Опубліковано СН
Автор фото Василь Сосюк.
У Всесвіті Степань – невеличка піщинка, маленька крапинка на карті. Але це – чудовий, унікальний і дуже своєрідний куточок Полісся, що розкинувся на берегах тихоплинної Горині.
Селище здавна відоме волелюбними та працьовитими людьми. Його красою милувались шведський король Карл ХІІ, російський цар Петро І. Його вулицями ходив автор повісті «Олеся» Олександр Купрін. Це селище подарувало світові дуже багато видатних постатей і цікавих особистостей. У ньому сформувались свої звичаї й традиції. Це своєрідна малесенька країна в південно-західній частині району. Про Степань можна сказати багато або мало, але ніколи не можна розповісти все. Нещодавно відвідувачі Сарненського історико-етнографічного музею стали учасниками традиційної мистецької акції «Мистецтво одного села». Її представили майстри декоративно-вжиткового мистецтва й аматори художньої самодіяльності Степанського культурно-дозвіллєвого комплексу «Мрія».
Селищний голова Марія Гоч вручила коровай від гостинної Степанщини заступникам голів райдержадміністрації та районної ради Тетяні Сухаревій і Валентину Цупріяну. А ведуча Тетяна Наливайко запросила переглянути фрагмент театралізованого дійства «Брами всі повідчиняю я святому Миколаю». Його представили учасники підготовчої студії народного аматорського драматичного колективу Степанського будинку культури під керівництвом Мар’яни Пінчук. Їх виступ викликав захоплення та вдячні оплески. Найбільше з них дісталось найменшому Дмитру Пінчуку і Наталії Дацюк. А спів п’ятикласника, учня музичної школи, переможця Всеукраїнського конкурсу молодих обдарувань «Бурштинові нотки» Владислава Кореви викликав захопливі вигуки «Браво!».
Марія Гоч щиро привітала присутніх від усієї степанської громади зі святом святого Миколая Чудотворця. Представила селищну раду, до якої входять 6 населених пунктів. Розповіла, чим живе селище і його люди. За 20 років незалежності на території ради виросло три храми – грушівський, мельницький і степанський (два останні добудовують), що свідчить про високу духовність степанців. Марія Іванівна подякувала керівникам району, які не залишаються осторонь проблем громади. Нещодавно вдалося зробити 2 білощебеневі дороги - по вулиці Шевченка в Трудах та Івана Мазепи в Степані. А за тиждень-два, також за їх допомогою, одна з вулиць Степаня стане освітленою.
Багато хороших вдячних слів на адресну степанців, які представили у виставковому залі музею свої духовні, етнічні, мистецькі унікальні надбання та скарби, сказала Тетяна Сухарева. Зокрема відзначила громаду, яка з покоління в покоління передає свою автентичність. Де ще в утробі матері дитині закладають усвідомлення й ідентифікацію себе, як українця. Громада, як підкреслила Тетяна Євгенівна, трепетно береже місцеві й регіональні традиції й гордо несе національні. Закликала всіх долучитись до першоджерел історії, які в Степані зберегли чи не в первісному вигляді, і отримати від них насолоду. А ще – впустити в душу і серце свято. Найкращі вітання й побажання з його нагоди передала від голови райдержадміністрації Анатолія Остапчука.
Валентин Цупріян висловив думку про те, що хто хоч раз побував у Степані, спілкувався з його жителями і втамував спрагу біля джерела, той назавжди закохається в Поліський край. А споглядаючи вироби майстрів, зауважив Валентин Станіславович, навчаємось прощенню, вмінню дарувати добро й нічого не просити натомість. Передав слова вітання від голови районної ради Миколи Драганчука.
Секретар міськвиконкому Ігор М’якішев також був вражений тим, що побачив у виставковому залі. Подякував майстрам, які не лише вдосконалюють свої вміння, а й навчають молоде покоління. Окремі слова вдячності висловив учасникам підготовчої студії Будинку культури за театралізовану виставу. В день імені святого Миколая і напередодні новорічно-різдвяних свят Ігор Федорович привітав усіх від міського голови Сергія Євтушка.
Представники влади району та міста побажали здоров’я, достатку, миру й злагоди кожній родині та людині. Крім того, нагородили умільців грамотами голів РДА і районної ради за вагомий внесок у збереження, відродження та популяризацію автентичних традицій, звичаїв, обрядів, аматорського мистецтва. Серед нагороджених селищний голова Марія Гоч, керівник історико-краєзнавчого та фольклорно-етнографічного гуртків Будинку дітей і молоді селища Степань Сергій Гаврилюк, вчитель географії Степанської ЗОШ І-ІІІ ступенів, Олена Дікал, учитель молодших класів навчального закладу, завідуюча історико-краєзнавчим музеєм селища Лілія Рачицька, майстер декоративно-прикладного мистецтва Тетяна Савочка, вишивальниця Лариса Коротчук, майстриня з виготовлення весільних вінків Катерина Мойсеєць, художник-іконописець Катерина Ширко, майстер з виготовлення скрипок Сергій Поліщук, художниця села Калинівка Олександра Велесик, вишивальниця з Мельниці Руслана Радкевич, степанський майстер різьби по дереву Богдан Лазарчук. Отримали солодощі від представників влади і юні театрали.
Презентацію вишивки розпочала господиня свята Олена Дікал. Крок за кроком Олена Василівна вміло вела захопливу розповідь про селище. Один за одним допомагали їй у цьому закохані у свою місцевість степанці. Лілія Рачицька повідала історію древнього містечка, зображену на стародавніх фото. Зокрема зазначила, що тут чи не найбільше побувало князів і збудовано церков, доля яких виявилась трагічною. У 1614 звели й католицький костел. Але самі будівлі ніщо у порівнянні з людьми. Якщо глянути на фото місцевих мешканців ХVІ-ХVІІ століть, то, незважаючи на бідний одяг і взуття, їх очі вже тоді випромінювали гордість. А на початку ХХ століття тут працювали паркетна фабрика, лісопильний завод, 5 парових і 3 водяних млини, 5 вітряків.
Екскурс у минуле й теперішнє села Мельниця здійснила завідуюча клубом Галина Нікифорець. Розповіла про невеличке чепурне село з асфальтованими дорогами та безліччю колодязних журавлів. Про його історію, братів-поміщиків Ворцелів, яким належали землі, найголовнішу окрасу - церкву Віри, Надії, Любові та їх матері Софії. Саме з вірою й надією в майбутнє мельничани живуть, творять і працюють.
Мало хто знає, що за Калинівкою збереглася стара назва села – Коленія (від колонія). Про що розповіла бібліотекар публічно-шкільної бібліотеки Ніна Музика. За історичними даними «Списка населённых мест Волынской губернии» 1906 року, в цьому поселенні вже мешкало 550 жителів. Нову назву, що символізує дівочу красу, село отримало в 1939. Тут - співочі й талановиті люди, а молодь залишається жити й працювати, щороку народжується 10 немовлят. У Калинівці в 1928 році народилась Олександра Велесик, яка і у свої 83 продовжує малювати. Дівчинка, яка до війни закінчила 6 класів і навчилася читати Шевченка, й нині втілює свої мрії на полотні. Ніна Миколаївна розповіла й про історію та походження села Грушівка. Воно розкинулося за 5 кілометрів від Калинівки. Якщо у 1621 році тут було лише 6 дворів, то зараз 71. Колишню Зульню перейменували в Грушівку, бо біля села росло дуже багато диких груш. Сільські майстрині представили на виставку вишиті килими.
Завідуюча Степанською дитячою бібліотекою Любов Коротчук ознайомила з історією сіл Труди та Дворець. Трудяни, які мешкають за 5 кілометрів від Степаня, також свято бережуть свої традиції та пам’ять про земляків - борців за долю й волю України. Любов Андріївна прочитала вірші Тамари Кирдій, інваліда дитинства, яка народилась у Трудах і не скорилася долі. Свої переживання виливає в поетичних рядках. Не менш цікавою є й історія села Дворець. Невеличкого, але милого поселення між полями й лісом уздовж дороги Степань-Вербче.
Олена Дікал звернула увагу і на представлений одяг степанського населення. Він докорінно відрізнявся від того, що носили жителі навколишніх сіл, бо ніде не було таких ярмарків, як у Степані. Сюди з’їжджалися купці з усієї Волині, привозили заморські тканини, дорогі й гарні хустки. Звернула увагу Олена Василівна на різновид нагрудника – козатин, який носили лише заможні дівчата.
Мабуть, над селищем - особлива аура. Бо як інакше пояснити незмінну кількість талановитих самородків, яких дала людству степанська земля. Олена Дікал представила роботи художника відомого й поза межами України Степана Чуприни. Його захоплення історією своєї країни знайшло відображення в його картинах, по яких її можна вивчати. Творчий доробок митця понад 200 творів. А «Розплетену косу», на якій зображена наречена перед дзеркалом, відтворив з образу дружини. Професійну освіту здобув уже в зрілому віці: у 57 закінчив Московський університет народного мистецтва ім. Крупської.
Заслуговують на увагу й картини-ікони молодої художниці Катерини Ширко. Підписує їх Катруся – Степанка, а живе в далекій Карелії, у Мурманську. Її картини бачили виставкові зали Карелії, Києва, Москви. 20 років, впродовж яких займається іконописом, - немало. Дивлячись на роботи майстрині, хочеться стати чистішим, добрішим і кращим.
А перед тим, як вишивати ікони бісером, треба попросити в Господа Бога сили й натхнення. Ніна Карпець, яка займається цим видом мистецтва, починала з того, що побачила вишивки в «Порадниці». І відчула насправді, як Бог відкрив їй очі: у 72 носила сильні окуляри, а зараз без них вишиває бісером.
Учитель трудового навчання Микола Лук’янов представив вироби майстрів з обробки деревини, металу й бетону. Так, Богдан Лазарчук за професією лікар. У вільний час займається різьбою по дереву. І різець тримає в руках так само вправно, як і скальпель. Молодий вчитель трудового навчання Володимир Карпець уміє не лише сам працювати з деревом, а й навчає цьому своїх вихованців. Не менш талановитий Віктор Ярема повертає до життя колишню кузню і вироби, які там виготовляли. Якщо в степанців можна побачити його хвіртки й брами, то паркани і тротуарна плитка – майстерність підприємця Валерія Кривульського.
Послухали із задоволенням відвідувачі музейних гостин і музику Моцарта у виконанні майстра, який виготовляє скрипки, Сергія Поліщука. Гідний син свого батька, Григорія Тимофійовича, якого називають поліським Страдиварі, вкладає в музичні інструменти серце й душу впродовж 15 років. Майстер розповів технологію їх виготовлення і розкрив секрет звучання. А от склад лаку, яким покриває інструмент, тримає в таємниці.
Господиня звернула увагу ще на один куточок – стенд, який відобразив історію степанського весілля за останні 60 років на прикладі династії Ольги Катюхи – її доньки Олени та внучки Оксани. А майстриня привезла свої творчі вироби – весільні віночки й вишиті козатини. До сьогодні в Степані наречена одягає на голову віночок і ходить з дружками кликати на весілля.
Сергій Гаврилюк представив роботи вихованців БДМ. Ще більше враження справило на присутніх виконання юнаком колядки «На рождєньє, на вдівлєньє», яку співають на Рокитнівщині. Тетяна Савочка провела майстер-клас з бісерного ткацтва, яке започаткували ще індіанці. Тетяна Павлівна черпає наснагу від рідної землі і всьому, що знає, навчає дітей. Вони ж уміють виготовляти і м’які іграшки, дерева з бісеру, й обереги. А майстер-клас з виготовлення кошів продемонстрував лозоплет Микола Шур. Немає оселі в селищі, де б не було його кошиків для картоплі чи грибів. Молода вишивальниця Лариса Коротчук, крім власних, показала численні вишивки Любові Опанасець (Труди), Олени Сердюк (Степань), Аксинії Линки. Остання не має двох пальців на руці, але коли до неї завітали, побачили з голкою в руках. Лариса Петрівна не тільки розповіла про жіночі й чоловічі орнаменти, що на жодній з вишивок не повторюються, а й розмаїття кольорів. А взагалі, вишивання – ліки від смутку і бальзам для закоханої душі та крила для мрії.
Ірина Торчик, директор Степанського будинку культури, показала світлини відомого фотохудожника Олександра Харвата під назвою «Життя степанців без прикрас». На них зображені люди похилого віку, старожили, ті, які живуть у Будинку милосердя. Про спортивні досягнення селища розповів голова Селищенського спортивного клубу, депутат районної ради, вчитель фізичної культури Віктор Коротчук. Він висловив сподівання, що в майбутньому Степань перетвориться на фізкультурно-оздоровчий спортивний центр району. До слова, Оксана Шульжук, яка на чемпіонаті світу зайняла 2 місце з гирьового спорту, є онукою Катерини Мойсеєць.
Бібліотекар ПШБ селища Наталія Шур ознайомила з літературною Степанщиною та назвала імена тих, хто її прославив: доктора економічних наук Івана Тивончука, академіка Ігоря Юхновського, доктора, професора Академії будівництва України Миколу Лазарчука, літературознавця, критика, перекладача Степана Пінчука та його сина Олега, відомого скульптора, заслуженого працівника культури Віктора Торчика, молодих літераторів. Присутні спочатку познайомилися з мистецтвом талановитого художника Валерія Войтовича, унікальною людиною і вихідцем зі Степаня, автора двох великих праць – «Степань моя мила» та «Степанський край». Були представлені також роботи Руслани Радкевич, Лариси Плиски (Мельниця), Лесі Яреми й хлібобулочні вироби приватного підприємця Романа Казимірця, домашній хліб Євгенії Худоби та кондитерські - майстра-кондитера Тамари Мурзи. Насамкінець не одну колядку проспівав народний аматорський ансамбль народної пісні «Добриця» під керівництвом Галини Абрамович…
Отож, хоч би як намагалась розповісти й описати все, що побачила, розповідь залишиться все одно незавершеною. Бо немає кінця і краю талантам Степанщини.
Марія КУЗЬМИЧ.