Опубліковано СН
Над його могилою літали метелики… Маленькі, білі, граційні та ніжні. Такі, як його душа, яка й тепер, мабуть, не знає спокою… Вона десь далеко-далеко.
Там, де немає тієї, кого він так любив, з ким забував про реальність і з кого висмоктував почуття, як краплина за краплиною солодку червону кров…
- Привіт, мала! - прошепотів Андрій, підійшовши до високого мурованого паркану. Обійняв її за зсутулені плечі, гладив мокре від дощу ску-йовджене кучеряве волосся і повільно, наче востаннє, цілував.
Скрізь було мокро й сиро, ані душі на вулиці, і лише вони двоє, наче вигнанці з цього світу. Та їм було байдуже…
Маленькі прозорі краплинки повільно стікали вогким склом… Світ навколо зупинився… Їхні душі вигравали казкову симфонію, що акорд за акордом перетворювалася на реквієм… Хоча… Благаю тітоньку Долю не стерти з моєї пам’яті смак чорної кави на його вустах. Тільки не це… У мене своя з ним казка, і хай навіть через багато років, танцюючи танго зі світом, все одно змушуватиму себе повертатися до цього. Дозволю собі таку невеличку слабкість. Забуду все, що дратує, і перенесу в реалії сценічний образ, який сама собі створила. Скажу всім, що вони невдахи, бо лише невдахи матеріалізують цей світ… І все. Крапка.
Маленька однокімнатна квартирка, що дісталася в спадок від тітки, електрогітара й кіт Кокаїн… Для щастя не треба багато! Він був для неї, наче плитка молочного пористого шоколаду, ніби солодка вата в руках дитини. Він був для неї всім. А вона для нього коханою безумицею…
- Зіграй мою улюблену…
- Ні… Тобі знову болітиме серце…
- Так воно кохає!
- Так воно вбиває себе…
Над його могилою літали метелики… Стоп! Розплющ очі! Час прокинутися від шаленого сну. А може, то не сон, може, то мої страхи? Тихо! Поглянь на реальність… Він поряд! Лежить, згорнувшись, наче кошеня, клубочком. І я цілую його. І ціную кожну мить, проведену з ним. Бо то безцінне! Бо то є життя, сповнене коханням. А в повітрі так само відчувався аромат чорної кави…
Інна ЦАРУК.