Опубліковано СН
Автор фото Василь Сосюк.
У Лідії Панчук - 6 братів і 5 сестер. Вона була п’ятою дитиною в сім’ї, не схожою на інших. Змалку любила малювати, і якщо вже чогось хотіла, обов’язково свого досягала.
- Лідо, якось на уроці іноземної розповідала по-англійськи, чому тебе так назвали. Розкажи нашим читачам.
- Бабуся назвала. Колись вона працювала в магазині і там була дуже гарна дівчина Ліда. От бабуся вирішила і мені дати таке ж ім’я. Крім того, воно співпало з тим, що було в церковному календарі.
- Ще які історії імен є в родині?
- Бабуся назвала також Таню, брата Івана – на честь тата, Миколка на Миколая народився, Лесю тато назвав, а Настю – на честь бабусі.
- Яка різниця у віці між найстаршим і наймолодшим?
- Зараз порахую. Віктору 29 років, а Вадимчику - 7. Отже 22 роки.
- А хто чим займається?
- Віктор і Слава одружені, їздять на заробітки. У Слави донька Даринка. Леся спочатку закінчила Сарненський педколедж, зараз – студентка Луцького державного педінституту ім. Л. Українки, уже на ІV курсі. У майбутньому – вчитель початкових класів. Таня також має власну родину, працює в Київській області й навчається в цьому ж закладі, що і я, - Кременецькому обласному гуманітарно-педагогічному інституті ім. Т. Шевченка, тільки на іншому факультеті – фізичного виховання. Настя – абітурієнтка, закінчила Немовицьку ЗОШ І-ІІІ ступенів. Оксана – десятикласниця, Миколка, Сергійко та Вадим – учні 8, 7 і 2 класів.
- Скажи, Лідо, мамі було важко з вами? Чи навпаки, ви допомагали? Був певний розподіл обов’язків?
- Почну з останнього запитання. Розподілу, як такого, не було. Чи мити посуд, чи готувати, в ліс чи на город – усе разом. Узагалі, були самостійними. Старші доглядали менших. Батьки могли спокійно залишити нас самих, бо були впевнені - усе буде гаразд. Ні тато, ні мама нікого з нас жодного разу не вдарили. Без крику пояснювали, чому не можна, щоб більше так не робили, бо їм буде за нас соромно. І завжди вчили говорити правду. Мама казала: «Я не буду сваритись, тільки скажіть мені правду».
- Ти була завжди активною в школі, а в інституті?
- Так само: староста, студентський декан. Іншими словами - лідер студентського самоврядування мистецького факультету.
- Це допомагає чи заважає?
- По-різному. Скажімо, коли писала дипломні роботи – диптих «Осінній натюрморт» - це дві пов’язані між собою картини, працювала понад 2 місяці. Крім того, навчання, курсова, заліки, екзамени, обов’язки студдекана… Одного ранку прокинулась і втратила свідомість. Велика перевтома й температура до 40 градусів. Тоді викликали «швидку».
- Мама якось розповідала, що й наукові роботи пишеш. На яку тему?
- Це «Проблема впливу мистецтва на психіку особистості» та «Проблема мотиваційних джерел художньої творчості». Роботи надруковані в збірнику наукових праць інституту. А остання на факультеті зайняла перше місце, а в нагороду отримала грошову премію.
- Крім наукових робіт, як удосконалюєш майстерність художника?
- Беру участь у виставках. Одна з них, «Натхнення», проходить щорічно весною і восени в музеї або бібліотеці Юліуша Словацького. Це польський поет. До слова, у Кременці дуже часто можна побачити поляків, які приїжджають малювати на пленер (на природі).
- Лідо, ти не тільки гарно малюєш, добре куховариш, а й гарно пишеш. Не хотіла бути журналістом?
- Дуже хотіла. Але бажання малювати перемогло. Після поїздки в Борщів Тернопільської області, куди випала нагода поїхати лише п’яти студентам. Було там багато місцевих художників. І коли побачила, з яким натхненням й ентузіазмом вони працюють, як вони це люблять, щось перевернулось у душі.
- Бачила твої картини. В основному виконані олією на полотні. Чим ще працюєш?
- У графіці використовую туш, перо, чорну й білу гелеві ручки. Пробую працювати в стилі мастехін.
- Портрети не пробувала малювати?
- Треба вчитися. І поталанило цьогоріч, коли з Одеси приїжджала до Кременця відома художник-портретист, проводила майстер-клас з малювання портретів. Заняття, звісно, були платні. Падали з ніг, бо працювали з 8 ранку до 8-10 вечора. Проте вони були того варті.
- А натурники? Вони ж теж платні?
- Просили знайомих і друзів, безкоштовно.
- Лідо, закінчила 4-й курс з червоним дипломом. Що далі?
- На 5-ому навчатимусь на державному. Але за це три роки треба відпрацювати в школі. Взагалі художник – професія, якою не завжди можна заробити на життя.
- Пробувала?
- Так. Знаєте, студенти легковажно ставляться до своєї праці. Першу роботу «Соняхи», виконану олійними фарбами на полотні, на яку витратила місяць, продала за 450 грн. Майстер-художник таку саму оцінив би в декілька тисяч. Загалом, 6 чи 7 продала, деякі подарувала.
- Скажи, а стиль якого художника тобі найбільше імпонує?
- Айвазовського.
- Насамкінець, Лідо, давай закінчимо розмову тим, з чого починали. Маючи позитивний приклад сімейних стосунків твоїх батьків, скільки в майбутньому хочеш мати дітей?
- Одну.
- ?!
- Не зможу розділити любов (за складом свого характеру) між двома. Тобто, когось більше любити, а когось менше. Це не означає, що дитина має вирости егоїстом.
- Дякую тобі за розмову. Бажаю здоров’я і здійснення всіх твоїх бажань.
Марія КУЗЬМИЧ.
P.S. На сучасному арт-ринку та міжнародних виставках світ і досі продовжує захоплюватись знаменитим «Чорним квадратом» Казимира Малевича. Чекають свого прочитання реально-нереальні картини Катерини Білокур – своєрідні ікони з ликами квітів, як противага чорному квадрату. Роботи Лідії Панчук пробуджують у душі прагнення до чистоти, світла, гармонії, ніжності й любові.