії (Бєлгородська область), Валентина й Галина – у Довгому. Людмила – матушка в православному храмі, мешкає з родиною в Малому Жолудську на Володимиреччині. З чоловіком виховують шестеро дітей. Альона – інокиня у Свято-Миколаївському Городецькому жіночому монастирі. Дівчина також зробила особистий усвідомлений вибір. А Сергій прислужує в місцевому храмі отцю Володимиру під час богослужінь.
Своїм одноліткам, які читають «Сарненські новини», хлопець радить не пливти за течією, а шукати спосіб проявити себе як особистість і досягти в житті того, про що мріють. І що б хто говорив, батьки – це найсвятіше, каже, і їх треба шанувати так, як навчає Святе Письмо.
Марія КУЗЬМИЧ.