Опубліковано СН
Автор фото Василь Сосюк.
14 жовтня вперше святкували День захисника України. Він став торжеством кадрових військових, добровольців, волонтерів, одно слово, тих, кого вшановуємо як оборонців країни.
Це також день пам’яті та пошани всіх, хто впродовж століть воював за свою землю та відстоював суверенітет України після здобуття нею незалежності.
Минулого вівторка учасники антитерористичної операції, ті, кого називали кіборгами, члени громадської організації «Ветерани АТО Сарненщини» спозаранку вирушили в населені пункти району, де мешкали, а нині поховані герої-побратими, наші земляки, аби віддати їм заслужену шану й підтримати їхніх рідних морально й матеріально.
Розпочали тур із Карасинської ЗОШ І-ІІ ступенів. На стіні освітнього закладу є меморіальна дошка з написом про те, що тут навчався Ярослав Куришко. Саме тут зібралися воїни, вчителі й учні, поклали квіти та вшанували пам’ять героя хвилиною мовчання. Директор школи Михайло Мельник привітав гостей зі святом і особисто представив їх школярам.
Бійці, яких відправили на схід країни під час третьої хвилі мобілізації, провели урок патріотизму. Голова ГО «Ветерани АТО Сарненщини» Василь Гринник схвильовано говорив про Ярослава Куришка, який мужньо захищав незалежність України. Старшина роти пригадав свою службу, як лежав із побратимами під машиною під шквальним вогнем, коли, здавалося, не можна було не влучити, але молитва, переживання зіткали той омофор, яким Матір Божа покрила його й куля не вразила на смерть, лише поранила.
Не один раз прощався з життям, думав, що не виживе, але не переставав молитися. Щиро це робили на фронті й молоді солдати, переоцінювали цінності й починали по-справжньому шанувати своїх батьків і родину. Пан Василь попросив присутніх не забувати земляка Ярослава, а прийшовши до церкви, запалити свічку за упокій його душі. Бо пам’ять про людину повинна жити завжди. Акцентував увагу на святі Дня захисника України, яке Президент України запропонував відзначати 14 жовтня під гаслом «Сила нескорених». Під час виступу зазначив, що саме цю силу продемонстрували воїни, наші земляки, які відстоювали суверенітет України у війні з російським агресором. Свято започатковане в нелегкі часи, коли захист Вітчизни став справою всіх українців, тому цей день має бути всенародним торжеством, таким же значимим, як День незалежності.
Школярі ставили гостям чимало запитань, цікавилися нагородами бійців, обіймали їх, разом фотографувалися. Воїни по-чоловічому потиснули дитячу руку Валерія Куришка, двоюрідного брата Ярослава. Учитель Тетяна Куришко подякувала їм за подвиг і запевнила, що мешканці Карасина завжди ними пишатимуться.
Ніхто не чує й не бачить, як плаче материнське серце, як тужить за сином, просить у Бога спасіння його душі й не розуміє, чому саме він таким молодим пішов із цього життя. І ніщо не замінить його, не висушить материнські сльози. Маму Ярослава Куришка Наталію Миколаївну й сестру Ірину застали на його могилі. Мама Сергія Баранова-Орла, яка приїхала разом із учасниками АТО з Клесова, підійшла й обійняла її. Жінка, яка теж втратила сина, єдиного… Усі разом помолилися.
Господь зберіг їм життя на фронті
У Карпилівській ЗОШ І-ІІІ ступенів школярі зустрічали воїнів у актовому залі, де учасники шкільних ансамблів «Козачок» і «Пролісок» разом із заступником директора з виховної роботи Василем Мартинюком підготували для них невеликий концерт. Співали про Україну, танцювали «Поліську польку», а Ірина Галушко вразила гостей акапельним співом, виконавши пісню «Сонце низенько, вечір близенько».
Директор навчального закладу Володимир Галушко говорив про мир, якому нині надаємо особливого значення. Також привітав бійців із Днем захисника України, а школярам побажав цінувати, шанувати й дотримуватись українських традицій і завжди наслідувати патріотів.
Наступною зупинкою побратимів, учасників АТО було кладовище, де похований Сергій Баранов-Орел. Клесівська ЗОШ І-ІІ ступенів-ліцей носить його ім’я. Про це свідчить меморіальна дошка на стіні, де поклали живі квіти. Гостей зустрічали при вході хлібом-сіллю на вишитому рушникові. А у святково прикрашеному залі на екрані демонстрували відеоверсію пісні Катерини Бужинської «Солдат України», фото земляка-героя Сергія Баранова-Орла, посмертно нагородженого орденом за мужність ІІІ ступеня, пам’ять якого вшанували хвилиною мовчання. В абсолютній тиші було чути, як схлипували його рідні - мама й бабуся. Саме перед ними схилили голови ті, на чиєму боці залишився Господь, який дарував і зберіг їм життя на фронті. Ті, для кого слова Державного гімну України: «Душу й тіло ми положим за нашу свободу» - не просто обіцянка.
На сцені голова громадської організації не міг стримати сліз, що наверталися на очі, бо не зажили ще рани й болить душа. Також подякував за підтримку й неоціненну та надзвичайну працю школярам, які писали листи, надсилали малюнки й смс-повідомлення, власноруч виготовляли обереги. Не обійшлося без презентів і під час зустрічі. Учні знову вручили учасникам антитерористичної операції на сході країни поштову скриньку з дитячими листами й малюнками, квіти й подарунки.
Цього дня пан Василь не один раз читав вірш «А мати чекає», що написала подруга його доньки, він опублікований у літературному альманасі:
А мати чекає, а мати не спить,
Ніхто її сина не бачив убитим.
Згубилася в часі: де вічність, де мить?
Куди йти шукати і чим відкупити?
Вже навіть і сліз не лишилось в очах,
Біль висушив кожну клітиночку-нішу.
Не тихне молитва, не гасне свіча,
А думка одна випереджує іншу…
Дочекалися захисників і в Клесівській ЗОШ І-ІІ ступенів. Школярі провели пізнавальну розмову про українське козацтво. Адже його історія невід’ємно пов’язана з історією величного й трагічного нашого народу. Це ж у яких треба було жити жахливих умовах, щоб покривджений різними пригноблювачами люд висунув зі своїх глибин безкорисливих патріотів, котрі, самоорганізувавшись, створили таку потужну й неповторну силу, як козацтво. А старовинне українське прислів’я: «Козак – душа правдива, справедлива й незрадлива» - нині дедалі частіше використовують у розмовах і бесідах наші співвітчизники. І в місті, й у селі значна частина людей, аналізуючи своє коріння, доходить до висновку, що вони козацького роду.
Учні розповіли, для прикладу, що носити козацький чуб означає отримувати силу від Сонця: волю та активність, рішучість і ризикованість, здатність раціонально та логічно мислити й мужність. Чуб вважали ангелом-охоронителем козака. А, скажімо, до фортеці Запорізької Січі під страхом смертної кари заборонялося приводити жінок. Крім того, запорожцям небажано було рано одружуватися. В основі цих звичаїв було, по-перше, бажання мати регулярне військо з високою бойовою готовністю, а по-друге, над життям козака повсякчасно кружляли небезпека та смерть. Тож мати дружину й дітей за таких обставин означало свідомо прирікати їх на сирітство. Хоча в кожного вдома залишалася мати, сестри, кохані, наречені або й дружини з дітьми. Вони плакали, виряджаючи козаків на Січ, у похід, чекали роками їх повернення. Вели без них домашнє господарство, ростили й виховували синів і знову їх проводжали вслід за батьками…
Однак хочу акцентувати увагу, що забороняли появу жінки на Січі та пропагували безшлюбність серед запорожців не через зневагу до прекрасної статі, а навпаки – високу пошану до неї та відповідальність козака за свої чоловічі обов’язки перед дівчиною, дружиною, матір’ю. Та це й закономірно: сильні духом люди (маю на увазі перш за все справжніх чоловіків) ніколи не образять жінку, не виявлять до неї неповаги. Там, де лицарство, мужність і ніжність ідуть поряд. І в цьому мала змогу переконатися особисто, спостерігаючи за воїнами, які не просто побували на сході країни в зоні АТО, а захищали її незалежність зі зброєю в руках.
Директор Клесівської ЗОШ І-ІІ ступенів Світлана Симоненко подякувала воїнам за візит і запросила їх знову в гості, а ще висловила сподівання, що війна скоро закінчиться і в Україні все буде добре.
Марія КУЗЬМИЧ.