Щаслива весна Івана Тотовицького

На дворі в розквіті весна. Щастя для юних і немолодих, усіх, у кого після довгої та холодної зими прокинулись почуття та натхнення, аби розпочати нову справу.

Сірі будні, вічна погоня за кращим життям, робота забирають у нас багато сил. Інколи часу не вистачає навіть на рідних. Забуваєш про все, що є щирого та світлого, про любов і почуття. Воістину мужні ті люди, котрі навіть у найскладніші моменти існування не втрачають надії, дарують тепло всім, хто їх оточує, знаходять хоч одну заповітну секунду для щастя. В когорті таких лише особливі. Іван ТОТОВИЦЬКИЙ серед них – натхненний, працьовитий і… щасливий.
Білокрилий голуб злітає до сині небес, даруючи землі мир і злагоду, переливаючись під яскравим весняним сонцем, мов палка комета – гостя зі Всесвіту. Іван Платонович, який доглядає різні види голубів, задумано спостерігає за цим дивним птахом, дивується його красі, посміхається… І в тій посмішці, відкритій і відвертій, не лукавій, стільки добра, що воно, здається, ллється потоком, як і сонячне світло. Незважаючи на життєві перепони, Іван Тотовицький продовжує жити, радіти першим квітам і рідним людям, котрі його оточують. Сьогоднішня розповідь про людину незвичайну, таку, котра, зібравши сили, може змінити сьогодення, розбавити буденність яскравими й емоційними фарбами, чуттєвими та незвичними, творчими.
Народився Іван Платонович у сім’ї колгоспників. Мальовничий Кричильськ, народний поліський колорит, захоплююча та древня історія села, заселеного ще за часів Київської Русі, пробуджували в серці юнака палке бажання пізнати все, що дає нам світло сонця. І в спраглу душу джерелом вливалася чарівна українська пісня, тяга до праці, сила волі, радість неповторних весен і смуток засніжених зим. Ріс молодий патріот у родині ветлікаря Платона Івановича та колгоспниці Фекли Опанасівни. В ті часи селяни виживали лише завдяки відданій і безкорисній роботі, тож працелюбність та енергійність Іван Тотовицький отримав у спадок ще з молоком матері. Кричильськ дав Сарненщині багато видатних людей, котрі уславили Поліський край своєю творчістю, прагненням до змін і патріотизмом. Безперечно, поповнює цей славний список і герой нашої розповіді.
У 1986 році Іван Платонович закінчив повний курс Рівненського сільськогосподарського технікуму за напрямом промислового та цивільного будівництва та здобув спеціальність техніка-будівельника. Після строкової служби в місті Свердловськ (нині – Єкатеринбург, Російська Федерація) юнак уже з неабияким життєвим досвідом повернувся на Батьківщину, де згодом влаштувався на посаду муляра 5 розряду в Сарненську СПМК-5 тресту «Укрспецхмільбуд». Тут хлопець зустрів своє перше кохання – молоду та вродливу юнку Галину, з якою й поєднали долі. Щастя постукало у двері вдруге з народженням донечки. Вона принесла в дім радість, талан, щось незрадливе й особливо яскраве, тому й назвали її Світланою. Донька дотепер залишається опорою Івана Тотовицького, його зіронькою, справжнім щастям. Життєві повороти непередбачувані. За світлими моментами часто приходять розлуки. Коли перестало битися вірне серце дружини, в душі Івана Платоновича заплакали росами пелюстки першого та незрадливого кохання. Здавалося, все втрачено, сум навіював розпач. Подолати горе вдалося лише тому, що поряд залишалася донечка Світлана - чиста й світла зірка, котра палкою любов’ю освічувала шлях до життєвих істин.
Через декілька років, коли туман минулого зник за пеленою душі, Іван Тотовицький зустрів свою другу половинку – Валентину. Вона стала справжньою берегинею родинного вогнища, ідеалом, який можна наслідувати, і по сьогоднішній день крокує з нашим героєм пліч-о-пліч. Опіку над родиною Іван Платонович умів гармонійно поєднувати з роботою, що було, звісно, нелегко. Понад рік працював у кооперативі «Забудовник» на посаді муляра 5 розряду, згодом - директором малого виробничого підприємства «Будівельник», а також у ДП «Укр-Петроль-плюс» на посаді майстра–будівельника.
2006-ий ознаменувався заснуванням Іваном Тотовицьким приватного підприємства «Платон», що виготовляє будівельні матеріали, високоякісну тротуарну плитку, зливи, бордюри, блоки, фрагменти огорож. Талант справжнього підприємця, щирої та відданої робочим ідеалам людини, Іван Платонович нарешті зміг проявити повністю. Працівники про керівника виключно позитивної думки. Чому б і ні? Коли маєш хороші умови праці та гідну зарплату! Нині таку роботу знайти нелегко, тим більше в периферії. Саме тому директора «Платона» можна вважати сподвижником, який робить все задля того, аби сучасна молодь мала місце для реалізації творчих задумів, розвиває працелюбність і свідомість громадян, сферу будівництва на Рівненщині. Висока організація праці та досвідчені фахівці дозволяють постійно нарощувати потенціал продукції, випускати лише якісні матеріали. Мабуть, кожен з мешканців і гостей Сарн мав змогу бачити реконструйовану центральну площу, що є справжньою окрасою поліського містечка, дивує простотою та вишуканістю. Сумнівів немає - роботи виконало приватне підприємство «Платон». Працею натхненних будівельників поступово зазнає змін і залізничний парк, а в планах чимало нових об’єктів. Недарма міський голова Сергій Євтушок зазначив, що йому в задоволення співпрацювати з такими активними, працелюбними та життєрадісними людьми, котрі до всього можуть знайти особливий, творчий підхід.
Добре, що в житті кожної людини є близькі люди, які завжди підтримають, порадять, допоможуть. Теплом свого серця постійно гріли Івана Тотовицького сестри Надія, Галина, Любов і Тетяна, брати Степан (нині є капітаном-наставником, керує флотом, будує мости через Дніпро в столиці України) та Микола (людина мистецької та творчої душі, віртуоз гри на скрипці та справжній український «соловей»). Велика та дружна сім’я Тотовицьких – родина щирих патріотів, відданих ідеалам рідної Батьківщини та материнській колисковій. Всі вони з одного кореня, напоєного дощами української пісні, традицій і невтомної праці пращурів-хліборобів.
Іван Тотовицький – людина відкритого серця, щирої душі та дружелюбної вдачі. Йому близьке все українське, рідний край, а тому, щойно з’являється нагода, допомагає його процвітанню. Кожна людина залишає після себе якусь згадку на землі. Спорудження фундаменту під будівництво храму в місті Сарни, в основу якого закладено понад 100 кубів бетону та 30 тонн арматури, – справа рук Івана Тотовицького, пам'ять про патріота, яку мешканці райцентру нестимуть у своїх серцях довгі десятиліття. Віра – одна з найважливіших віх існування людини, а тому подібні вчинки завжди залишають слід в історії.
Іван Платонович ще з молодих років захоплюється спортом, зокрема, футболом. Окрім того, що любить просто вболівати, постійно підтримує бюджетні заклади району, за власний кошт побудував роздягальні й завжди фінансово допомагає футбольній команді села Кричильськ, переконуючи молоде покоління в тому, що здорове тіло має міцний дух.
Іван Тотовицький є активним громадським діячем. Два скликання поспіль його обирають депутатом районної ради від фракції «ВО «Батьківщина», очолює постійну комісію з економічних питань, підприємництва, залучення інвестицій та комунальної власності.
Надворі панує весна. Вона далеко не перша для Івана Платоновича. Одначе щоразу нова, чиста, незрадлива. Він зустрічає її з родиною – усміхненою, радісною, а головне… щасливою. І в очах палає багаття любові… До життя, рідного краю та працьовитих і відданих українців. У сині небеса золотою стрічкою злітає голуб, наче дякуючи господареві за його ласку. Підіймається все вище й вище… На добро, мир і процвітання, яке нашому краю дарують такі світлі та вірні українці-трударі, як Іван Тотовицький. Тож дай Бог йому зустріти ще не одну яскраву та як вперше молоду весну.