Опубліковано Ольга ЛОТОЦЬКА
Автор фото Василь Сосюк.
Красу старовинних пісень, самобутніх традицій та обрядів, незвичайних талантів і людської щирості дарували минулого четверга у виставковій залі Сарненського історико-етнографічного музею шанувальникам районної акції «Мистецтво одного села» учасники Костянтинівського культурно-дозвіллєвого комплексу «Зірка».
Святкове дійство в цей світлий травневий день розпочала чарівна ведуча Тетяна Юрцевіч, яка повідала про неповторність збереження українськими родинами самобутніх традицій та обрядів, які є неоціненним надбанням й шанобливо передається з покоління в покоління, аби кожен українець від старого до малого знав цінність культурної спадщини. Сільські активісти відтворили фрагмент «Бабусиних посиденьок», де змальовується захоплення юнки українськими піснями, які виконують її бабуся й мама. Відтак до слова запросили сільського голову Романа Боровика, який красномовно відзначив, що акція «Мистецтво одного села» є прямим підтвердження того, що поліський край щедрий на таланти, з великим минулим, уквітчаним колоритними традиціями й обрядами, які маємо примножувати й передавати майбутнім поколінням. Неповторна історія, культурні надбання є, безумовно, і в кожному розташованому на території ради селі. Особливо славляться населені пункти ентузіастами, які виношують у серці любов до вишивки, бісероплетіння, інших захоплень.
Заступник голови райдержадміністрації Тетяна Сухарева вкотре відзначила, що акція успішна й дуже потрібна людям, адже дає можливість аматорам сцени, митцям прикладного та вжиткового мистецтва демонструвати свої здібності й здобутки. Особливо приємно, сказала Тетяна Євгенівна, що мету заходу зрозуміли сільські голови, працівники закладів культури, а відтак ефективно спрацювали, щоб гідно представити свій культурно-дозвіллєвий комплекс. Не виняток і Костянтинівка, яка славна умільцями.
«Мистецтво – це велика майстерність, наполеглива праця, що потребує терпеливості й душевного тепла. І кожен виріб, виготовлений людиною старанною та працелюбною, несе добробут і радість усім, хто ним милується. Тож щира подяка людям, які творить ці неповторні речі, навчають мистецтву юних», - з такими словами звернувся до присутніх заступник голови районної ради Валентин Цупріян. Слова вдячності за збереження успадкованих від наших попередників неповторних традицій, їх примноження, подякував від імені міського голови Сергія Євтушка та виконавчого комітету секретар міської ради Ігор М’якішев. Відтак за вагомий внесок у збереження, відродження та популяризацію автентичних традицій, звичаїв та обрядів аматорського мистецтва нагородили сільського голову Романа Боровика, рукодільників Ганну Ніколайчук, Тетяна Лобач, Тетяну Бургард, Марію Мізюрко, Любов Бородавко, Івана Жучку…
Відтак завідувачка публічно-шкільною бібліотекою села Костянтинівка Оксана Кардаш розповіла про минуле й сьогодення центральної садиби, а вчителька початкових класів Орлівської ЗОШ І ст. Олена Добриднік ознайомила з історією села Орлівка. Про здобутки молоді поінформував спеціаліст ради із соціальної роботи з сім’ями, молоддю та спортом Віктор Колдун. Ознайомились присутні із творчістю тутешніх поетів, твори яких були представлені на книжковій виставці «До рідного слова торкаюсь душею». Багато гарних слів прозвучали зокрема на адресу художнього керівника РБК, члена Національних спілок письменників і журналістів України Зої Федорчук, життя якої тісно пов’язане з Костянтинівкою. А також Бориса Павлишина, який зачитав декілька власних віршів, отримавши в подарунок від присутніх шквал оплесків і слова подяки. Затим присутні ознайомлювались з творчістю народних умільців, роботи яких прикрашали стіни просторої зали. Приємно вразили витвори художника Івана Жучки, який почав малювати ще з раннього дитинства. А в післявоєнні роки, коли фарби фактично не можна було дістати, через знайомих купував їх аж у Москві. Перші свої роботи чоловік малював олівцем і вільховим чорнилом. У 1970 роботи сільського художника експортували на виставку в Москву, де одна з них зайняла друге місце. Чимало своїх виробів чоловік дарував за кордон, зокрема в Польщу. Прикрашають його шедеври, де змальовує повсякденне життя, красу, гармонію природи й людини, й деякі православні храми.
Мабуть, ніхто не уявляє батьківської хати без вишиванок. Те, що вони повинні бути там, переконана й Марія Мізюрко, яка з дитячих літ захоплюється народною вишивкою. Сьогодні її оселю прикрашають рушники, простирадла, є й чоловічі сорочки. Усі свої роботи жінка зберігає, мов скарб, бо вкладала в них, як зауважила, душу й любов до природи.
Довгими зимовими вечорами займається вишиванням і Ганна Ніколайчук. Колись її жилетки, які оздоблювала бісером, одягали жінки із сусідніх сіл – так заробляла в ті часи на прожиття. З часом освоїла вишивання хрестиком, гладдю та настиланням. Односельці кажуть, що оселя рукодільниці сяє барвами, мов весняний вінок. Воно й недивно, адже жінка вишиває й серветки, і килими, яких у неї аж 15. Свої роботи дарує рідним і друзям, та найбільше їх у храмі. Свого часу витворами майстрині милувались жителі району й області, зокрема на виставці умільців і фестивалі Всеукраїнської народної творчості.
Тетяна Лобач за спеціальністю перукар, але любов до вишивки завжди переповнювала її серце. З дитинства допомагала вишивати мамі, а пізніше й сама захопилась цим мистецтвом. І кожен, хто заходив до її оселі ще тоді, не приховував вражень від побаченого, адже будинок прикрашали надзвичайно красиві вигаптувані картини. Опанувала рукодільниця й бісероплетіння, вироби її називають «маленькими шедеврами», що здатні підняти настрій усім, кому сумно.
Зацікавлено споглядали присутні й роботи в’язальниці Тетяна Бургард, яка має у своєму доробку розмаїтті хустини, спідниці та костюми, які в’яже спицями й гачком. Більше того, кожну сплетену нею річ із задоволенням носять рідні та друзі, та найбільше жінка пишається тим, що навики плетіння охоче переймає її донька.
Любов Бородавко теж відома в цій околиці майстриня. Її улюблена справа – писанкарство, яким захопилась ще з дитячих літ. У 2001 році за збереження, популяризацію народних традицій та ремесел на Рівненщині її нагородили грамотою за участь в обласній культурно–мистецькій акції «Мистецтво одного села».
Якщо людина талановита, то в усьому. Так говорять про Едуарда Андрикевича, який свого часу закінчив музичну школу, став художником, опанував художню обробку дерева. Сьогодні шедеври умільця милують око всіх, хто завітає до його оселі. Безліч його виробів розлетілись по світу, адже має гарну традицію дарувати свої роботи.
Мабуть, щоб описати всі таланти Костянтинівської землі, не вистачить цієї газети. Села славні тут хорошими й талановитими людьми, які мають здобутки, надбання, а відтак можуть гордо їх демонструвати. Особливо вдало вміють у Костянтинівці готувати, в цьому переконались присутні на святі, яких після цікавих розповідей та оглядин, запросили до столу, накритого українськими національними стравами, аналогів яким немає у світі.