Опубліковано Ольга ЛОТОЦЬКА
Автор фото Василь Сосюк.
З творчістю Оксани ПУТІЛО познайомилась під час районної акції «Мистецтво одного села»
, де свої історичні надбання, вироби народних умільців представляв Зносицький культурно-дозвіллєвий комплекс. Присутнім на святі одразу запали в очі її вишивані ікони та картини, які гордо представляла ведуча дійства, зауваживши при тому: майстриня має в доробку стільки образів, що можна було б прикрасити в храмі весь іконостас. Гості високо оцінили майстерність рукодільниці. А все тому, що кожен виріб створює терпеливо й натхненно. Бо важливо, зауважила при розмові, щоб люди отримували від побаченого задоволення.
Ази вишивання зносицька майстриня освоїла від мами Надії Михайлівни, яка з дитинства не розлучається з полотном, любов до якого їй прищепила її ненька. Оксана ж зростала кмітливою, в усьому пробувала свої сили. Тому ще зовсім малою взяла до рук голку. Пильно спостерігала як виводить хрестики мама, затим сама бралась за нелегку справу. Звичайно, перші кроки були невдалі, бо що ж оті малі рученята могли вишити. Та не розчаровувалась, знов і знов мудрувала, як оволодіти нехитрим ремеслом. Не раз вколола палець, та поставленої мети таки досягла. Перша вигаптована власноруч серветка й досі прикрашає рідну оселю. Сьогодні ж Оксана Федорівна носить почесне ім’я майстрині, адже нинішні її вироби прихильники з упевненістю називають шедеврами.
- Ще не зустрічала таких людей, кому б моя творчість не подобалась, - ділиться Оксана Путіло, демонструючи вишивані образи. – Усі, хто вперше бачить їх, не приховують вражень. Ікони, чомусь, найбільше подобаються, хоч крім них маю також безліч розмаїтих картин, рушників, простирадл, серветок. Коли вишиваю Божу матір чи Ісуса, душу осяває особливе відчуття спокою, гармонії. Гадаю, це найкращі ліки від тривог і смутку. Гаптую, щоправда, здебільшого взимку, бо з приходом весни вистачає роботи по господарству. Та надовго справу не залишаю, пройде день, другий, а мене, мов магнітом, тягне до корзини, де лежить незавершена ікона. Беру її до рук і настрій миттю піднімається. Пофантазую півгодинки й знову - за домашню роботу.
Щоб вигаптувати ікону розміром 50 на 70 см, вишивальниця працює натхненно майже два місяці, затим везе виріб у Рівне, де обирає рамку, оздоблює ікону чи картину, як надумала заздалегідь, а вже тоді вважає роботу завершеною. Багато своїх шедеврів дарує друзям, які давно є поціновувачами її таланту. Пишається здібностями дружини й чоловік Василь, який працює в ТОВ «ЮльСоф». Коли береться за вишивку, не гнівається на неї, переконаний, після цього «сеансу» в неї буде чудовий настрій. Тим паче, що вироби дуже вдало прикрашають їх нову оселю, на чому наголошують усі, хто вперше туди завітає.
Майже не відходить від мами, коли та зокрема вишиває, і 15–річна донька Катерина, яка теж уже майстерно володіє голкою. Дівчина має у своєму доробку чимало барвистих картин, де яскраво висвітлені щасливі романтичні стосунки, мальовничі краєвиди тощо. Вже вишила за порадою мами й ікону. І, як на мене, то виріб цей не кожен і дорослий міг би опанувати. Нині ж дівчина виконує чи не найголовніше завдання - вишиває на полотні карту України. Знаючи про її здібності, вчителі впевнено довірили їй цю справу. І, як зізналась Оксана Федорівна, донька дуже відповідально поставилась до справи, кожну вільну хвилинку присвячує вишиванню, аби лишень виправдати сподівання.
Виховують Путіли ще й сина Сергія, який навчається нині в 5 класі, є хорошим помічником для батьків. Коли Оксана Федорівна їде на роботу, а трудиться вона в кафе «Адреналін», то чоловік з сином клопочуться по господарству, а донька готує вечерю. Без сумніву, так повинно бути в кожній сім’ї, бо коли є злагода та взаєморозуміння, можна творити унікальні речі, бо саме любов і щирість рідних людей часто дають нам стимул іти вперед, підкоряти висоти.