Опубліковано СН
Вона сиділа на ґанку й по щоках котилися рясні, як осінній дощ, сльози. Довго перебирала життєві спомини, а на думку спадало лише одне риторичне запитання: «Чому я така?».
Здавалося, шукала відповіді в усьому, що бачила: співучих літніх пташках, зеленому листі на берізці, що росла біля її самотньої оселі. Та чи там шукала? Можливо, варто поглянути на себе?
…Галина росла здібною й красивою дівчиною. Дуже любила співати й танцювати, хоча до роботи бралася неохоче. Була єдиною дитиною в сім’ї, тому батьки їй ні в чому не відмовляли. Усі забаганки виконували миттєво. Хтозна, може, через це й стала вередливою й примхливою, щораз вимагала все більше й більше. І у відносини з подругами зазнайство прийшло надто швидко. Почувалася ж справжньою королевою і ставила своє «я» вище порад друзів. Бути такою справді мала право. Адже природа не обділила красою, а ще її солов’їний спів і грація в танку додавали якоїсь особливої чарівності. Не один парубок мріяв про неї безсонними ночами.
Галина відразу вирішила, що любов нічого не варта, тому треба шукати нареченого з вигодою. Бо жити в злиднях у бідному українському селі їй аж ніяк не хотілося. Що вона тут матиме? Бідну хатинку, сяку-таку городину й корівчину в хліві? Це аж ніяк не влаштовувало дівчину.
Місцеві парубки просто не мали шансів заволодіти її долею, та все ж знайшовся один, який кохав Галину, мабуть, дужче за всіх і вирішив освідчитися. Одного разу на танцях у клубі Микола так і зробив. У відповідь почув тільки сміх і слова: «Ти? Та щоб я за тебе вийшла заміж? Ніколи! Ну що ти можеш дати? Мені потрібне забезпечене майбутнє, а не бідність, яку пропонуєш». З того часу Миколу в селі ніхто не бачив. Люди говорили, ніби виїхав на заробітки в Росію.
А Галина? Поїхала на навчання до міста. Спочатку до рідної оселі приїжджала частенько, а чим далі, то все рідше й рідше. Одного разу сказала батькам: «Я виходжу заміж». Її обранцем став заможний, за міськими мірками, чоловік. Галину навіть не хвилювало те, що він був старший за неї на цілих вісімнадцять років. «Аби гроші мав, - думала вона. - А на одній любові далеко не заїдеш». Важко було батькам змиритися з вибором доньки, та що вдієш. Справили невеличке весілля, на яке запросили най- ближчих друзів, і зажили кожен своїм життям.
З самого початку в молодят щось не заладилось. Чоловік удома бував рідко. Гроші дружині залишав, але вона все менше й менше його цікавила. Перевагу надавав молодшим дівчатам. Галина думала, що все мине з появою доньки. Та не так сталося, як гадалося. Після народження дитини його взагалі не можна було застати вдома. Зрештою, Георгій уже не приховував своїх коханок. Бувало, не раз заставала його з ними. Через декілька років життя стало нестерпним, і вона твердо вирішила покинути його. Чоловік був тільки радий.
З дитиною на руках повернулася в рідне село. Незабаром померли батьки, тож залишилася одна зі своєю донечкою в убогій оселі. Та біда сама не ходить. Її маленька Оксаночка одного разу пішла на річку гратися і не повернулася. Тільки наступного ранку рибалки виловили тіло. Здавалося, життя втратило будь-який сенс.
Микола тим часом заробляв гроші в Росії. Через декілька років повернувся в село вже заможним чоловіком. По приїзді одразу одружився з місцевою дівчиною Олесею, тихою, скромною, працелюбною. Вона, мабуть, найбільше йому підходила. А Галина зрозуміла нарешті, що сама в усьому винна. Хотіла ж бо не кохання, а грошей. От і залишилася біля розбитого корита, як бабуся пушкінської казки про золоту рибку.
Анатолій ТИМОШКОВ.