Дитяча сторінка

ЯК АКУЛИ В МОРІ СПАЛИ

Серед ночі дві акули
На морському дні заснули.
Розбудив їх синій кит:
- Чи таке десь бачив світ?
Ви ж хропінням, мої милі,
Підняли такенні хвилі!

ХИТРИЙ ЇЖАЧОК

Вчора я для їжачка
Налив миску молочка,
А сьогодні до нас в сад
Він привів їжаченят.
Мене чемно попросив,
Щоб я діток пригостив.

КАЛЮЖА І ДОЩИК

Раз розсердилась калюжа,
Що намокла вона дуже:
«Дощик цей уже набрид,
Ллє і вранці, і в обід,
І увечері завжди
Плещуть крапельки води.
Падати уже доволі,
Адже я без парасолі!».

ПІТОН І СЛОН

Скрізь літала новина -
Проковтнув пітон слона.
Довго охав всенький ліс,
Як же він туди заліз?
Далі знову новина -
Відпустив пітон слона,
Бо у шлунку дивака
Танцював слон гопака!

ОДЯГНУВ СПІДНИЧКУ КОТИК

Котик в темному куточку
Переплутав раз сорочку
Й замість неї він сестрички
Одягнув нову спідничку.
Братик довго реготав:
- Ти сестричкою вже став!

КОЗЕНЯ ВЗУТТЯ ПОЇЛО

Цап для донечки-кози
З молоденької лози
Купив зранку личаки,
Бач, красиві он які!
Їх носило козеня
Всього-на-всього півдня:
По обіді зголодніло
Й личаки оті поїло.

Василь ТИТЕЧКО,
с. Мале Вербче.

Йшли додому їжаки

Наколовши на голки
Спілі яблука й грушки,
Йшли додому Їжаки
Через поле навпрошки.
Поспішали скільки сили,
Поки донесли – упріли!

Оленята

У гайочку Оленята
Доганяють маму й тата:
«Ось нехай-но
підростем,
То і вас переженем!».

Внучки

У бабусі Мишки
внучки –
Всі одна в одну
близнючки.
Каже Білка:
«Внучки гожі!
Й Ви на них, бабусю, схожі.
А як підростуть за літо –
Буде вас не відрізнити».

Чули?

Чули, чули, чули, чули,
Що Жуки бенкет утнули?
Тож ходім скоріш до них –
Покуштуємо пиріг!

Равлик

З хатки виповз,
позіхнув
І на сонечку
заснув.
Мабуть, спатиме
до ночі.
Хай поспить, якщо так хоче!

Ранок у лісі

Рано-вранці на світанні,
Коли сходить сонце,
І коли проміння раннє
Стукає в віконце.
Прокидається у лісі
І пташина, і звірок,
І дрімає на узліссі
Їжачок – сто голочок.
Починає пустувати
Голосистая луна,
Любить дуже погукати
Й озиватися вона.

Петро КАТЕРИНИЧ,
с. Любиковичі.

Казка
Пихате Левеня

Жило собі мале, але дуже гордовите Левеня. Ні з ким не товаришувало, нікому не допомагало, навіть рідко коли з ким говорило. Пройде, часом, повз старшу звірину - і хоч би привіталося. Насупить брови та йде собі далі. Старий Лось не раз казав: «Ох, не знаю, що з нього виросте. Таке лихе та норовисте, хоч і ще мале. Важко йому в житті буде».
Якось прогулювалось те Левеня між кущами малини, а назустріч два Борсучки.
- Давай з тобою дружити будемо, - запропонували ті Левеняті. - Будемо один одному в біді допомагати.
- А яка з вас користь? Що ви можете, такі малі та коротконогі? - розсміялося руде. – Ось подивіться на мене! Бачите, яке я сильне? - І, ставши на весь зріст, пригнуло до землі молоду осику. - Тож мені ваша дружба не потрібна, бо ніяка біда не страшна такому дужому Левеняті, як я, - додало згодом і подалось собі далі.
Невдовзі підійшло до річки й сіло на березі трохи відпочити. Тут, звідки не візьмись, з густого верболозу з’явився Бобер і теж запропонував стати друзями.
- Ще чого! - аж підстрибнуло від обурення молоде Левеня. - Такому дужому, як я, якийсь зубатий Бобер другом стати хоче. Ні! Ні! Йди у свою річку й дружи з видрами й ондатрами.
Не образився Бобер на свого співрозмовника, бо знав, що ще мале та неосвічене. Прийде колись пора - й згадає, як важливо мати надійних і хороших друзів.
Ту пору довго чекати не довелося. Переходило якось Левеня через старий, як світ, міст. Його не раз попереджували, що він трухлявий і можна провалитись. Та Левеняті ці слова були порожніми. Йшло гордо по мосту, аж голову задерло. Аж тут хрусь, трісь - і впало довгогриве в річку, глибоку, з високими берегами й швидкими хвилями. Хлюпалось, бовталось у воді, а вибратись не може. А річка все глибша та глибша, а хвилі все швидші та швидші. Бачить Левеня, що ось-ось потоне, та й давай кричати: «Допоможіть, хто-небудь!». Та хто ж йому допоможе, коли ні друзів у нього немає, ні приятелів. Позбігались звірі та й стоять на березі, а у воду ніхто лізти не хоче. Аж раптом з-під старої верби поспішив на допомогу той самий зубатий Бобер зі своїми друзями й почали штовхати Левеня до берега. А з суші два Борсучки подали довгу гілляку, за яку міцно вхопилось і вистрибнуло на землю.
Яке ж було його здивування, коли побачило перед собою тих звірят, перед якими вихвалялося силою. Соромно стало, бо зрозуміло, що не сила головне в житті, а міцна дружба, яка в тисячі разів міцніша. Попросило вибачення у своїх рятівників, а потім запропонувало стати друзями. З тих пір у лісі завжди можна побачити четверо товаришів: Левеня, зубатого Бобра та двох коротконогих Борсучків.

Василь ТИТЕЧКО,
с. Мале Вербче.

Проба пера
Ведмідь та їжачок

Це було влітку. Сонце ніжно пестило землю. Лісом поважно йшов ведмідь Михайло Потапович із дружиною Марією Михайлівною. Вони мешкали в невеличкому теремочку, в якому завжди було чисто й прибрано. Ведмідь вважав, що він сильніший за будь-якого мешканця лісу. Всі його боялися.
Жив тут також їжачок з дружиною та трьома маленькими дітками. Він був добрим, люб’язним, щедрим. Мешкала сім’я в маленькій хатинці. Їжачок нікого не боявся, і ведмедя також. Одного разу вони зустрілися на лісовій стежині. Михайлу Потаповичу не сподобалося, що маленька тварина не боїться його. От і каже: «Ну якщо мене не боїшся, тоді давай поборемося, але знай, що я тебе і однією лапою роздавлю». Спробував наступити на опонента. Але той мав гострі голочки, клишоногий від болю аж зойкнув. Ось так маленький їжачок переміг великого ведмедя.
Інна ГРИШКЕВИЧ,
м. Сарни.

Наш клас

Понеділок – день важкий,
Тільки не для нас.
Ми веселі, чепурні
Завітаєм в клас.

Тут дзвінок задзеленчить,
Сядемо за парти,
Будемо учительку
На урок чекати.

Роксолана ЛИТВАК,
с. Немовичі.

Образок
Осінь

Осінь – дуже красива пора. Дні восени яскраві й прохолодні. Дерева в лісі вкриті жовтенькими листочками, які весело шелестять від танцю свіжого вітру. А річечка не така жвава, як колись. Вона сумно й тихо тече кудись далеко. Біля неї спить зачарована красуня береза, листя якої ніжно покриває темну густу траву. Десь далеко, за лісом, розкинулось маленьке село, над яким розстелились похмурі хмаринки, які все кудись поспішають…

Роксолана ЛИТВАК,
с. Немовичі.

Загадки

В річці пісенька лунає:
«Кум-кум-кум та ква-ква-ква».
Хто ж цю пісеньку співає?
Хто говорить ці слова?
(Жаба).

Цей птах біля обійстя любить жити,
Воркоче та з людьми вміє дружити.
Його ще птахом миру називають,
Усі, напевне, цього птаха знають.
(Голуб).

Він у травичці залюбки стрибає,
Тому що дві високі ніжки має.
Розкотисто, мов у свисток,
сюркоче,
Ім’я своє сказати, мабуть, хоче.
(Коник).

Росте завжди він на городі,
З ним веселішає в господі.
Із сонцем дуже схожість має,
За ним голівку повертає.
А відцвіте – тоді пташата
Клюють його смачні зернята.
(Соняшник).

Тетяна КОРНІЙЧУК.