Опубліковано СН
Максим лежав у ліжку в обіймах молодшої за нього на двадцять років коханки й благав:
- Катю, прошу, не виходь заміж. Я так тебе кохаю. Усім забезпечуватиму, ні в чому не відчуватимеш потреби. Обі-цяю, коли ожениться син, розлучусь із дружиною і ми одружимось.
- Ні, любий, - відповіла Катя. – Мені з тобою добре, але, як каже народне прислів’я, на чужому нещасті щастя собі не створиш. Не хочу влазити у вашу сім’ю, хочу мати свою, чоловіка, дітей. Хочу мати свекра зі свекрухою, яких би називала татом і мамою, які, впевнена, замінять мені батьків.
Катя була сиротою. Ні, в неї були батьки, які її любили, та вони загинули в автокатастрофі, коли дівчині виповнилось сімнадцять, саме перед її днем народження. Того дня поїхали автівкою в обласний центр, щоб придбати їй гарний подарунок, зробити доньці сюр-приз. Та не судилося, бо під вечір отримала Катя страшне повідомлення про загибель найрідніших людей. Як це все пережила, й досі не може зрозуміти. Тож залишилася в трикімнатній квартирі сама. Давала собі раду. Материнське серце ніби щось відчувало, бо зазвичай єдину дитину батьки балують, а Марина завжди казала: «Привчайся, доню, до всякої роботи. У житті все пригодиться». Тож навчилася біля матері і їсти варити, і одяг випрати, й іншої роботи, що потрібно для жінки. Дідусь з бабусею, які жили в іншому місті, хотіли забрати внучку до себе, але вона навідріз відмовилась, тож вони лише допомагали їй матеріально, висилали якусь копійчину на прожиття. Та й Катя не сиділа без діла, працювала прибиральницею в кафе. А коли закінчила курси секретар-друкарок, влаштувалась на роботу в одну з органі-зацій міста. На молоду секретарку відразу поклав око шеф. Але був обережним, не хотів налякати молоде, симпатичне дівча. Тільки більше й більше приділяв їй уваги. Коли дізнався, що вона сирота, став для неї ніби батьком, давав поради у всьому. Каті подобалось, що її керівник так піклується про неї. Нічого підозрілого в цьому не вбачала. Та в Максима були інші думки. Йому ця миловидна дівчина приходила вже в сни. З ним ніби щось коїлось, уже й дружина почала це помічати, не раз запитувала, що з ним таке, заспокоював її. Не міг же сказати, що закохався. Він і сам цього боявся, бо, порівнюючи різницю в роках, соромно було й думати про якісь інші стосунки. Але все сталося саме собою. Якось підвіз секретарку додому, бо ж затрималися на роботі, були нагальні справи. Катя запросила шефа на горнятко кави. У Максима й серце закалатало. Прихопив із собою пляшку вина, яке завжди в нього було в машині, зайшли у квартиру. Поки готувала каву та нашвидкуруч щось поїсти, Максим розглядав квартиру. Скрізь гарно, все зі смаком розставлено, було враження, ніби тут живе господиня з великим досвідом. Коли все було на столі, шеф відкоркував пляшку з вином, налив у келихи.
- Ой, я не буду, - ніяковіючи сказала дівчина. – Я ще його ніколи не пила.
- А ти потрошку, Катю, - лагідно, щоб не сполохати, - припрошував Максим.
Катя зробила декілька ковтків і аж запнулась. Сиділи довго, пили потроху, і непомітно бокал у Каті спорожнів. Захмеліла зовсім. Дивилася на шефа вже іншими очима. Отоді все й сталося, для Каті вперше. Їй потім було соромно дивитися йому у вічі. Та Максим заспокоював, їхні зустрічі стали частішими.
Був на сьомому небі від щастя. Та й Катя задоволена, бо шеф закидав її подарунками, давав гроші. Але вона розуміла, що так продовжуватись довго не може, потрібно влаштовувати своє життя. Незабаром познайомилась у міському парку з хлопцем. Були зустрічі, а потім запропонував їй вийти заміж. Не вагалась, дала згоду. Хотілося бути дружиною, а не коханкою. Тож, коли повідомила про це Максиму, змінився на обличчі, йому так не хотілося втрачати кохану:
- Ну, зачекай трошки. Син повідомив, що буде женитися. У неділю прийде додому зі своєю дівчиною, познайомимось, засватаєм, відгуляємо весілля й тоді я навіки твій.
Та Катя й слухати не хотіла:
- Максиме Петровичу, забудьте все, що між нами було. Я покохала свого ровесника, сподіваюсь, що ми з ним будемо щасливі.
- А як же я? – не здавався Максим. - Де ті гарні слова, які ти мені казала?
- Я ж вам сказала: забудьте про все.
Та він надії не втрачав. Боявся, щоб вона не вийшла заміж раніше, ніж він одружить сина. А тоді зробить усе, аби вона була його.
Віктор, як і обіцяв, привів дівчину в неділю, щоб позна-йомити з батьками. Коли відкрилися двері, Максим оторопів, у нього й мову відібрало. Поруч з сином стояла Катя, його коханка. А в неї аж ноги підкосилися, коли побачила Максима. Хто б міг подумати, що таке станеться? Віктор, нічого не підозрюючи, усміхнений, щасливий, сказав:
- Знайомтесь, тату й мамо, це моя Катя, про яку розповідав.
Мати забігала по хаті, припрошуючи всіх до столу. Після обіду, розмови під вечір Віктор пішов зі своєю коханою додому. Коли Максим з Ольгою залишились самі, дружина сказала:
- А правда, Максиме, наша невістка гарненька? Вона так підходить Віті. Щасливий він буде з нею. Вона буде і нам за доньку, бо ж сирота.
Максим мовчав. Думав про своє. Ще не міг прийти до тями. Як таке могло трапитись? Чому він раніше не запитав Катю, хто її хлопець? Ще мав надію поговорити з сином, зробити так, щоб відвернути від нього Катю. Тож коли Віктор прийшов додому, наодинці з ним завів розмову:
- Ну, сподобались ми Каті? А мені вона чомусь не подобається, схожа на розпусницю. Я б не радив, Вітю, тобі з нею одружуватись. Хіба дівчат у місті мало?
- Що, відбив у тебе коханку, тату? – Несподівано випалив Віктор. – Мені Катя все розповіла про ваші стосунки. Ти, безсоромний, зраджував маму, хотів залишити її, одружитися на молодій? То, певно, Бог не допустив, щоб твій задум здійснився, коли звів мене з Катею. Хай, тату, буде все на твоїй совісті. Мамі нічого не розповім, бо вона з хворим серцем не витримає, коли про все дізнається.
Максим і сам цього най-більше боявся. Тепер він усе життя якоюсь мірою буде принижуватись перед сином і невісткою, аби вони мовчали.
Сімейне життя у Віктора й Каті склалося. От тільки невістка назвати свекра батьком, згадуючи те, що між ними було, так і не змогла.
Володимир Пінчук.
Володимир Пінчук.