Опубліковано СН
Життя непередбачуване… Багато в ньому трапляється такого, чого не зрозуміти навіть із сивиною на скронях. І хоч Назар був уже підлітком, але так і не збагнув, чому його батьки покинули цей світ раніше за діда Уласа, який нині його виховує. Гірка доля сироти. Для хлопчика світ розділився надвоє. І він волів би залишитись там, де були живі й щасливі його батьки. А той день, коли трапилась та страшна аварія, вирвати з життя й сховати, щоб не змогла знайти жодна людська душа.
Дідусеві вдалося підлікувати поранене жорстоким життям серце онука. Взяв на себе місію батьківства. Хлопець ріс добрим, працелюбним, нічим не відрізнявся від інших дітей. Мудрі дідусеві поради допомагали, коли дорослішав. Звісно, бракувало материнської ласки, міцного та надійного батьківського плеча. Але долю не обирають. Невдовзі сталося те, чого найбільше боялись дідусь і онук, – розлука. Після школи Назар подався здобувати освіту, щоб у майбутньому власноруч заробляти на хліб насушний. У дорогу вирушав із почуттям незрозумілої тривоги. Недобре передчуття бентежило. Мабуть, через те, що на нього чекала зустріч з невідомими йому людьми і містом. Туга часто навідувалася в душу Назара, гнала його додому, до дідуся. Але потрібно було вчитися, і він це розумів, хоч як важко йому було.
У місті буяла весна, наповнивши повітря запахом бузку. Пташині хорали мелодійно торкалися вух. Зелені килими газону вабили зір перехожих. У міському парку було людно. Назар стояв біля альтанки з розкішним букетом троянд і переминався з ноги на ногу. Нервував. Це було перше побачення. Навіть квіти забув подарувати дівчині. Лише через деякий час згадав про них і, вибачившись, простягнув Руслані букет.
- А я гадала, ти собі їх купив, - пожартувала дівчина.
Того дня щасливішої пари годі було й шукати. Їм здавалося, що цей світ існує тільки для них. Тільки їм світить сонце, шумів у вітті дерев вітер, співали птахи, а кохання відкривало двері, в які сміливо ввійшли. У ту мить їх серця билися в унісон, бо пізнали справжнє почуття.
Їх стосунки сильнішали з кожним побаченням і поцілунком. Не залишали один одного бодай на секунду. Не дозволяли, щоб навіть думка про розлуку оселялась у їх серцях. Тому до першого серйозного кроку вдалась дівчина. Запросила коханого до свого дому, щоб познайомити з батьками. Назар такого не очікував. Виглядав розгублено, але погодився.
Всю ніч хлопець не спав. Глибокі роздуми снували в голові, не давали зімкнути очей. Знав про Руслану все: добра, весела, розумна, а головне – кохає його, а він її. Знав, що з багатого роду, батьки - бізнесмени. А от який саме в них бізнес – і не бажав знати. Хай якими статками оцінюється їх майно, йому було байдуже. Бо ж найбільше його багатство – Руслана.
Назар прийшов у домовлений час. Серце калатало, руки німіли, але знайшов у собі силу, щоб натиснути на кнопку дзвінка. Зайшов у квартиру, де жила його кохана. Тільки привітався, а далі, мов на допиті, давав безглузді відповіді на такі ж питання батьків Руслани. Їм кинувся в очі простий, хоч і охайний одяг хлопця, але не такого кавалера хотіли побачити для доньки. Це було видно по обличчях, які налились презирством і пихатістю. А тому й запитували: хто? звідки? де навчається чи працює? Намагалася щось сказати й Руслана, але її ніхто не слухав. Бо їх цікавив лише парубок. А коли запитали, де працюють батьки, Назар затих. Жодного слова не промовила й дівчина. Лише згодом, ніби отямившись, тремтливим голосом сказав: «Їх немає, загинули. Я живу з дідусем у селі». На цьому розмова з батьками коханої була закінчена:
- Ми не дозволимо, щоб наша донька вийшла заміж за сироту й колупалась у сільському навозі! Знайдемо їй чоловіка гідного нашої родини.
Назара після сказаного, наче підкосило. Ніби чорна хмара закрила перед ним тепле яскраве сонце і вдарила страшними громами. Не чув слів, не бачив людей. Тільки плач Руслани чувся здалеку. Її сльози, здається, просочувались і випікали душу, залишаючи невимовний біль. Ніхто Назара не проводжав, тільки молодша сестра Руслани зачинила за ним двері. Вона дивилась на хлопця також крізь сльози. Наді було шкода парубка і кохання, яке, наче картковий будиночок, повалили її батьки, навіть, не задумуючись про їх почуття. А вони були такі чисті, такі щирі…
Ранок Назар зустрів у гуртожитку, та краще б він не наставав, краще б він довіку не бачив сонця. Темна ніч була йому рідною сестрою. Тільки вона знала, як страждали закохані. Це була остання ніч. Вони дихали одним повітрям, страждали через один і той самий біль. Той ранок приніс страшне й непоправне горе - Руслана викинулась з вікна квартири. Не витримала розлуки з коханим. Не уявляла подальше життя без нього, бо полюбила всім серцем. Смерть не була найкращим виходом із любовного тупика, але дівчині здавалося, що саме вона вирішить всі проблеми. Не подумала Руслана скільки болю завдала коханому і родині… Пекучий біль назавжди оселився в душі Назара. Вилікувати його не зможе ніхто.
На могилу до Руслани Назар навідувався часто. Довго розмовляв з нею, цілував фото, клав до підніжжя квіти і плакав, плакав, плакав… Не раз зустрічав тут молодшу сестру Надю, яка була дуже схожа на Руслану, а іноді йому здавалося, що це його кохана. Він не йшов на кладовище, а летів. Та кожного разу його чекало розчарування. Надя годинами могла розповідати про свою сестру, про те, як любили одна одну, ділилися сокровенними мріями й таємницями. Назар мовчки слухав, боявся зронити слово. А Надя не змовкала ні на мить, ім’я Руслани не сходило з її вуст. Одного дня зателефонувала Назарові і сказала, що чекає на нього біля гуртожитку.
З тих пір минуло багато часу. Чимало змін відбулося в житті парубка. Пройдено безліч лабіринтів земного шляху. І хоча б, здавалося, хлопець подорослішав, однак досі переслідували ті почуття, що й декілька літ назад. Так само калатало серце, паморочилось у голові, але кроки були вже впевненими. Життя вилікувало той страх, що ятрився в його душі. Обличчя вміло маскувало те, що коїлось всередині. Цим і відрізнявся колишній Назар від теперішнього. Він переступив поріг квартири і наче став на межі одного життя з іншим. Перед ним постали обличчя, які завжди пульсували в його пам’яті. До хлопця підійшла Надя й повідомила батькам новину:
- Мамо, тату, ми з Назаром вирішили побратися, якщо ви не проти нашого щастя…
Дівчина обняла парубка й гаряче поцілувала.
Василь ТИТЕЧКО.