Опубліковано СН
Зона відчуження… Від цих слів відразу віє холодом, оскільки мало хто не знає трагічну історію цієї території.
Території, де полішуки зберегли свій традиційний уклад життя до того часу, коли на початку 70-х років на березі Прип'яті поблизу залізничної станції Семиходи збудували Чорнобильську АЕС — першу атомну електростанцію в Україні. Чи передбачали тоді, що назва древнього міста Чорнобиль назавжди пов’яжеться з однією з найбільших трагедій в історії України?
Чорнобиль дав свою гірку назву (так у народі називають полин звичайний) атомній електростанції. Проте дуже багато людей не тільки за кордоном, але і в нашій країні досі, незважаючи на численні публікації та телепередачі, не зовсім уявляють, що Чорнобиль, залишившись скромним райцентром, у роки, що передували аварії, майже не мав ніякого відношення до АЕС. Головною ж столицею енергетиків стало молоде місто Прип’ять, що за 18 км на північний захід від Чорнобиля. Офіційна дата заснування і фактична початку його будівництва – 4 лютого 1970 року. А 14 квітня 1972 – день народження – Указом Президіуму Верховної ради УРСР місту присвоїли ім’я – в честь ріки, на якій побудоване – Прип’ять. Ну, а статус міста Прип’ять набула в 1979 році.
Місто розвивалось бурхливими темпами. У 1971 робоча комісія прийняла перший 90-квартирний будинок, в грудні 1972 побудували першу школу. До 1986 тут спорудили Палац культури, Будинок книги, кінотеатр, готель, 4 бібліотеки, школу мистецтв, комплекс медичних закладів, профтехучилище. Особливу увагу приділяли будівництву різних дошкільних і спортивних закладів, адже середній вік жителів становив 26 років. Щорічно тут народжувалось понад 1000 дітей. Чисельність населення Прип’яті за станом на листопад 1985 року становила 47500 осіб. Так розросталось місто аж до 26 квітня 1986…
…Евакуація відбувалась 27 квітня з 14.00 до 17.00. Населенню говорили, що це тимчасові заходи, тому з собою необхідно взяти лише документи… Чи підозрювали люди, що їм так і не доведеться побачити свої домівки знову?
Тепер місто мертве. Дивляться пустими зіницями вікон багатоповерхівки. Обсипаються фундаменти, вибито шибки. Самотньо рипить оглядове колесо на дитячому майданчику – колись тут сміялись діти… У закинутих квартирах помітні численні сліди мародерства – зняті чавунні батареї опалення, зникли меблі. Владу у Прип’яті взяла Природа – вулиці вкриті чагарниками, деколи навіть з вікон будинків проростають невеличкі деревця.
Коли потрапляєш у Прип’ять, не покидає відчуття, ніби ти в страшному сні. Гнітюча тиша так впливає на свідомість, що горло відмовляється видавати будь-які звуки. Нечастий щебет птахів (під час відвідин стояла похмура погода) гармонійно сприймається в іншому місці, тут же він викликає дисонанс з довколишньою мертвою тишею… Самотнє місто назавжди лишило гіркий слід в душі.
Хитка екологічна рівновага сьогодення може порушитись маленькою помилкою, прорахунками. І це нам яскраво показала катастрофа на Чорнобильській АЕС. Хочеться вірити, що наше та прийдешні покоління запам’ятають цей трагічний урок, і міст-привидів на Землі більше не буде. А Прип’ять назавжди залишиться в пам’яті сумним нагадуванням про це.
Оксана ГОЛОВКО.