Опубліковано СН
Автор фото Василь Сосюк.
Саме так стверджують перевізники та додають: швидше тільки літаком, надійніше танком, дешевше пішки.
Ці слова можна прочитати в одній із міських маршруток. Дійсно, громадський транспорт став невід’ємною частиною буття людини. Без нього важко уявити наше повсякденне життя.
У розбурханому, штормовому транспортному морі на теренах Сарненщини, наче непокірний крейсер «Варяг», у жорсткій конкурентній аурі бореться за своє існування ПрАТ «Сарненське АТП-15640». І це, до речі, в той час, коли в інших районах області такі ж автотранспортні підприємства вже канули в Лету. Про його діяльність і кількість упійманих «зайців» (безбілетників) у минулому та нинішньому роках наша розмова з досвідченим директором Товариства Іваном ХОДАКЕВИЧЕМ.
- Іване Сергійовичу, розкажіть, будь ласка, про діяльність підприємства, його людей. Як вдається триматися на плаву, виживати в нинішніх непростих конкурентних умовах?
- Автомобільний транспорт – важлива складова інфраструктури району, що забезпечує життєдіяльність суспільства у виробничій і невиробничій сферах. Його стійке й ефективне функціонування є необхідною умовою стабілізації економіки, покращання умов, рівня життя та соціального добробуту населення. Для інтенсивного розвитку економічних відносин, малого та середнього бізнесу району необхідні розвинута транспортна мережа, високий рівень її доступності та мобільності трудових ресурсів. Транспорт є одним із головних чинників досягнення соціально-економічних пріоритетів Сарненщини.
В автопідприємстві нині працюють 30 чоловік. Якщо говорити в цілому, то за сьогоднішніх економічних умов не живемо, а виживаємо. Посудіть самі. У минулому місяці вартість пального зросла на 1,5-2 грн. за один літр, ціна квитка ж для проїзду не змінювалася впродовж декількох років. До речі, нині в області вона одна з найнижчих в Україні. Якщо відверто, то ми й не ставили питання про підняття ціни проїзду, бо знаємо, що в населення низькі доходи. Мінімальна заробітна плата зростає, мусимо своїм працівникам її виплачувати, а ще вчасно сплачувати податки. До речі, ми єдиний перевізник, який працює на загальній системі оподаткування.
Облдержадміністрація спільно з райдержадміністрацією розробляють маршрутну мережу та затверджують її. Вона переглядається один раз у два або три роки. Згідно з нею проводять конкурс на перевезення пасажирів. Автопідприємство працює на вже традиційних маршрутах. Раніше обслуговували всі населені пункти, нині лише 50%, решта – приватні перевізники.
Хоча самі ледве зводимо кінці з кінцями, але до нас звертаються за допомогою. Бо ж і в далеких Карасині, Пугачі, Одринках, Убережі, Углах й інших населених пунктах живуть люди, яким необхідно добиратись у район, область, щоб вирішити різні питання. Через поганий стан доріг, слабкий пасажиропотік приватні маршрутні таксі відмовляються туди їхати. Тільки наші ЛАЗи витримують усе, не кажучи вже про збитковість рейсів. От і латаємо ними дірки в транспортній мережі району. Так, торік приватний перевізник відмовився виконувати рейс Сарни-Люхча. Змушені були взяти його собі на обслуговування. Вже цьогоріч така ж ситуація виникла з перевізником Сарни-Пугач. Явно збитковий рейс у с. Одринки, від якого також відмовились декілька перевізників. Знову ж таки, на прохання районної влади, хоча й не щодня, але виконуємо рейси в Убереж, Угли, Поляну, Одринки.
Через дорожнечу на бензин змушені були перевести автопарк на дизельне пальне. Економія очевидна. Якщо на 100 км шляху витрачали 45 л бензину, то нині - 28 л дизельного.
Заборгував нам і державний бюджет, тому припинили пільгове перевезення громадян. Це для нас, звичайно, втрата, адже щомісяця 10 тисяч гривень надходило в касу підприємства. Сподіваємося, що ситуація зміниться на краще. Перевізники, які не мають власної матеріально-технічної бази, уклали угоди з автопідприємством про надання послуг зі збереження автобусів, технічного огляду транспортних засобів і медичного – водіїв.
- Як вдається підтримувати в належному стані автобусний парк?
- Якщо відверто, виживаємо за рахунок того майна, що залишилося. На зборах акціонерів, що відбудуться у квітні, вирішуватимемо, як жити далі. Щодня ж «перепрошуємо» наявний потенціал, ремонтуємо його власними силами, за можливості купуємо нові запчастини, мастильні матеріали, ціни на які галопують, а якість не витримує жодної критики.
У нас працює ремонтна служба. Перед маршрутними рейсами та після них проводимо технічний огляд транспортних засобів, і обов’язково медичний - водіїв. Досвідчена медсестра Любов Палій міряє їм тиск, температуру. Є також білоруський апарат для визначення вмісту алкоголю в крові. До речі, водії сідають за кермо лише у тверезому стані, бо якщо результат буде негативним, відстороняємо від роботи. Тільки за один ранок через медпункт (сертифікований) проходить до 50-60 чоловік.
- І наостанок. На початку газетного матеріалу йшла мова про «зайців», себто безбілетників. Як боретеся з такими пасажирами і чи взагалі така боротьба ще існує?
- Водії автобусів є водночас і кондукторами, і контролерами, бо на розширення штату немає коштів. В основному вони виконують свої обов’язки. Робимо ставку на совість громадян, вона – найкращий контролер. Хоча, чого гріха таїти, безбілетники ще не перевелися, за якими один водій не встежить. Така вже реальність.
- Дякую за розмову.
Спілкувався
Михайло МАЛАФЕЙ.