У Стрільську весну зустрічають веселими піснями

Стрільськ. Хто бодай раз пройшовся його таємничими стежками, ніколи не забуде благодатних краєвидів і привітних, трудолюбивих мешканців, які за традиціями, успадкованими від попередніх поколінь, пригостять національними стравами, а для покращання настрою заспівають мелодійних українських пісень.

Славиться цей мальовничий куточок краю педагогами, медиками, бібліотекарями та звичайними сільськими робітниками, серед яких багато майстрів народного мистецтва, які виплекали власноруч барвисті вишиванки, сплетені чи вирізьблені з дерева шедеври. Гордо їх представляють на конкурсах, фестивалях районних і обласних рівнів. От і нещодавно у виставковій залі Сарненського історико-етнографічного музею відбулось урочисте відкриття районної виставки «Мистецтво одного села», де представники Стрільського культурно-дозвіллєвого комплексу «Козак» демонстрували творчість майстрів декоративно-образотворчого мистецтва й аматорів художньої самодіяльності.
Розпочала святкове дійство ведуча Жанна Ковлєва, яка, передусім, запросила до слова сільського голову Ганну Гегу. З її вуст дізналися, що на території Стрільської сільської ради проживає 2380 осіб, діють заклади культури, освіти, медицини. Особливу увагу тут приділяють організації дозвілля молоді. А щоб юнаки та дівчата відпочивали комфортно, дбають про належний стан закладів. Нещодавно, за сприяння голови РДА Анатолія Остапчука, вдалося підвести опалення в Будинок культури, чим тутешня молодь дуже задоволена. Здобутків вистачає, а задумів ще більше має заповзятливий очільник громади.
- У повітрі вже пахне весною, бо йде не до Різдва, а до Великодня, - такими рядками продовжила дійство ведуча. - У Стрільську весну зустрічати прийнято веселими піснями.
Мелодійну композицію виконали учасники фольклорно-етнографічного колективу «Калина», а за ними гостей радували веснянками молоді та енергійні стрільчани. І дівчини-весни в барвистому вінку дочекалися. Віршованими рядками вона повідала про себе, а насамкінець ще й заспівала.
Затим до слова запросили заступника голови РДА Тетяну Сухареву, яка зауважила, що присутні на цьому яскравому та визначному дійстві є свідками, як у різнобарвний вінок традицій, звичаїв та обрядів району свою стрічку вплітає Стрільськ. Уже при вході у виставкову залу стало зрозуміло, що в цьому населеному пункті живуть талановиті, щирі душею, багаті історичною пам’яттю люди. Від імені голови РДА Анатолія Остапчука щиро подякувала як організаторам дійства, так і учасникам культурно-дозвіллєвого комплексу Стрільська, а присутнім порадила не цуратися можливості подивитися на їх надбання. Приєднався до вітань і заступник голови районної ради Валентин Цупріян. Спільно вручили грамоти райдержадміністрації та районної ради сільському голові Ганні Гезі, директору Стрільської ЗОШ І-ІІІ ст. Івану Мізюрку, майстрам Світлані Клесовець, Панасії Ревич, Марії Бунечко, Руслану Пузніку.
З історією села ознайомила бібліотекар Віта Гега. Перші писемні згадки про цей населений пункт датують 1578 роком. Кажуть, що з’явився він на підвищеному березі річки Случ, зокрема на горбі Грінці, що височів серед непрохідних боліт. Перша вулиця називалась Дворацькою. А життя людей було переплетене з тяжкою працею, адже довкола село оточували густі ліси, непрохідні болота й мочарі. Люди займались полюванням, риболовлею, освоювали землеробство. Минав час, село розбудовувалось. З’явились вулиці: Замлиння, Березняк, Буньок, потім Богатирова, Юлка, Бирки й інші. Багато літ збігло з того часу, але не згас запал до сільської праці. Саме завдяки трудолюбивості попередніх поколінь, нині Стрільськ має ошатний вигляд. Шумлять колоссям ниви золоті, зводять нові будинки, впорядковують територію, а вулиць стало набагато більше. Є й місце, куди ніколи не заросте стежина, бо люди навідуються сюди, аби вшанувати пам’ять загиблого солдата полтавчанина Семена Чапленка, який у роки Великої Вітчизняної війни загинув, захищаючи Стрільськ від німецько-фашистських загарбників.
Поруч розташоване село Маслопуща, яке теж входить до складу сільської ради. За переказами старожилів, перші поселенці поселилися тут у 1904-1905 роках. Це - період столипінської реформи, що дала життя тисячам хуторів. З’явився він хоч і на болотистій місцевості, але по-своєму мальовничій. Між боліт виступали острівці землі, на яких вирощували коноплі, льон, просо, жито тощо. Вдавалося тримати й велику рогату худобу. Тож виготовляли сир і масло, якими частували всіх гостей. Ось тому й має село таку назву.
Кожен місцевий житель привчений до селянської праці з дитинства. І дуже вдало поєднують вони сільську роботу з веселощами. Люблять дотепний жарт, веселу пісню і запальний танець. І гостей вміють зустрічати. «Приїздіть до нас, пройдемося тінистою лісовою просікою, назбираємо ягід і грибів, скупаємося в знаменитому лісовому ставку, а навесні полинемо на край села зустрічати журавлиний ключ із далекого вирію», - щиро запрошували присутніх.
Великим надбанням є народний ансамбль «Калина».
- 40 років тому в сільському Будинку культури організували гурт співучих дівчат, - розповідає його учасниця Єва Петренко. - З тих пір їх мелодійними голосами милуються не лише місцеві мешканці, а й району, області й, навіть, столиці. Виконують як веселі та жартівливі пісні, так і сумні. Одну з таких - «Сивий туман по долині» подарували присутнім. А затим звучали запальні, та такі, що ніхто байдуже встояти не міг.
У Стрільську живуть ветерани праці та війни, воїни-інтернаціоналісти, дружні й багатодітні сім’ї. Шанують тут і завжди раді бачити людей, які виросли на стрільській землі й понині роблять усе, аби цей населений пункт і його мешканці жили в добробуті та щасті. Учениці 8 класів Стрільської одинадцятирічки Катерина Жилко і Віта Матвієнко розповіли про видатних односельців. На першій світлині присутні побачили Івана Лук’янова, якого в 1951 році призначили директором Стрільської семирічки. Цю посаду обіймав 14 років, а в цілому трудився в школі 46. Не одному поколінню стрільчан подарувала роки свого життя його дружина Віра Іванівна, яка півстоліття прищеплювала учням любов до російської мови та літератури. Працювала заступником, а згодом і директором школи. Варто зазначити, що це перші вчителі, які приїхали в село й залишились тут назавжди. Нині одна з вулиць має назву Лук’янова.
З гордістю згадують просту селянську жінку Павлу Кобринчук, яка своє життя присвятила нелегкій праці в колгоспі. Її натруджені руки ніколи не мали спочинку, бо працювати дояркою - надто тяжкий труд. За самовіддану працю Павлу Іванівну нагородили медаллю «За трудову доблесть», а також орденом Трудового Червоного Прапора.
Степанида Кузнець. Очі цієї немолодої жінки завжди випромінюють добро. Вона працювала і продавцем, і бухгалтером, та найбільше - секретарем сільської ради -23 роки. Її завжди прикрашали людяність, порядність, уміння згуртувати, заспокоїти. А крім того, має милозвучний голос - 40 років співає в «Калині».
А про Петра Бартоша знають не лише в селі й Україні в цілому, а й далеко за кордоном. Він відомий лікар-рефлексотерапевт. Після закінчення в 1958 році Чернівецького медичного інституту, заповзятливо вивчав досвід відомого костоправа Касьяна, тібетських лікарів. І вже на основі цих досліджень, спільно з дітьми, які теж стали медиками, розробив нову методику лікування дисфункції вегетативної системи. І коли приїжджає в село, двері його оселі не закриваються. Люди звертаються за допомогою, і Петро Гнатович нікому не відмовляє.
Іван Маковецький, після закінчення Мирогощанського радгоспу-технікуму очолив Здолбунівське АТП-1761, затим 12 років керував Сарненським АТП-1762. Варто зазначити, що автомобілі останнього були задіяні в роботах з ліквідації наслідків землетрусу в м. Співак у Вірменії та аварії на Чорнобильської АЕС. Марія Никончук 37 років життя віддала бібліотечній справі. Її неодноразово нагороджували грамотами районного й обласного відділів культури. У 1982 році стала делегатом десятого з’їзду працівників культури СРСР. Знають діти та дорослі Василя Зіневича, який працює учителем фізичної культури. Завдяки йому виросло не одне покоління призерів спортивних ігор, а перші місця з гри в шашки та шахи учні займають щороку, починаючи з 1971-ого.
З особливою радістю говорять і про Івана Мізюрка, директора одинадцятирічки, вчителя математики. Школа для нього - рідна домівка, тож повсякчас прагне зробити її кращою, затишною, аби учням і вчителям було в ній комфортно. Педагогічний стаж Івана Гнатовича - 36 років, з них 24 працює директором. За цей проміжок часу був і сільським головою, депутатом чотирьох скликань районної ради.
Микола Кузнець - теж у числі славних земляків. Він завжди хотів бути військовослужбовцем. І його мрія здійснилась. Успішно пройшов службу від курсанта Ленінградського військового училища, слухача Харківської академії до полковника Збройних сил Росії. Навіть зараз, перебуваючи на заслуженому відпочинку, працює головним інженером залізничних конструкцій у Москві.
Гордістю села є й Іван Бунечко, який працював інструктором райкому й обкому комсомолу, викладачем Рівненського педагогічного інституту, а нині є працівником посольства України в Білорусі. Фельдшера Стрільської амбулаторії Ганну Мізюрко в селі знають усі, бо в будь-який час доби, холод за вікном чи спека, ось уже 40 років стоїть на сторожі здоров’я земляків. З особливою повагою та розумінням ставиться до людей, тож коли у 2007 році стала переможцем конкурсу «Жінка року-2007» у номінації «Жінки - працівники закладів охорони здоров’я», раділи всі мешканці.
Згадали добрим словом і В’ячеслава Супрунця, тракториста–машиніста широкого профілю. Прості анкетні дані, а за ними - складне й водночас цікаве життя сільського трудівника, який завжди виконував покладені на нього обов’язки на совість. За що нагородили медаллю «За трудову доблесть», а ще отримав орден «Трудової слави ІІІ ступеня».
Багато хороших слів прозвучало й на адресу нинішнього сільського голови Ганни Геги, яка свої талант і розум спрямовує на розвиток рідного села. Після закінчення Житомирського сільськогосподарського інституту Ганна Сазонтівна працювала головним економістом у колгоспі «Дружба», і вже понад 18 років очолює територіальну громаду. Завдяки таким, як вона, село розквітає та має перспективу.
Наймолодшим із славних земляків є Іван Щевич – президент федерації Риболовного спорту Рівненщини. Впродовж останніх чотирьох років є чемпіоном світу із ловлі риби на мурмишку. Займатись улюбленою справою йому доводилось навіть у США. Отож і за кордоном знають, що в Стрільську живуть умілі риболови.
Вразили присутніх неповторністю та оригінальністю вироби сільських умільців з дерева Руслана Пузніка, вишивані ікони Марії Дебелої, які подарувала у Свято-Покровський храм с. Стрільськ, а також картини Григорія Мізюрка, виконані технікою випалювання. Прихильників знайшли й макраме Ганни Бунечко. А щодо вишиванок, їх було найбільше. Свою творчість представили майстрині Марія Бунечко, Любов Маковецька та Світлана Клесовець, яка крім традиційних у кожній оселі рушників, простирадл, серветок, вигаптувала килим 3,5х5м. Милували око вишивані подушки Олени Никончук. З особливою цікавістю оглядали стенди, де висвітлені діяльність закладів культури, освіти. Відвідувачі музею знайшли чимало цікавого у виставці «Село моє, для мене ти єдине». Охоче роздивлялися музейні експонати: гребінь, сукало, човник, солом’яник, калатало, прач, діжку для випічки хліба, міру, старовинні сорочки, костюми, картини тощо.
Не перелічити здобутків і надбань, якими славне село Стрільськ. І не лише співати, танцювати, вишивати, творити чудові речі з дерева вміють стрільчани, а й готувати смачно. У цьому переконалися присутні на святі, яких господарі після закінчення дійства гостинно запросили до столу, вкритого національними стравами, де продовжували співати, жартувати, веселитись…