Опубліковано СН
Автор фото Василь Сосюк.
Щоразу, заходячи до Сарненського історико-етнографічного музею, перебуваєш в очікуванні побачити щось незвичайне.
Нині ж вразила своїм ремеслом ткаля Ганна Царук із с. Чабель, яка навіть верстат прихопила, подарований свекрухою понад 50 років тому, аби показати, як уміють ткати сільські жінки.
Минулого четверга тепло й гостинно відкрилися двері музейної світлиці для Селищенського сільського культурно-дозвіллєвого комплексу «Мрія», який продовжив районну мистецьку акцію «Мистецтво одного села». Під звуки ліричної мелодії Галина Іванчишина, співавтор літературного альманаху Сарненщини «Пролісок-2009», переможець літературного конкурсу «Українська бібліотечна асоціація» з с. Чабель, подарувала глядачам власну поезію про чарівну красуню-осінь. А вихованці драматичного колективу клубу с. Ясногірка (керівник Оксана Євгейчук) звеселили фрагментом весільного обрядодійства «Сватання».
Ведуча Тетяна Наливайко, привітавши присутніх і гостей зі святом Покрови, запросила до слова Селищенського сільського голову Миколу Примича. Він повідав, що до її складу входять три населених пункти: Селище, Ясногірка й Чабель, які є одними з найвіддаленіших у районі.
- На території ради проживає 4200 чоловік, - продовжив Микола Антонович. – За рахунок природного приросту населення зростає. Багатий округ природними ресурсами та найбільше – людьми. Адже всім, чого вдалося досягти, завдячуємо їм. Приміром, Ясногірка визнана кращим селом у конкурсі «Огляд населених пунктів» з благоустрою в області. Тож і надалі спільно з громадою працюватимемо для покращання сільського життя.
До привітань майстрів декоративно-вжиткового мистецтва, продовжувачів поліських традицій, звичаїв та обрядів, запросили заступників голів райдержадміністрації Інну Наумович, районної ради В’ячеслава Шимка та секретаря міськвиконкому Ігоря М’якішева. Представники влади вручили їм грамоти, подарунки та квіти.
Про першу згадку Селища, яка датується ХVІ століттям, розповіла Марина Опалько, бухгалтер сільської ради. Розташоване село на березі річки Тусталь, що є притокою Случа. Навкруги місцевості були непрохідні болота, дрімучі ліси. Люди поселялися на пагорбах. Нині Селище - гарний, упорядкований населений пункт, з відомим за межами району місцевим гранкар’єром.
Село Ясногірка є одним з мальовничіших поліських куточків. Його назва, за розповідями старожилів, пішла від того, що з якого боку люди не йшли б до поселення, попереду виднілися ясні гори. За останні десятиліття Ясногірка значно змінилася: якщо на початку свого існування мала лише 4 вулиці, то нині їх нараховується понад 10. У 1982-ому за кошти «Селищенського гранкар’єру» середня школа перебралася в сучасну триповерхову будівлю. З кожним роком усе більше відкривається приватних підприємств, деревообробних цехів. Також функціонує українсько-польське підприємство «Габро», що займається виробництвом бруківки.
Легенда про Чабель свідчить, що колись у пана служив наймит. За добру службу подарував він селянинові землю. Чоловік там звів будинок. Навкруги була природа незвичайної краси, птахи, звірі. Особливо приваблювали білі чаплі. Через хутірець пролягав шлях з Березного до Олевська. Часто мандрували покупці, ночували в чоловіка. І коли незнайомець зустрічав іншого подорожнього, на запитання, де можна переночувати, відповідав: «На хуторі, де багато чапель». Хутір розбудовувався, поступово назва змінювалась і з часом переросла в Чабель. У роки Великої Вітчизняної війни село вщент спалили німці. Доводилось відновлювати все з попелища. Та нині до послуг жителів Чабеля: ФАП, клуб, школа, магазини, культові споруди. Функціонують цехи з виробництва біопалива, обробки деревини. Бідкалися селяни про відсутність пошти, адже до найближчої треба було долати 7 кілометрів. Та завдяки Миколі Примичу, який переймається проблемами громади, люди мають тепер відділення зв’язку. В с. Чабель народилася відома поетеса Ганна Дячок, яка не забуває рідну місцину й здебільшого пише вірші про своїх односельців. А одним твором порадувала присутніх у власному виконанні. До речі, пані Ганна того дня відзначала іменини, з чим її й привітали.
Культурно-дозвіллєвий комплекс «Мрія» представив на виставці вироби з бісеру Юлії Никончук. Дівчина після дорожньо-транспортної пригоди втратила можливість рухатися. Та вона продовжує вірити в краще майбутнє й часто говорить словами мами: «Це так чудово, коли люди творять прекрасне. У нашому світі багато негативу й часом просто не вистачає чогось, на перший погляд, простого, але водночас безмежно красивого».
Мабуть, ніхто не уявляє батьківської хати без вишиванок. У цьому переконані й Зоя Гандзюк, Олена Вознюк, Віра Царук і Марія Савина, представивши вигаптувані власноруч рушники, серветки, наволочки… У картини з сонячного поліського каменя бурштина ось уже 15 років вкладає душу Олена Абрамчук. Самобутня, талановита Олеся Лук’янчук з раннього дитинства не розлучається з пензлем. У музейній кімнаті стіни красуються полотнищами портретів, виконаних руками юної художниці. Тетяна Жигула порадувала присутніх в‘язаними гачком і спицями виробами, які залюбки виконує й на замовлення. Зручні й потрібні в господарстві коробки представив Панас Царук. Наснагою та натхненням «горіли» руки Олени Вознюк і Надії Вознюк, коли трудились над вишиванням килимів. Свою справу, твердять рукодільниці, не полишать ніколи.
Кажуть, ті люди, які мають справу з випіканням хліба, благословенні Богом. І це таки правда. Не кожен зможе спекти гарну паляницю, а тим паче коровай, як вдається це Павлині Желізняк. А попит на весільну хлібину, обрядово випечену в домашній печі, аж ніяк не зменшився. А до короваю ще й парові пироги, переплетені косою, які молодята наступного дня після весілля ламають і пригощають гостей.
Домотканими килимами та вистеленими доріжками, виготовленими Ганною Царук і Павлиною Федас, красувалася музейна світлиця. Це призабуте ремесло передали майстрині не лише дітям, а й онукам. Пані Ганна переконана, що за 50 років улюбленої справи її доріжками м’яко встелиться дорога від рідного села до обласного центру. Переконана, що завдяки таким умільцям поліські традиції, звичаї й обряди передаватимуться з покоління в покоління.
Насамкінець представники Селищенського сільського культурно-дозвіллєвого комплексу «Мрія» за традицією запросили присутніх і гостей до частування салом, м’ясом, пирогами, варениками, млинцями ще й в сметані карасями.
Наталія МАЛЕЙЧИК.