Опубліковано Зоя Тимцунік
Автор фото Василь Сосюк.
Одні вважають її вчинок подвигом, інші – самопожертвою.
Сама ж Ніна САДОВЧУК із смт. Клесів переконана, що не могла вчинити по-іншому. Повинна була «обігріти душеньку», огорнути родинним теплом двох дівчаток. Нині ж неординарна жінка, яка має власних дітей і внуків, виношує думку стати опікуном і для хлопчика.
Бог посилає випробування тим, кого любить, кажуть у народі. Вочевидь, так. У великій і дружній сім’ї все було благополучно, аж поки старший син Олександр обрав собі супутницю життя. Народивши доньку, вродлива жінка написала розписку, що відмовляється від неї на користь батька, і виїхала. Так чотиримісячна Вікуся опинилася в родині Садовчуків. Звісно, було дуже тяжко. Ніна саме одужувала після складної операції, шви розходились, коли прожогом підривалась посеред ночі, почувши дитячий плач. На щастя, донька Ірина, тоді шістнадцятирічна юнка, допомагала мамі доглядати немовля. Нині Вікуся навчається в четвертому класі, має гарну успішність, бере активну участь у шкільному житті. Усі клопоти, пов’язані з оформленням документів, позаду, отож можна не хвилюватись, що дитину відберуть. А саме цього попервах найбільше боялась бабуся-мама.
«Як маєш серце не з льодини, розп’яття – доля кожної людини», - написала пророчі слова Ліна Костенко. Так і сталось. Серце, що пригріло сирітку, почало непокоїтись за її сестричку, яка перебувала в Рівненському будинку дитини. Коли ж приїхали, виявилось, що дівчинку удочерили…
- Але тоді побачила 10-місячну Любусєчку і зрозуміла, що не зможу без неї, що доля підготувала нам подарунок, - схвильовано розповідає пані Ніна.
Схоже на те. Дівчинка, якій виповнилося рік і вісім місяців, дуже схожа на прийомну маму: така ж відкрита посмішка, таке ж русяве волосся. Зараз це улюблениця сім’ї, Давид і Соломія (діти Ірини) сперечаються за честь покатати її у візочку чи провести за рученятко. Страшним сном здаються нині не такі вже й давні зусилля навчити дівчинку їсти, ходити. Ласка, любов, турбота всіх членів нової родини зробили диво: тоненькі ніжки, що висіли, як бадилинки, поволі задріботіли, а нині, взуті в гарненькі червоні черевички, бігають так прудко, що тільки дивись!
Обережно запитую, чи не заперечували проти появи в сім’ї нових дітлахів рідні діти й онуки. Тут і переконалась у справедливості народної приказки: «Яке коріння, таке й насіння». Чоловік Микола Степанович, син Олександр, доньки Людмила й Ірина підтримали прагнення пані Ніни «обігріти дитячу душеньку». Сама ж берегиня сімейного вогнища на труднощі догляду дивиться по-іншому:
- Це молодій мамі хочеться спати. А в моєму віці сон не йде. Отож і підхоплююсь, ще не встигне Любусєчка заплакати. Повірте, своїм дітям уваги приділяла таки менше.
Дозволю собі не погодитись: якби власні діти були обділені материнською ласкою, навряд чи прийняли б як рідну чужу дитину. А загалом про таких, як Ніна Садовчук, кажуть «сонцесяйна», маючи на увазі внутрішнє сяйво й тепло, які осявають усіх, хто поруч. Потрапивши під очарування цієї доброзичливої жінки, уже не здивувалась її мріям про те, щоб у прийомних донечок з’явився братик. Ніна Садовчук познайомилась з 9-річним хлопчиком з Острога, маму якого позбавили материнства. Чуйне серце жінки загорілось бажанням допомогти сироті, отож, не виключено, у сім’ї з’являться й парубки.
…Час нині нелегкий. Певно, на цьому підгрунті й вихоплюються в декого натяки на користолюбство тих, хто опікує нерідних дітей. Таких недоброзичливців відразу розчарую: сім’я всім забезпечена, Ніна Садовчук - приватний підприємець, тож не заради державної допомоги огортає сиріт сімейним затишком. Цього потребує її милосердна ангельська душа.