Опубліковано СН
Сьогодні Ольга забігла до мене не просто в сльозах, у неї була справжня істерика із захлинаннями, задишкою і нездатністю вимовити й слова. Нічого й не питала - і так усе зрозуміло: знову посварилися.
Після третьої чашки гарячого чаю вкотре вислухала характеристику Ігоря не з найкращого боку, але цього разу мовчки, без зайвих коментарів. Оля має таке особисте життя, якому позаздрити важко: сто разів вони сходились і стільки ж розходились. І вже й розлучені офіційно, а ніяк не можуть дати своїм стосункам якогось конкретного визначення. І, поклавши руку на серце, зізнаюсь, що не подобається він мені взагалі.
Усі добре знаємо істину: не може одна людина всім подобатись або не подобатись. Завжди знайдуться прихильники й недоброзичливці. Усе в цьому світі відносне. Та чомусь судимо людей тільки щодо себе, не задумуючись над тим, яка це велика помилка. Часто чуєш про ту чи іншу пару: «Як вона (він) може з ним (нею) жити?». Особливо популярні подібні запитання серед слабкої половини, тобто серед нас, жінок. Хтось один, можливо, ненароком (а то й спе-ціально!) кине ось таке питаннячко, і вже навколо нього можна розвивати тему хоч цілий місяць. Одразу згадуєш свою сусідку, подругу дитинства, одногрупницю родом із Запоріжжя, куму свахи дальньої родички… І нікого не бентежить, що цих людей ніколи не знав і не чув про них - настільки ця тема всіх цікавить. І що характерно, дифірамби співають лише одній стороні (от вона вся така позитивна, а він - чорт з рогами). І в нього не можна виявити жодних плюсів! Адже знайоме: «Дочка зі своїми вибриками геть у його рід пішла». А те, що в мами вибрики - ого-го! - куди тій дочці й братися.
Та суть проблеми ось у чому: мама все ж таки з ним живе! І рогів його вона не бачить, і взагалі не вважає його чортом. Її явно все влаштовує, або майже все, або наполовину, третину… І вона навіть не підозрює, що в її бік можуть звучати подібні висловлювання. А якби й почула, то здивувалася б: як так? Адже він хороший! І не важливо, що часточка його позитиву зовсім мізерна (0,002%), та все-таки вона є, і має величезне значення, вона її бачить. І цінує. І любить саме за оцей мізерний відсоток доброти. То й на здоров’я! За них можна тільки порадіти.
Особисто я в Ігоря не бачу навіть отих 0,002% доброти. І до недавньо-го часу не чула про нього жодного схвального відгуку. Але одна незнайома жінка нещодавно похвалила його як людину, як чоловіка. Спочатку в мене відібрало мову (адже пам’ятаєте - судимо стосовно себе?), та коли прийшла до тями, то навіть зраділа: значить, є за що його любити й пробачати, здавалося б, зовсім неприпустимі речі. Все-таки є в ньому отой мізер доброти, якого я не розгледіла. І тепер на їхню ситуацію дивлюся зовсім інакше, уже не відносно себе, а щодо Ольги. І все сприймається не так критично, не так погано, а зовсім навпаки. Думаю: як добре все-таки дивитися ширше, глибше, тоді навіть добре знайомі речі, люди розкриваються в абсолютно іншому ракурсі, у більшості випадків позитивному. І хай вас не дивує, як може та чи інша жінка жити з тим чи іншим чоловіком, адже саме вона знайшла в ньому щось таке, що іншим не під силу, оцінила цей товар (нехай пробачать мені таку метафору чоловіки!). Краще оцінювати своє щастя. І повірте, любі жінки, чим ширший буде ваш погляд, тим більше відсотків позитиву ви знайдете.
Катя Соваж.