Згадати все…

У перший день Масниці до Лідії Гаврильчик завітало чимало гостей. І не лише родичі, а й учасники церковного хору храму села Люхча та народного аматорського фольклорно-етнографічного гурту «Троян».

Ще донедавна 84-літня іменинниця співала разом з ними. Все менше залишається корінних «троянців», які створили його основу, але покоління, яке прийшло після них, бережливо зберігає ТА підтримує автентичні пісенні традиції. Побачивши друзів Із квітами й подарунками, почувши вітання з днем народження, Лідія Тимофіївна почала плакати. Це були сльози смутку та радості одночасно. Їй є що згадати і про що розповісти. Вона пам’ятає все. У 8-річному віці залишилась без матері з двома братами. Батько одружився з жінкою, у якої також була дитина. У них народилось ще троє. Дівчинка з турботою ставилась до братиків, які, відчуваючи сестринську любов, платили їй добротою та взаємною опікою. Як старша, виконувала різну роботу по дому. В той злощасний день вигребла жар з печі, перенесла його в грубу, розтопила й сіла перед вогнем. І тут сталося неочікуване – вогонь з силою вирвався з дверцят і обпік груди, запекло в оці, яким одразу не стала бачити. Тоді в селі жила польська пані, стояли військові. До них і звернулися. Але вони не знали, як допомогти потерпілій. Тільки рану перев’язали. А що з оком робити? І порошок сипали, схожий на червоний цукор, і мазь прикладали. Ліда кричала від болю, готова була у відро з водою засунути голову. Сусідські жінки плакали разом із нею, але так ніхто нічого й не вдіяв.
За Польщі і в школу ходила. Донині знає чимало пісень і віршів. Розповідає, що перед уроками обов’язковою була молитва, а після – подяка за науку. І одразу демонструє свої знання, читаючи вірші польською мовою. Для 2-3 класів школи знань більше, ніж достатньо, які жінка зберігає та пам’ятає. Та й про яку науку можна було думати, коли в родині 7 дітей? Полола, терла та пряла льон, ткала.
Згадує Лідія Тимофіївна своє тяжке життя і знову починає плакати. Намагаючись змінити тему, цікавлюсь, як вийшла заміж. «Колись батьки домовлялись між собою, а діти мали їм підкорятися, - відповідає. – У чоловікової родини було багато землі. Сіяли і жито, і гречку, і овес, усяку пашницю. Але дуже багато треба було віддавати врожаю державі. Навіть картоплю з льоху». Слухаю розповідь жінки, яка з двома дітьми залишилась сама, коли чоловік Павло пішов в армію на 4 роки. Не було дров. У малесенькій хатинці, в якій жили, на стелі лежала деревина, скинула її, порубала на дрова, щоб дітям зварити картоплю в глечику з відбитою шийкою. Разом із сусідкою, в якої чоловік також був на фронті, на Обірки ходили з рядюжками по дрова, сіно. А скільки жінка може принести на плечах? Тож одного разу, побачивши два великі дубові стовпи, вирішили їх зрізати. Працювали всю ніч, сухе дерево не хотіло піддаватися. Але таки впорали. Везли додому на санках, звідки вони скочувались то на один, то на інший бік. «Отаке було життя, - хитає скрутно головою. - Кажуть, зараз погано живеться. Не доведи Господи, щоб було так, як колись».
У нелегких буднях завжди допомагала пісня. Ще мама, як була жива, співала, як канарка, і Лідія навчилася. І одразу заводить на прохання гостей:
Ой гукну, гукну,
Нехай матьонка й чує,
Нехай для мене
Вечероньку готує,
Нехай готує да й
Поставить на лавці -
Не прийду тепер,
То в неділеньку вранці…
Цю пісню Лідія Тимофіївна виконувала в передачі «Золоті ключі» в Рівному. Вона була однією з перших, хто у 1986 році стояв біля витоків заснування гурту «Троян». Знає чимало й церковних пісень-псалмів, усі традиції. Ще дід Демид колись, пам’ятає, весь час молився, навіть коли пас корів. Від нього й навчилася здібна дівчинка. Перебирає сімейні фото й миті, зафіксовані на сцені: в Москві на Міжнародному святі фольклору, Білорусі, Польщі, в гостях у Ніни Матвієнко в Києві (відома українська співачка приїжджала в гості й до Лідії Тимофіївни), Чернівцях, у Львові. До розмови приєдналися учасники гурту, які розповіли про його засновника Володимира Набухотного. Справу батька тепер продовжує син Яків, акомпаніатор.
Багато гарних слів про берегиню, унікальну жінку й хранительку мудрості сказав Олексій Жабчик, якого називають народні аматорки першим у списку після Лідії Гаврильчик. Олексій Іванович керував гуртом з 2001-го. Навчився робити й основу намітки. Хочу сказати, що справа ця непроста, найкраще її може виконати Мотя (Мотрона Радько), але якщо пов’язати правильно, то в ній дуже зручно. На сучасних весіллях свекруха невістці пов’язує хустку, а колись була намітка. І ходити в ній можна було весь тиждень. Крім традиції пов’язання намітки, коронний номер фольклорного колективу – «Печоне порося». Сумують учасники гурту за тим, що було.
А Лідія Тимофіївна знову повертається до спогадів, уже про війну. Як свистіли кулі, розривалися снаряди, що летіли з Карпилівки, коли люди повертались додому після церковної служби, як палахкотіли одна за одною селянські хати.
Війна-війна… Літаки збивали «зенітки», якими керували дівчата. Нічого не забула, пам’ятає і німецьких солдатів, які постійно мились і голились, і їздили, як і тікали, на мотоциклах. Дітей, які гасали біля них, не чіпали. «Заспівайте визвольну, про Сехи», - просять гості, і жінка починає:
Ішло три повстанці
На зв’язок уранці,
На зв’язок уранці у Сехи.
Не вспіли вступити
В залізну дорогу,
Заграв вже ворожий кулемет.
Заграв вже, заграв вже,
І ліс зашумів вже,
І кров полилася з грудей…
Майже 140 лише назв і текстів пісень. У планах «троянців» зробити фонотеку, аби зберегти надбання для своїх нащадків. Лідія Гаврильчик ніколи не думала, що стільки проживе. Про неї ніхто не скаже поганого слова. Тож, шановна Лідіє Тимофіївно, нехай не міліє криниця Вашої мудрості, нехай здоров’я Вам вистачить до 100 літ, щоб тішили й радували онуки та правнуки.
Марія КУЗЬМИЧ.