Опубліковано СН
В останній день лютого в польському місті Хелм у приміщенні галереї Річарда Кочмарського відбулася презентація виставки робіт рівненських фотожурналістів «Особистості - в особах», організована обласною організацією Національної спілки журналістів України разом з польськими колегами.
Загалом на ній представили майже пів сотні знімків Олександра Харвата, Миколи Фоменка, Валентини Захарової, Анатолія Похилюка, Едуарда Хитрого, Леоніда та Олександра Латті. Відрадно, що й світлини редактора відділу фотоілюстрацій «Сарненських новин», члена Національної спілки журналістів України Василя Сосюка зайняли в ній чільне місце. Крім того, на власні очі побачили, як сприйняли в Польщі доробок рівненських фотомайстрів. А завітали в галерею не тільки прихильники фотомистецтва, а й просто небайдужі громадяни дружньої країни, які прагнули так висловити свою солідарність українцям, які виборюють право жити у вільній європейській країні без корупції та цензури. А подорож до Польщі майже 20 штатних і позаштатних працівників засобів масової інформації Рівненщини розпочали від Народного дому в Рівному.
…Незважаючи на ранню годину, тут було багато людей, які входили й виходили з будівлі, де крім творчих спілок, громадських приймалень народних депутатів, розмістився й штаб революційного спротиву. Зручно розмістившись у комфортабельному автобусі, відправились у дорогу. Неквапно доїхали до Луцька, який зустрів нас ще наїжаченими барикадами біля облдержадміністрації та свічками, що горіли біля портретів загиблих героїв Небесної сотні. Спати майже нікому не хотілось, тихо розмовляли про події, що призвели до страшних жертв у мирний час, а тут ще вразила інформація про анексію російськими військами Криму… Серед нас же були й ті, в кого на півострові живуть рідні й близькі. Тому й тривога, що чорною хмаринкою нависла в повітрі, закралася в душу кожного: а що далі? Невже війна з країною, яка донедавна називала себе братньою? Не хочеться в це вірити. Як не віриться й нині, що чобіт чужинця, чи то як їх ще називали - зеленого чоловічка, вже топче нашу землю, націлюючи дуло автомата на мирних людей, українських військових, які без зброї протистоять їм. І вже достеменно відомо, що російська влада під надуманим приводом вторглася в Україну. На жаль, так званий уряд півострова, провівши нелегітимний референдум, вже підписав угоду про приєднання його до Росії. А весь світ, затамувавши погляд, спостерігає за тим, що відбувається в Криму та материковій частині держави. Весь прогресивний люд підтримує Україну в її прагненні до цілісності, а головне – миру.
Кордон у пунктах пропуску «Ягодин»-«Дорогуськ» перетнули без будь-яких перешкод. Не помітили там і великих черг автомобілів, можливо, через ранню пору. І от нас зустріла польська земля. Ніби й не виїжджали з України. Такі ж краєвиди, хіба що надписи не українською та кращі дороги й урн для сміття набагато більше… Мета нашої поїздки - місто Хелм (Холм). Перші враження, перші зустрічі… Та все ж трішки історії.
Княжий град
Хелм височіє на сході сучасної Польщі в Люблінському воєводстві над річкою Угерка (притока Бугу). Блукаючи його сучасними вулицями, ні-ні та й відчуваєш подих древньої славної історії колишнього столичного міста короля Данила Галицького. Деякий час воно було столицею удільних князів Галицько-Волинської держави та головним у Холмській землі Руського воєводства Першої Речі Посполитої, у 1912-1915 роках — центр Холмської губернії Російській імперії. Та все ж рік його заснування достеменно не відомий. За літописами, 1237-ого князь Данило Романович збудував тут Холмський замок, який згодом сильно укріпив. Місцеві жителі назвали його «оборонний городок». Поруч звів вежі в Білявині та Столпні. Завдяки цьому Холм протистояв татарській навалі 1240 та 1259 років. Сюди Данило переніс свою столицю з Галича. Після смерті Данила Романовича (1264 р.) тут мали резиденцію князь Шварно Данилович, потім Лев Данилович, його нащадки Андрій і Лев Юрійовичі, Юрій (Болеслав) II. Під час воєн за їх спадщину між Литвою, Польщею й Угорщиною та місцевими боярами, Холм багато потерпів і 1387 року остаточно перейшов у володіння Польщі, ставши головним містом Холмської землі у складі Львівського воєводства. 1392 року дістав магдебургію, згодом низку привілеїв від польських королів. З середини 15 століття збільшилося його економічне значення, головним чином торгівля. А от з середини 17 століття почався занепад, спричинений війнами. 1648 року місто захопив на деякий час гетьман Богдан Хмельницький, пізніше його нищили шведи, московське військо, потерпіло й під час Північної війни (1700–1721 рр.). У кінці 18 століття тут жили до 2500 мешканців, у тому числі понад 1000 євреїв, 1000 поляків, 200 українців. Після поділу Польщі Хелм належав до володінь Габсбургів (1795–1804 рр.), Австрійської імперії (1804—1807 рр.), Варшавського князівства (1807-1812 рр.) і Польського королівства (1812-1832 рр.), пізніше входив безпосередньо до складу Російської імперії. Та не буду втомлювати вас, шановні читачі, датами з життя Холма, багатого на історичні події. Скажу лише, що нині - це сучасне європейське місто, в якому проживають майже 80 тисяч громадян, серед них є й українці, діє православна парафія.
«Що не можуть політики – зроблять журналісти»
Своє знайомство з містом та його мешканцями розпочали з Вищої школи міжнародних відносин і суспільної комунікації. Це - приватний заклад, ректором і засновником якого є доктор Міхал Голось, який з щирою посмішкою зустрів нас на порозі свого дітища, яке заснував у 2004 році. До цього пан Міхал 4 роки працював деканом відділу журналістики одного з вишів у Варшаві. Як зазначив Дмитро Тарасюк, голова обласної організації Національної спілки журналістів України, школа плідно співпрацює Волинським національним університетом імені Лесі Українки та Державним педуніверситетом імені Івана Франка в Дрогобичі. Упродовж останніх років тут стрімко зростає кількість студентів із Львівської, Волинської та Рівненської областей. Крім того, між Рівненською обласною організацією НСЖУ та ректоратом Вищої школи міжнародних відносин і суспільних комунікацій у Хелмі є домовленість про співпрацю. Тож можуть щороку скеровувати сюди на безоплатне навчання на факультеті суспільних комунікацій (журналістики) двох випускників наших шкіл, котрі продемонстрували свої творчі задатки у юнкорівських гуртках, а в майбутньому мріють пов'язати життя з професійною журналістикою. Критерії відбору, звичайно, високі, за бажанням, можна вступити сюди й на платній основі.
Спілкуватися з паном Міхалом було надзвичайно цікаво, як і ознайомитись із закладом, де вчаться журналісти. Світлі просторі аудиторії, щирі, привітні співробітники. Щоправда, студенти в ті дні були на канікулах, тож зустрітись з ними не вдалося. А про те, чому і як вчать їх, дізналися з перших уст.
Міхал Голось розповів, що в закладі навчаються 12 українських студентів, є й з Білорусі, Словаччини та Казахстану. Очільник вишу щиро вдячний українським педагогам, які готують молодь до навчання за кордоном. Освіта ж, яку здобувають у Хелмі, повністю відповідає сучасним європейським вимогам. Пан Міхал вважає, що місія журналістів світу – лікувати розум, як лікар має лікувати душу і тіло. І вона величезна, особливо для працівників мас-медіа України. Впевнений, що тільки вони можуть змінити мислення людей, хоча на це й потрібно дуже багато часу. Але без роботи журналістів взагалі немає шансу на позитивні зміни. Тому й роль їх в Україні величезна й дуже відповідальна. Хто ступив на цю стежку, має дотримувати професійного Кодексу журналіста, без власних претензій озвучувати все, що відбувається в країні. Наголосив на тому, що нині громадянське суспільство хоче мати достовірну інформацію, і такою вона буде тільки тоді, коли люди віритимуть, що те, про що пишуть і розповідають журналісти, - правда. Завдання ж українських студентів – здобувати досвід, знання і використовувати їх для розбудови власної держави. Щоб назавжди зникла невпевненість у собі, що нині притаманна студентам з України, щоб юнаки та дівчата були горді за свою країну, тим, що вони – українці. «Це має бути вагома складова, що формувала б у майбутньому свідомість нашого випускника», - додав Міхал Голось. Повертаючись до останніх подій в Україні, пан Міхал зауважив, що в найближчі роки легко не буде. Суспільство має це усвідомити, але, впевнений, що нам необхідно йти до свободи й європейської демократії, і зроблять це не політики, а – журналісти.
Не погодитись з ним не можна. Адже ми всі є свідками інформаційної війни, яку веде Росія. Її провладні ЗМІ подають інформацію про ситуацію в нашій країні дуже перекручену, а то й таку, що зовсім не відповідає дійсності. Чим вводять в оману своїх громадян, які не мають можливості перевірити її достовірність. На жаль, поки що ми програємо цю війну. Боляче, що брехні вірять, навіть у деяких регіонах України. Цілком погоджуюсь з паном Міхалом у тому, що на журналістах лежить величезна відповідальність за своє та майбутнє країни, її народу. Той, хто обрав цей нелегкий шлях, має про це пам’ятати повсякчас.
Сарненців і поляків уже багато років єднають дружні зв'язки. Маємо міста-побратими, відбувається обмін у рамках молодіжних, культурних програм й ін. Та особливу підтримку й увагу цього братнього народу відчули під час масових акцій національного спротиву режиму Януковича в Києві та нині, коли постала реальна загроза вторгнення непроханих, озброєних до зубів солдатів російської армії не тільки в Крим, а й на материкову частину України. Та тоді, перебуваючи в гостинному Хелмі, ще вірили, що здоровий глузд переможе і конфлікт вдасться вирішити мирним шляхом…
А поки що любувалися історичними пам’ятками міста, відвідали й торговельні заклади. Адже до відкриття фотовиставки мали декілька годин. Найвизначнішою пам'яткою мистецтва Хелма є Собор Богородиці, що стоїть на замковій княжій горі, збудований князем Данилом Романовичем у середині 13 століття. Пережив він пожежі, руйнування, та й донині вражає красою й величчю. Відвідали й старовинне кладовище, де похований прем’єр-міністр Уряду УНР Пилип Пилипчук, а з оглядового майданчика, що поруч з храмом, мали змогу полюбуватися краєвидами міста, у якому в 1866 році народився й видатний історик, політичний діяч і публіцист, Голова Центральної Ради Української Народної Республіки (1917–1918 рр.), Михайло Грушевський. Поляки шанобливо ставляться до відомого земляка. На будинку, де народився славетний український діяч, - меморіальна дошка та квіти. Не можу не розповісти ще й про такий випадок. Направляючись до будинку Грушевського, автобус наш не зміг розвернутися на вузенькій вуличці старого міста й перегородив проїжджу частину. На диво, водії не висловлюючи невдоволення, терпляче чекали, коли звільнимо їм дорогу. Побачивши ж поліцейських, які прямували до нас, подумалось про суму штрафу, що доведеться зараз сплатити. Та помилились. Чемно привітавшись, вони, можна сказати, стали нашими гідами. Не тільки показали дорогу й провели до потрібного місця, а й сфотографувались разом напам’ять. Як кажуть, коментарі тут зайві.
«Особистості – в особах»
От і настав час відкриття виставки. Хвилювалися не тільки її автори, а й ми. Та тільки зайшовши в галерею, всі страхи й хвилювання розвіялися від теплої зустрічі, яку влаштували наші польські друзі. На виставлені світлини вдало падало світло. Вся атмосфера тут свідчила про фаховість власника. Переконались ще раз, що мешканці Хелма цікавляться культурою не тільки власної країни. Приємно було спостерігати, як у залу йшли і йшли люди. Вони подовгу зупинялися біля фотографій, перемовлялись про щось, розпитували про ситуацію в нашій країні, співчували по загиблих, підтримували й висловлювали сподівання, що нас чекає гарне майбутнє в європейській спільноті.
На відкриття фотовиставки прийшли директор відділу розвитку, реклами і співпраці із закордоном мерії міста Хелм Тереза Добровольська, доцент кафедри міжнародних стосунків державної Вищої професійної школи у Хелмі Анджей Вавринюк, президент Міжнародної асоціації журналістів Хенрік Костельний. Вони, як і власник фотогалереї Річард Кочмарський високо оцінили творчий доробок рівненських фотожурналістів, наголосивши, що такі заходи зміцнюють дружбу та порозуміння між народами двох сусідніх держав. Вкотре висловили підтримку українському народові в його прагненні до кращого життя, хвилиною мовчання вшанували пам’ять загиблих героїв Небесної сотні. Голова Рівненської обласної організації НСЖУ Дмитро Тарасюк і фотожурналіст Валентина Захарова подякували польським колегам за сприяння в організації виставки, висловили сподівання на подальшу тісну співпрацю та запросили їх представити свої роботи для організації вернісажу в Рівному.
…День уже давно закотився за обрій, а ми все гомоніли. І хоча говорили різними мовами, дуже добре розуміли один одного. Все ж змушені були попрощатися з гостинною польською землею, з надією, що такі зустрічі стануть постійними, адже кожному з нас є чому вчитися один в одного, є що показати й чим пишатися.
Світлана ЛЯШКО.
Василь СОСЮК.
м. Хелм (Польща) – м. Сарни (Україна).