Опубліковано Зоя Тимцунік
У далекому 1953-ому, коли 15-річну наречену Кулину везли з Кричильська в дім чоловіка Йосипа Шимка на хутір Рихту, вирувала страшна заметіль.
Проте вона стала добрим знаменням: подружжя виховало сім дітей, тішиться двадцятьма двома онуками, тринадцятьма правнуками. А 21 листопада, на святого Михайла, берегині сімейного вогнища виповнилося 75 років.
Яке коріння – таке й насіння, повчає народна мудрість. У родині Шимків працелюбне коріння: Кулина Данилівна багато років працювала в ланці тодішнього колгоспу ім. ХХ з’їзду КПРС, захоплювалась вишиванням, шиє на машинці, а ще напрочуд смачно готує. І, як справжня хуторянка, порається по господарству. На жаль, важкий труд не минув безслідно: зігнув колись стрункий стан.
Йосип Якимович працював у Костянтинівському лісництві, «різав» смолу, потім лісничим. А ще він відомий майстер з лозоплетіння. В його беручких руках лоза, ясен, липа, ба навіть синтетична стрічка перетворюються на симпатичні кошики. А для самодіяльних артистів з Кричильського будинку культури, якими керує Надія Харечко, рукодільник сплів 60 пар постолів. Його старання не залишилися непоміченими: під час районної мистецької акції «Мистецтво одного села» заслуги майстра відзначила місцева влада.
Працьовите коріння дало відповідне насіння. Старші Петро й Ольга з сім’ями живуть у Костянтинівці, Марія – у Сарнах, Надію доля закинула на Дніпропетровщину. Віктор і Володимир мешкають у Кричильську. До слова, Володимир торує батькову стежину – працює старшим майстром у Костянтинівському лісництві. Біля батьків залишилась найменша, Аня. Хоча хвороба не дозволяє молодій жінці багато часу проводити на ногах, це зовсім не позначилось на її працелюбності.
У 2003-ому Кулина та Йосип Шимки відсвяткували золоте весілля. У батьківську хату з’їхались діти та внуки, щоб привітати подружжя. Молоді покоління раділи за батьків і дідуся з бабусею, а ті гордилися великою дружною родиною, міцно спаяною любов’ю та взаємодопомогою.
Тим часом не за горами діамантове весілля, що підсумовує 60 прожитих разом років. А називається воно так тому, що міцність почуттів можна порівняти хіба що з цим дорогоцінним каменем. Дай Боже діждати!