Зберегла старість своїх батьків

Найбільше Надія КОПИЩИК запам’ятала шкільні роки. Вона була школяркою, про яких кажуть – відповідальна, активістка, комсомолка. Саме принципи, які сповідувала комсомольська організація, стимулювали дівчинку до навчання, вчили відповідати за свої вчинки і перед людьми, і перед державою, якби пафосно це не звучало. Кредо: «Твори добро, бо ти людина» пронесла через усі сходинки свого життя.

Якщо, за соціологічними дослідженнями, лише 4 відсотки дітей мають здібності до математики, то в Надії вони були, тож здобула фах учителя математики в Рівненському педінституті. Після закінчення поїхала працювати в Білятичі. Через рік вийшла заміж у Люхчу і ще впродовж 11 років залишалась у білятицькому шкільному дружньому колективі з мудрим керівником Людмилою Марчук. Дотепер Надія Павлівна з теплотою згадує не лише своїх колег, а й учнів – усі стали рідними. Це – як перше кохання, завжди найбільше запам’ятовується. Директор Людмила Іванівна знала, що молодій учительці завжди можна довірити дітей. А Раїса Болкуневич, яка в той час завідувала відділом освіти, сказала: «Таким учителям, як Надія Павлівна, треба пам’ятники ставити. І в холод, і в дощ, і коли не ходили автобуси, часто доводилось діставатись до роботи пішки. Бо ж був період, коли й заробітну плату не отримували».
Зараз Надія Копищик - вчитель математики вищої категорії, має звання «Старший вчитель», а ще заслужену повагу та любов дітей, яких навчає. Директор Люхчанської ЗОШ І-ІІІ ступенів – людина вимоглива та справедлива – задоволений роботою педагога. Знає він і колеги Надії Павлівни, що для неї означають слова «збережемо старість наших батьків». Під такою назвою в освітянському журналі «Позакласний час» вийшла розробка виховного заходу, куди вклала все своє тепло й душу не лише як класний керівник, а як справжня донька.
Коли не стало брата, мама від горя та смутку за півтора року злягла через інсульт. Не було ніякої надії. Підтримувала краплями женьшеню, вдячна лікарю Тамарі Боровик, яка робила масажі. В Таїси Леонтіївни з’явився інтерес до життя. Маму забрала з Немович до себе в Люхчу. Просила й батька, Павла Марковича, переїхати - але відмовлявся через господарство. Та таки мусив, уже паралізованого перевезли з реанімації. В одній кімнаті була мама, в другій - батько. Далося взнаки все – 40-літній стаж роботи на залізниці, куди спочатку підлітком бігав допомагати, а потім працював бригадиром, часто вдосвіта і вночі піднімався (робота ж бо відповідальна), і, звісно, нерви. Ночами сиділа над конспектами уроків, вдячна за підтримку та розуміння директору Івану Круглику. Померла спочатку мама, через рік і два місяці батько. Ще за два роки до того доглянула тітку чоловіка з інсультом, яку забрали з Білорусі. Власних дітей у неї не було, змалечку всю любов і тепло віддавала племіннику Івану. Її чоловік Володимир хотів вирощувати женьшень. Багато витратив грошей, шукав способи його розведення, аж поки не натрапив на книгу Борисевича «Женьшень на грядке». Надія вперше познайомилась з Володимиром, коли з чоловіком приїхали запрошувати родичів на весілля. Під час другого візиту, помітила на городі дивні дерев’яні споруди й зацікавилася ними. А коли дізналась, що після зустрічі з автором уже названої книги Володимир почав вирощувати женьшень, загорілась бажанням. Не одразу все вийшло. Під час відпустки, ніби магнітом, тягло в Білорусь. Привезли звідти насіння, в лісі шукали відповідну землю, садили папороть, яку любить цілющий корінь, щоб росла поряд. Наполеглива постійна праця дала результат, звісно, не зразу.
На думку багатьох медиків, женьшень збільшує здатності клітин і тканин сповільнювати процес старіння організму. В східній медицині його називають царем лісових рослин, цілющі властивості якого здатні подовжити життя. Здавна його застосовують як тонізуючий і загальнозміцнюючий засіб при лікуванні різних захворювань та з метою профілактики.
Надія намагалася зробити все можливе, аби продовжити життя своїх батьків. Мамі завжди легшало, коли давала їй власну настоянку. Коли почула, як знайома бідкалась, що їй важко доглядати бабусю, сказала: «Ніколи так не кажіть, дякуйте Богу, що у вас є рідні…».
Майже 28 років тому родина Копищиків вирішила перейняти досвід білоруського женьшенєвода. Вирощували корінь життя, не будували захмарних планів і бізнес на ньому. Просто якщо треба було когось рятувати, – допомагали. Надія Павлівна не ділить свою любов до рослин, до дітей, до родини - любить усе, до чого торкаються її руки. Двічі була депутатом сільської ради, членом виконкому. Ще й досі звертаються до неї односельці зі своїми проблемами. А вихованці-школярі тішать досягненнями на районних олімпіадах з математики та в МАН.
Цьогорічний День знань був ювілейним для Надії Копищик: 30 років навчає та виховує школярів, передає їм знання з найточнішої із наук і вчить бути людьми. Думаю, якби Надія Павлівна не була вчителем, то обов’язково стала б лікарем. Хоче виростити золотий корінь (родіолу рожеву) в природних умовах, який за своїми властивостями прирівнюється до женьшеню. А ще мріє хороший вчитель і добрий господар знайти справжнього гриба-веселку.
Марія КУЗЬМИЧ.