Вимогливий і серйозний

До 12-річного віку Володимир жив з батьками у Клесові. Там і навчався. Коли ж у Карпилівці померла бабуся і дідусь залишився сам, переїхали до нього. Він ніколи не розповідає, що йому, найстаршому з трьох братів, було найважче.

Батько зробив свій власний вибір жити окремо й далеко від сім’ї. Можливо, тому й дядько Володя, мамин брат, був і залишається для чоловіка найбільшим авторитетом. Яку професію вибрати? – не було для нього проблемою. З дитинства мав підхід до малечі, любить дітей. Колись мама спеціально забрала його з дитячого садка, щоб доглядав молодшого брата. А сам з дружиною Наталкою мають донечку Іринку. І хіба міг колись подумати, що обраницею стане колишня учениця, яку навчав два роки.
Володимир Галушко, здобуваючи гуманітарну освіту у Рівненському вузі, був як усі хлопці-студенти, - веселий, товариський, дружив із дівчатами. Коли ж прийшов працювати вчителем у Карпилівську ЗОШ І-ІІІ ступенів, його було не впізнати – молодий, але серйозний, вимогливий і «скупий» на оцінки вчитель англійської мови. У селі і на роботі – повноцінний жених, навколо якого було багато гарних дівчат. Але серце відчуває свою половинку. І нею стала Наталка Ковалець. Так і живуть – дома чоловік і дружина, на роботі – директор і секретар. П’ять років тому колектив навчального закладу висловив стовідсоткову довіру Володимиру Васильовичу, проголосувавши на загальних зборах за його кандидатуру на посаду директора. «Не мені комусь розповідати, наскільки ця робота складна. Чим глибше в неї занурюєшся, тим більше розумієш, - висловлює свою думку Володимир Галушко, - що постійно треба вчитися, набиратися досвіду, вдосконалюватись. Змінюється з часом і ставлення громадськості до професії вчителя. Якщо раніше, скажімо, з 50 випускників лише двоє-троє вступали до вищих навчальних закладів, тому що мали відповідні знання, то тепер двоє-троє не поступають. І переваги часто на боці тих, хто за навчання може заплатити». Усі справи Володимир Васильович звик вирішувати самостійно, - сам поступав, екзамени здавав, - цьому навчав і молодшого брата: «Не поважають тих, кого водять за руку». Мама перший раз побувала в гуртожитку, коли син вже був на третьому курсі.
Не розділите і одвічне коло – батьки і діти, діти і батьки. Наставники часто кажуть вихованцям: «А от у наші часи…». Але коли виростають діти, які були часто не ідеальні, вони повторюють ці самі слова вже для своїх власних. Карпилівський директор мріє про ідеальну школу, коли, прокинувшись зранку, діти бігли б сюди. Щоб це було їхньою внутрішньою потребою, і їх ніхто до цього не змушував. Звісно, у школі необхідно створити відповідні умови. Одна з них – профільне навчання. Сільська школа має переважно універсальний і суспільно-гуманітарний профілі. Але ж є діти, які серйозно займаються спортом, чи хочуть навчитись керувати автотранспортом або столярної справи. Все не так просто, як здається на перший погляд. Крім фінансового забезпечення й створення матеріально-технічної бази, є потреба в професійних кадрах. Ідея, яка зараз у всіх на устах і заслуговує на увагу, – зробити два дні на тиждень профільне навчання і в ці дні автобусами дітей привозити в Сарненське ВПУ-22 і ДПТНЗ «Сарненський аграрно-професійний ліцей». Ці заклади готують прекрасних спеціалістів, там є необхідні база і майстри. Крім того, карпилівський навчальний заклад, розташований у талановитому музичному регіоні, є одним з найбільших у районі. Мріє Володимир Васильович про той час, коли, незважаючи на дороги, якими треба дістатись до села, у ньому відкриють свої філії Сарненські музична школа і ДЮСШ для творчо обдарованої юні. Володимир Галушко сам міг би стати художником, бо має здібності до малювання. А ще йому пророкували велике майбутнє у сфері обслуговування – всім уже відомо, що чоловіки готують краще, ніж жінки. Але Володимир Васильович обрав учительську професію. І вдячний тим людям, які не залишаються осторонь освітянських проблем. Серед них – Петро Сергійчук, генеральний директор «Рівнекомуненерго», Антон Василець, директор ВАТ «Райдуга», Іван Жилка, член національної спілки художників України, Василь Щевич, місцевий староста. Хай добро віддячиться добром.
Марія КУЗЬМИЧ.