Опубліковано Микола Драганчук
50-літній чоловік, в якого внутрішні органи розміщені з протилежних боків, на здоров’я
не скаржиться
Кожна людина по-своєму унікальна насамперед завдяки своїм здібностям. Але вони ні до чого, коли заходить мова про феномен Леоніда Денисюка, якого в селі Карпилівка Рокитнівського району, де мешкає, називають не інакше як дзеркальним чоловіком. Ще б пак, усі його внутрішні органи розміщені не так, як у всіх, а навпаки…
Знайти оселю Денисюка, про винятковість якого розповіли сарненські медики, особливих труднощів не склало. Бо перший-ліпший на сільській вулиці перехожий, зачувши прізвище земляка, відразу перепитав: «Це той, у кого серце праворуч? Так його кожен старий і малий знає!».
У майже 50 літ Леонід виглядає нівроку, каже, що почувається добре й не відчуває жодного дискомфорту. Зовні – хоч і не кремезний, але дужий і особливо енергійний. Про себе розповідає з таким ентузіазмом, запалом і гумором, що позаздрить будь-хто. Вперше про свою унікальність довідався, будучи ще школярем. Тоді в дільничній лікарні с. Борове проходили медогляд і молода медичка виявила серцебиття в грудях не зліва, а справа. Згодом це підтвердила рентгеноскопія. Однак лікарський висновок особливо нікому не розголошував.
Справжній переполох спричинив хлопець у райвійськкоматі, куди його, призовника та майбутнього солдата, викликали для проходження медкомісії. У кабінеті рентгенолога швидко роздягнувся і став до апарата для просвічування частин тіла рентгенівським промінням. Але раптом чує сердитий голос фахівця: «Ти що, не знаєш, як ставати треба, повернися по-людськи – грудьми до екрана!». Коли ж зрозумів, що жарти тут ні до чого, запросив на консиліум лікарів. Довго розпитували юнака, чи не болить, бува, серце, чи не турбують печінка й нирки. А зачувши заперечну відповідь, довго думали-гадали, що робити з цим незвичним призовником: комісувати, аби не мати проблем у майбутньому, чи все-таки відправити до війська.
- Медкомісію того дня, – згадує Леонід, - пройшов за дві години, тоді як мої ровесники ви-трачали на цю процедуру не менше двох днів. Мене, як рідкісного експоната, лікарі водили з кабінету в кабінет без черги, ретельно оглядали. А впевнившись у тому, що я цілком здоровий і до того ж бажаю служити в армії, порадили запам’ятати: апендикс, якщо коли-небудь доведеться видаляти, розміщений не справа, як у всіх, а з лівого боку…
До війська Леоніда Денисюка таки взяли. Правда, на рік пізніше, позаяк саме стільки часу хлопець перебував на Слобожанщині на «вербовці». Коли ж повернувся до рідного села, отримав добрячого прочухана від райвійськкома, який, начебто за ухилення від виконання конституційного обов’язку, пообіцяв заперти до білих ведмедів. Власне, так і сталося. Військову службу парубок із Полісся проходив у авіаційному полку на Далекому Сході – в Уссурійську. Солдатські будні, проведені в суворих кліматичних умовах, минули швидко.
- Повернувшись додому, - каже співрозмовник, - мріяв стати водієм автомобіля. Але дід, який усе життя: у війну й після неї - пропрацював на залізниці, наполіг, аби я продовжив саме його справу, а не ходив постійно зі збитими від скручування га-йок пальцями.
Зараз Леонід Денисюк працює черговим по станції Рокитне-Волинське. У Карпилівці інакше як «колійовий» його не кличуть. А перед тим, як поповнити ряди залізничників, знову «зібрав» консиліум лікарів під час проходження медкомісії у вузловій лікарні станції Сарни. Але все минулося: переконавшись, що організм пацієнта функціонує належним чином, медики причин для занепокоєння не знайшли.
- І що, за півстоліття жодного разу в лікарні не лежали? – цікавлюсь.
- Чому ж ні! – загадково посміхається у відповідь. – Було діло, коли гурт незнайомців переплутав мене з кимось і штахетиною зламали два ребра. Ще одного разу втікав від переслідувачів, які темної пори доби намагалися відібрати гроші, й підвернув ногу. Тож ходити довелося в гіпсу. Оце й усе. А серце, на щастя, не турбує.
Сім’я Денисюків, як і більшість у селі, важко працює на бідній поліській землі, якої має декілька гектарів. Для її обробітку спочатку обзавелись конем, згодом – трактором, утримують у господарстві дві корови, іншу живність. Разом із дружиною «дзеркальна людина» виховує двох дітей: Михайлові вже 22, Наталці – 18. Бать-ківська аномалія у спадок їм не передалася. А загалом випадки з протилежним розташуванням внутрішніх органів сучасній медицині відомі, хоча й трапляються не так часто. Це унікальне явище пов’язане передусім із формуванням організму на генетичному рівні. Лікарі стверджують: якщо органи розміщені пропорційно, то жодних відхилень бути не може.