Опубліковано Світлана Ляшко
Автор фото Василь Сосюк.
До річниці діяльності на посаді голови райдержадміністрації Анатолій ОСТАПЧУК підходить із значимою перемогою в номінації «Влада та політика» загальнообласного рейтингу «Гордість Рівненщини».
Назвали його кращим за версією журі і за вибором самих номінантів, що об’єднувалися в галузевих групах.
Посаду керівника району обіймає вдруге (перший період 2003-2005 роки) і добре усвідомлює, яка важка ноша відповідальності перед людьми. Та якості лідера, доброзичливість, рішучість, виваженість у прийнятті рішень, вимогливість у першу чергу до самого себе, дають бажаний результат - Сарненщина розвивається. А про добрі справи голови райдержадміністрації свідчать конкретні факти. Не стало несподіванкою й обрання Анатолія Остапчука депутатом обласної ради переважною більшістю голосів виборців.
У стосунках з підлеглими чи з діловими партнерами за цифрами та успіхами, або ж за недоліками чи невдачами, бачить перш за все людину, особистість. У полі зору керівника не буває другорядних проблем. Переймається однаково, як питаннями великих підприємств, так і кожної звичайної людини. Особливо турбує Анатолія Миколайовича доля підростаючої юні. Саме тому він в обласній раді входить до складу постійної комісії з питань молодіжної політики, фізичної культури та спорту. А успіх у обласному рейтингу популярності вважає авансом, стимулом до подальшої роботи на благо району й держави.
- Рейтинг «Гордість Рівненщини», як і конкурс «Гордість Сарненщини», який у районі пройшов вже вдруге, засвідчує визнання саме людей, - ділиться думками Анатолій Миколайович. - Це не державні нагороди, тому все відбувається справедливо і правильно. Серед учасників, зазвичай, особи авторитетні: вмілі фахівці, успішні керівники, митці з творчими досягненнями, які працюють натхненно, яскраво і яких поважають. Щодо перемоги в номінації «Влада та політика», маю двоякі відчуття. З однієї сторони – радий, що за мою кандидатуру віддали голоси і користувачі Інтернету, і журі, і учасники рейтингу. З іншої розумію - відповідальність за кожен крок, дію, кожне слово стократ підсилюється.
Особливо непросто керівнику району вибудовувати лінію відносин між владою та громадянами. Але знає напевне: люди хочуть порядку в кожному селі, селищі, місті. І не важливо, чи то працівник ферми, чи директор підприємства, чи соціально незахищена людина, необхідно, щоб усі мали однакове право доступу до можливостей вирішення того чи іншого питання. Доступність, відкритість, відвертість влади – ось основні принципи, на яких базує діяльність голова райдержадміністрації. На його думку, неприпустимо, щоб хтось зумисне плюндрував все добре, що робиться в нас, заважав працювати тим, хто добросовісно виконує свої обов’язки. Важливо, стверджує Анатолій Остапчук, щоб силові структури району по-справедливому підходили до розгляду кожного випадку і щоб відстоювання законності стало пріоритетом у їх роботі. Адже помилитися може будь-хто, і по різному можна ставитись до тих чи інших проступків. Тож варто зрозуміти суть, причини помилок чи промахів. Завжди потрібно дати людині шанс, бо саме довірливість налаштовує на осмислені, виважені кроки.
Народився Анатолій Остапчук у селі Жолобне на Житомирщині. У 26 років після закінчення Житомирського сільськогосподарського інституту за спеціальністю «Економіст-організатор сільськогосподарського виробництва» приїхав на Сарненщину. І прикипів душею до цього краю, до його щирих, працьовитих людей. Пропрацював два роки економістом колгоспу «Шлях до комунізму» в селі Тутовичі, а у 1988 очолив сільгосппідприємство «Маяк» у Зносичах і зумів вивести його в число кращих не лише в районі, області, а й у державі. Навіть у перехідні дев’яності роки, коли змінювався державний устрій, розпадалися колгоспи, підприємство працювало стабільно. Не знизили жодного показника з виробництва сільгосппродукції. В області тоді було всього три таких господарства. У 2000-му досягли найвищої урожайності льону - зібрали 11,2 центнера льоноволокна з гектара. І це відбулося у той час, коли льонарство почало занепадати, а волокно стали завозити з Китаю. Та на відродження цієї галузі Анатолій Миколайович сподівається й нині. Мріє про те, щоб на просторах Полісся голубим цвітом ряснів льон. За видатні досягнення в сільськогосподарській галузі Анатолій Остапчук у 2001 році отримав відзнаку Президента України — орден «За заслуги» ІІІ ступеня. А в 2003-му призначений на посаду голови райдержадміністрації, керував районом до 2005-го. Нова робота, нові завдання, а ще відповідальність уже за долю великого району. Та до справи підійшов як добрий господарник.
- Тоді було простіше, зрозуміліше, - зізнається Анатолій Миколайович. – В райдержадміністрації, де на посаді змінив Олександра Юркевича, все було чітко налагоджено, колектив мав багато стабільних позитивних напрацювань. Звичайно, хотілося додати щось нове, дещо модернізувати, удосконалити.
Що ж тепер, коли вдруге прийшов на цю посаду? Попередники з 2005 до весни 2010 працювали, як могли. Вдячний їм за хороші справи, за успішні складові діяльності. Та за цей період помітно змінились суспільні відносини, вкоренилися відсторонені позиції за правилом відомої приказки «Моя хата скраю…». А влада не може стояти осторонь жодної із проблем, незалежно від того, стосується вона територіальної громади, колективу чи окремої людини. На перший погляд, райдержадміністрація не має права втручатися в діяльність підприємств, але в трудових стосунках перебувають люди, які у вирішенні власних потреб часто ідуть до влади, якщо не знаходять розуміння у свого керівництва. Тож обов’язково маємо відшукувати можливість допомогти. Тому дуже бажано, щоб усі суб’єкти господарювання на території району стали надійними партнерами владних структур на засадах взаєморозуміння.
З управлінської практики багатьох років дієвим досвідом є виїзні засідання колегії на територіях рад, що допомагають не випустити з поля зору наболілих проблем територіальних громад, а також, популяризувати кращий досвід. Адже під час виїздів до об’єктів бюджетної сфери чи на підприємства керівники на власні очі бачать, як працюють колеги. А ще щопонеділка, перед початком робочого тижня, під час апаратних нарад найважливіші складові життєдіяльності району голова райдержадміністрації обговорює з керівниками структурних підрозділів і це допомагає регулювати всі суспільні процеси до найменших дрібниць.
- Хочеться, щоб кожен член суспільства придивився до себе, проаналізував свою роботу, - розмірковує Анатолій Остапчук. - Нині потрібно дуже багато зусиль направити на збереження енергоресурсів, вирішення проблем екології і водночас сприяти розвитку промислово-економічного комплексу, щоб запрацювала виробнича сфера. На побутовому рівні негаразди починаються із елементарного поведінкового невігластва: не задумуємось, куди викидаємо сміття і що буде далі. Ніби й проста істина: не смітити. Але чи дотримуємо її? Так хотілося б, щоб у кожному селі, селищі був порядок. І тут потрібна участь усіх. Спостерігаємо позитивні зміни в населених пунктах, та ще багато потрібно зробити для того, щоб їх благоустрій відповідав сучасному рівню. І це в наших силах, якщо візьмемося за справу разом.
Результатів спільної праці з територіальними громадами району вже є чимало. Започаткована Анатолієм Остапчуком ще в перше його перебування на посаді районна толока зі збору коштів для реконструкції військової казарми під відділення центральної лікарні, успішно завершилась і хворі та персонал вже декілька місяців перебувають у комфортних умовах. Діють за його сприяння і спільні проекти, що залучають кошти населення, бюджету та міжнародних інституцій.
- Маємо наміри створити дієві громадські організації ще в декількох сільських радах, – каже Анатолій Остапчук. - Найважливіше, вважаю, до розв’язання соціальних проблем того чи іншого населеного пункту залучати місцевих мешканців. Добре пам’ятаю все, що зроблено в Зносичах, бо сам брав участь у багатьох суспільних справах. Можливо, саме тому дороге мені це село. Часто згадую дорогого наставника Володимира Тивончука, який свого часу керував господарством у Любиковичах і вивів його в передові. Це було змістовне, повноцінне життя чималого колективу, яке він творив власними руками, а результати праці служили на користь співвітчизникам. Як важко було Володимиру Григоровичу бачити, коли руйнувався багаторічний доробок. Але чим міг зарадити йому, навіть як керівник району? Боляче? Так. Тож, коли на території сільської ради об’єднуються хоч декілька ініціативних громадян, щось роблять самотужки, упевнений, всі жителі села підтримають їх. А коли люди об’єднуються, кожен відчуває себе потрібним спільноті, з’являється почуття відповідальності за вcе, що відбувається довкола. Це одна із найефективніших форм співпраці влади та громади. Правда, цей досвід перейняли від Європи. Але кращого на сьогоднішній день немає.
Розмовляти з Анатолієм Миколайовичем просто. Його відвертість і щирість у спілкуванні приваблюють. Ні, він не обходить болючих тем. Навпаки, зосереджує на них увагу, знову і знову шукає шляхи вирішення.
- У моїй роботі, в першу чергу, необхідно добре відчувати середовище, в якому живеш і працюєш. Найстрашніше для мене, повірте, а дехто буває вже закидає такий докір, стати байдужим чиновником. Боюся не побачити за повсякденними клопотами людину, її турбот, а значить і проблем району.
І бюрократизму немає місця в його стилі керівництва. Цього ж вимагає від працівників адміністрації, повсякчас наголошує, що за кожним зверненням, за кожною деталлю в роботі – жива людина. Вдається голові РДА успішно співпрацювати й з різними політичними силами, об’єднувати їх в одну команду для вирішення важливих завдань, які ставить сьогодення.
- Не так важливо, який прапор має партія, аби тільки її лідери працювали чесно, сумлінно. Адже нині люди настільки втомились від політичних лозунгів, від чвар, які не ведуть до добра. Глибоко переконаний, що тільки тоді, коли буде єднання, навіть неважливо навколо якої особистості, аби лише приносило користь, справи підуть на краще.
Депутати, громадські активісти, керівники різних рівнів відчувають правдивість таких тверджень. Справді, Анатолій Остапчук не надає переваги жодній політичній силі, бо вважає, що виконавча влада повинна чітко виконувати свої безпосередні функції, а її роботу оцінять люди. Тож можна з упевненістю сказати, що саме така принципова позиція голови райдержадміністрації й забезпечує стабільну суспільно-політичну ситуацію в районі.
І знову розмова повертається до того, що найбільше тривожить. З ростом цін на енергоносії гостро постає питання їх економії. Уже вкотре Анатолій Остапчук наголошує про це при кожній слушній можливості керівникам структурних підрозділів.
- Що й казати, кожен з нас часто забуває вимкнути світло, закрити кран з водою. Так само і з теплом. Це ніби непомітні речі, на них не акцентуємо, не вчимо дітей елементарній заощадливості. Не завжди можемо оцінити реальні збитки від такого марнотратства. А якщо перевести в грошовий еквівалент, то виходять дуже великі суми. Подумайте, якщо зекономити хоча б 5 відсотків, застосувавши технології енергозбереження у закладах освіти, культури й медицини, то це до 1 млн. грн. Ці кошти можна використати на реконструкцію шкіл, ремонти будинків культури, ФАПів, інші важливі потреби.
Ну і, звичайно, не змогли оминути тему реформування села. Важко людині, яка багато років віддала успішній роботі в сільському господарстві, бачити занепад сільських територій.
- Залишилось 2-3 сільгосппідприємства, які ще функціонують. Люди втратили роботу, засоби до існування, а район – такі важливі виробничі напрямки, як тваринництво, рослинництво. А я не з підручників, а з власного досвіду знаю, - за один день не можна налагодити селекцію, відродити все вже не просто, - констатує Анатолій Миколайович. - Можливо, через непродумані реформи, все повернуло на руйнацію. Але тих, хто нині ще на землі працює, вважаю, потрібно звільнити від податків. Щоб підняти село, аграріям потрібні освічені спеціалісти, техніка, щоб могли обробляти землю. А з вилами і лопатою цього, хоч би як хотів, не зробиш. Є досвід інших країн, тієї ж Польщі, де провели роздержавлення земель, а згодом держава створила аграрний банк, через який відбуваються всі дії із землями сільськогосподарського призначення. Переконався в ефективності діяльності такого банку під час відвідин сусідньої країни й інших держав у складі українських делегацій. Вважаю, що не можна відкидати чужого, потрібно вчитися, переймати краще, відбирати досвід, який принесе користь тут, на рідній землі.
- Головне, щоб прийняті в Україні закони, а що вони будуть дієвими, впевнений, чітко виконували, щоб не було можливостей їх обійти. А ситуація, що склалася в сільському господарстві, непроста. Чому не надходять інвестиції в сільське господарство? А тому, що в процесі розпаювання колгоспних земель так подрібнили ділянки, що тепер немає можливості належним чином їх обробляти. Інвестори оглядають такі «порізані» поля і відмовляються вкладати кошти. Неодмінно має втрутитись держава. А для того, щоб можна було спрогнозувати діяльність, потрібна стабільність. Напрацьовується механізм дотацій тваринництву. І це дуже добре. Переконаний, що кроки, які робить цього року уряд для відродження села, вагомі. Україна – аграрна країна. Фахівці стверджують, що вона буде однією з чотирьох, які стануть житницями світу. І якщо Бог дав нам багаті землі, цим безцінним ресурсом треба правильно розпорядитися. А для цього необхідно створювати належні умови, що й роблять нині держава, уряд. Звичайно, результативність засвідчить подальше життя.
І все ж уже нині можна говорити про певні досягнення в економіці. За підсумками соціально-економічного розвитку район посів 4 місце в області. Анатолій Остапчук хоча й зауважує, що важко змагатися з центральними районами, де працюють потужні підприємства, все ж констатує, що зростає виробництво валової, товарної продукції, є позитивні зрушення і в діяльності сільськогосподарських підприємств, у будівництві.
- Та найголовніше, - наголосив голова райдержадміністрації, - коли люди порівняють якість життя і відчують, що держава дбає про них. Але й справа кожного працездатного громадянина – турбуватися про власний добробут і про достаток малозабезпечених верств, а не просто критикувати чи чекати, що хтось піднесе все на тарілочці. Знаєте, не розумію тих людей, які щось просять, у той час не хочуть щось змінити на краще у своєму житті самі. Нині ж для декого не соромно постійно вимагати, просити, навіть коли є всі можливості для повноцінного життя. Не можна у наш час стверджувати, що все вкрай погано. Бачимо, що люди будуються, купують автомобілі, нерухомість, відпочивають за кордоном. Мабуть, це правильно. Я - реаліст і знаю, що за лічені роки, навіть, за десятиліття не побудуєш ідеального суспільства, але мій оптимізм полягає у вірі в людей. Нашому народові притаманні почуття милосердя, доброти. Тож важливо не допустити байдужості, не зачерствіти душею. А то як буває: живе поруч людина в якійсь халабуді, завжди голодна, брудна, а ми ж ніби не помічаємо, мовляв, своїх клопотів вистачає. Та знайдеться бодай один, хто не пройде мимо, допоможе. Ось такий вчинок викликає повагу. Суспільству нині бракує саме співчуття. Турбує й інше, коли чиновник на своєму місці просто відпрацьовує день, отримуючи за це платню. Може й нагрубити, не проявити розуміння до простої людини. А саме увага й привітливість дають надію.
За ініціативи Анатолія Остапчука в районі діє акція «Збережи життя дитині». Голова райдержадміністрації повсякчас підтримує доброчинні заходи, власним прикладом пробуджує хороше начало, що є в кожному з нас, а ще безмежно вдячний людям, які долучаються до благодійництва. Особливо школярам, які разом із вчителями збирали кошти, щоб допомогти хворим ровесникам. У житті ж бо як на довгій ниві, всього трапляється: і радісного, і сумного. Та зернина милосердя зросте щедрими сходами. Як щедро проросла в родині керівника району.
Можна сказати, від університетської лави очолив СГПП «Маяк» син Ігор. Коли зайшла мова про нього, погляд батька потеплів. Та в голосі звучала вимогливість, мовляв, досвіду ще мало. І тут же додав: «А характер має, у багатьох питаннях уже й мені аргументовано перечить. Наполегливий у роботі, добре розбирається в новітніх технологічних процесах, що значно допомагає у виробництві. Можливо, дещо категоричний у ставленні до людей, які працюють недобросовісно. Та, - констатує Анатолій Миколайович, - стало більше порядку. От на тракторній бригаді, замінив керівника і справи там пішли на краще. Хоча все ж навчаю у кожному випадку підходити до людей виважено, добре все обміркувати перш, ніж приймати рішення, радий, що прислухається, задумується». Старший син Сергій здобув юридичну освіту, працює в районному суді. Дружина Ганна Анатоліївна керує невеликим підприємством у Кам’яне-Случанському, де утримують 150 голів ВРХ. Управлінню господарством можна в неї повчитися.
- Потрібно переймати, узагальнювати й поширювати кращий досвід, щоб допомагати виборсатися зі складних ситуацій тим, хто у скруті, - сказав на закінчення розмови Анатолій Остапчук. – І чи варто все руйнувати, щоб потім знову відроджувати?
Сміливих планів і задумів у керівника Сарненщини багато. А його такт і вміння згуртувати навколо себе однодумців, повести за собою допоможуть у їх реалізації. Основним кредо, яким керується в роботі, є налаштування чітко дотримувати законодавства України та поважати людську гідність. Саме це й забезпечує ефективну роботу і його, і колективу, який очолює, і дає бажані результати.