Back to top

Сорок років – як один день

000088.jpg

«Сарненським новинам» виповнилося 70. Вік і для людини, і для періодичного видання – солідний. Приємно, що й мені довелося, як кажуть, залишити свої «автографи» на сторінках районного часопису.

Правда, на сьогодні це вже регіональне видання, яке передплачують у шести районах області та Кузнецовську. А читають у багатьох куточках міст і сіл України. Адже сарненці, яких доля закинула далеко від рідного дому, приїжджаючи у відпустку, як сувенір, везуть із собою наш часопис. Знаю це від своїх друзів, рідних…
«Сарненським новинам» віддала 40 років. Помиляється, напевно, той, хто вважає, що в районній газеті працювати набагато простіше, ніж, скажімо, в обласній, всеукраїнській. Місцевим журналістам треба бути толерантнішими, стриманішими в подачі публікацій, ніж їхнім обласним чи столичним колегам. Адже вони живуть тут, у райцентрі, на місці. І будуть жити й завтра, майже щодня зустрічатимуться з героями розповідей. Якщо погрішили, то чи зможуть дивитися людині в очі? Це газетярі, приїхавши в район у відрядження, можуть «рознести всіх у пух і прах» у своєму матеріалі, можливо, й на чиєсь замовлення, вислухавши тільки одну сторону, і більше ніколи в цій глибинці не з’явитись.
Цю й багато інших істин, що стосуються журналістської прози, з перших днів роботи в «районці» допоміг на все життя усвідомити тодішній редактор Борис Бобер. Він по-батьківськи вчив мене азам нелегкої газетярської праці. І твердо впевнена, якби не він, не доброзичливий колектив, то, можливо, й не довелося б пройти шлях довжиною в чотири десятиліття. Усього було на цій непростій дорозі. Траплялося не раз мерзнути на зборах у холодних клубах, пішки добиратися від села до села, одержувати погрозливі листи, телефонні дзвінки… Та все це швидко забулося, коли чула подяки від людей, про яких писала.
Приємно усвідомлювати, що 40 років працювала в газеті, що завжди була, є і сьогодні однією з найкращих серед місцевих видань не тільки в області, а й державі. А ще «Сарненські новини» завжди були колискою, що виколихувала кадри для обласних, республіканських видань. Скажімо, Іван Дубенко успішно згодом працював у «Сільських вістях», Сергій Мельничук – у «Голосі України», Володимир Кобись – у «Червоному прапорі», Петро Велесик – редактором «Вістей Рівненщини», Валерій Стеценко – заступником редактора журналу «Віче» - органу Верховної Ради України…
Первинна журналістська організація «Сарненських новин», яку, до слова, очолювала 30 років поспіль, допомогла стати на журналістську стезю багатьом випускникам середніх шкіл Сарненщини. Вони успішно трудяться на телебаченні, у газетах і журналах Києва, Львова, Мінська… Є з числа наших колишніх колег і професіонали, які готують кадри для ЗМІ України. Олена Кузнецова-Дягель (закінчила міську СШ № 1) - відомий науковець, викладач факультету журналістики Львівського університету. Вона написала підручники, за якими навчаються студенти журфаку.
Час, як мовиться, не стоїть на місці. Чимало хороших змін зазнали й засоби масової інформації. На допомогу журналістам, видавцям при-йшла сучасна оргтехніка. Звичними стали диктофони, комп’ютери, Інтернет, цифрові фотоапарати… Але чи стало легше працювати? Мабуть, ні. «Сарненські новини» в 70-80-ті роки минулого століття виходили на чотирьох сторінках. У будь-який час під рукою в головного редактора були матеріали РАТАУ (радіотелеграфного агентства України), ТАРС (телеграфного агентства Радянського Союзу). На сьогодні Сарненське міжрегіональне видання виходить на 8-12, а то й на 16-20 сторінках, у кольорі. Читач став освіченішим, вимогливішим. Ніхто його не зобов’язує передплачувати те чи інше видання. Гостро стоять фінансові питання. На інформаційному полі краю час від часу з’являються конкурентні видання. Вірю, що «Сарненські новини» й надалі будуть вірні своєму покликанню – служити людям, дбати про зміцнення економіки краю, поліпшення добробуту поліщуків, бути трибуною, за яку може стати кожен і голосно сказати свою думку стосовно сьогоднішнього буття, про все, що тривожить, заважає в роботі, побуті…
Уже минуло декілька років, як вийшла на пенсію. Але рідна газета залишається найпотрібнішим виданням. Кожен її номер чекаю, читаю від першого до останнього слова. Радію цікавим публікаціям, новим журналістським знахідкам, професійному росту нових, молодих кадрів. Професіоналізм колективу, на мою думку, це те головне, що допомагає газеті знайти шлях до передплатників, стати їм потрібною. Бо спец знайде в собі сили заперечити чергове непрофесійне чиновницьке рішення на будь-якому рівні. Сіренька, погано мисляча мишка промовчить – немає ж що казати. Профі себе поважає і, критикуючи, за місце своє не боїться – візьмуть його і в іншому. А в ширшому сенсі цієї проблеми – серед непрофесіоналів легше красти, впроваджувати вигідну лише тобі політику, приховувати власний непрофесіоналізм.
Хтось із мудрих сказав: не говори про себе лише добре, бо не повірять. Не говори багато поганого, бо подумають ще гірше. А Франко любив казати: «Не будь солодким, бо тебе злижуть, але не будь гірким, бо обплюють». Сьогодні, коли «Сарненські новини» розпочали відлік восьмого десятку своєї історії, творчий колектив, упевнена, усвідомлює: потрібно працювати, оцінювати реальність, писати так, щоб читачі розуміли, що найбільшим щастям у житті є все-таки саме життя.

Катерина ГОМОНЕЦЬ (ВАЛЬКО).

Новини: 

Схожі матеріали

Держава, яка хоче мати краще майбутнє, повинна дбати про фізичний гарт громадян. І наша спортивна школа успішно виконує цю місію вже півтора...
16 років - найбільше серед колег в історії часопису – керував колективом Сарненської районної газети Іван Андрійович Кузьменко. Завтра, 26 вересня,...
Чи є на світі десь така людина, Що не зайшла за все своє життя До храму книг, що вік стоїть нетлінно І не зруйнується від повеней буття?...
Вчительська доля… Сонячна та щаслива, нелегка й благородна. У роздумах про неї переповнюються серця спогадами та щемом, відчуттям прекрасного...
прожили Єва й Пилип Жуки з Чудля Задушевна музика котиться полем аж за село. Гості віншують старожилів зі славною подією - золотим весіллям. Сват...