Опубліковано СН
Автор фото Василь Сосюк.
Символом родинного осередку називають вогонь, що завжди зберігав єдність і силу родини.
Скажімо, кожна сім’я в римлян раз на рік повинна була загасити свій святе полум’я, підтримуване впродовж дванадцяти місяців, і зараз же розпалити нове. Але не дозволяли його добувати, б'ючи залізом по каменю. А тільки концентруючи сонячні промені на одне місце, або швидким тертям двох шматків дерева визначеної породи викликати іскорку, що запалювала дерев'яний порох.
Колись печі й каміни були незамінні для обігріву будь-якого будинку. З часом їх витіснили батареї газового або водяного опалення. Але сьогодні відроджується інтерес до старовинних традицій і все більше господарів, зводячи нову оселю, хочуть мати камін. Адже він робить житло затишним, стильним та індивідуальним. А від правильності вибору залежить й атмосфера в приміщенні. На перший погляд, поставити піч або камін не так уже й складно. Проте, насамперед можна, зіштовхнутися із цілою низкою запитань: якими вони бувають, якому типу топки віддати перевагу, як вибрати деревину? На це дасть відповідь Дмитро МАРКОВЕЦЬ, який пройшов достойний шлях становлення майстра. Після закінчення міської середньої школи № 1 (нині Сарненський НВК «Школа-колегіум» імені Т.Г.Шевченка), був єдиним, хто отримав у районі золоту медаль. У закладі й донині зберігається його фото. З дипломом інженера-механіка Львівського політехнічного інституту кмітливого чоловіка призначили головним інженером АТП-1701, згодом – начальником районного об’єднання «Сільгоспхімія». Останнє очолював упродовж 14 років аж до його розформування. Був депутатом районної ради. Саме за його ініціативою ліквідували народний контроль.
Обидві доньки здобували платну вищу освіту. Тож поїхав у Тюмень, де трактором возив бурові вишки, а потім 11 років - у Росію будівельні бригади. Вчив молодих людей виживати й давав можливість заробляти на життя. Пам’ятає випадок, коли сільський хлопець, який виріс у злиднях, отримав за місяць 700 доларів. Тримав гроші в руках, дивився на них і плакав від щастя.
Батько Дмитра, Захар Миколайович, рекордсмен по кількості зроблених печей у районі, хоча й працював на залізниці. Тож його син досить часто допомагав йому. Маючи за плечима ще й інженерну освіту, міг легко вирішувати проблеми, що виникали в процесі будівництва. І в Росії не просто керував, а й сам робив печі й каміни.
Такі подібні й зовсім різні
Майстер розповів, що каміни відрізняються між собою способом віддачі тепла. Піч має закриту топку, масивну кладку та віддає більше тепла. Камін, навпаки, не має такої громіздкої кладки й зігріває приміщення, поки не згорить паливо. Зате починає випромінювати тепло відразу після розтоплення. А потік повітря з топки каміна вентилює приміщення, що перешкоджає появі вологості й затхлих запахів.
Каміни розрізняють також за типом топки. Закриті, практично, не займають місця, так як топка й димар розташовані в стіні. Але його можна поставити лише в споруджуваному будинку одночасно з укладанням стіни. Напіввідкриті - в готовому, але вони займають трохи більше місця. Відкриті зазвичай розміщують посеред кімнати. Тоді віддають тепло в усі сторони. Кутовий камін, можливо, менше популярний, оскільки перед ним залишається багато простору, зате може обігріти відразу три кімнати.
Найкращі дрова - ясен, береза, дуб, тис. Правда, акцентує увагу майстер, у кожної породи деревини є свої особливості. Наприклад, береза та ясен горять навіть сирі, а осика й вільха не утворюють сажі, в тому числі і в димарі. Береза добре віддає тепло, але й попелу залишає дуже багато. Пеньки та коріння додають вогню незвичайний малюнок. А гілки вишні, ялівцю або яблуні наповнять приміщення приємним ароматом. Однак, камін краще топити просушеними дровами, тільки тоді останні не виділяють шкідливих речовин.
Газові каміни безпечніші й дешевші. Пальником легко керувати автоматично. Ефект живого вогню забезпечують штучні керамічні дрова, які при нагріванні розжарюються. Їх можна встановити в міській квартирі, бо не вимагають установки димоходу, а труба виводиться в газохід або на вулицю. Декоративні ж електрокаміни для опалення не придатні, а лише створюють сучасний інтер’єр.
Сьогодні найпопулярніші - із закритою топкою. Вони безпечніші, їх Коефіцієнт корисної дії вищий. Якщо вирішили вибрати закриту топку, то обов’язково зверніть увагу на її дверцята. Виготовляються вони з вогнетривкого скла або кристалокераміки й витримують температуру до 800 градусів. Широковідома й технологія «чисте скло»(обдувається потоками повітря). Якщо ж постав вибір, яку камінну топку вибрати, сталеву або чавунну, необхідно врахувати декілька факторів. Тепловіддача останньої значно вища. Вони можуть працювати без електрики, тому що їм достатньо природної циркуляції. Та й термін служби - до 50 років(сталевої – 30). З іншого боку, чавунні частіше доводиться ремонтувати(замінювати прогорілу секцію), та й вони дорожчі. Але матеріальні витрати і незручності, пов’язані з установкою каміна, варті того. Є відчуття, які складно передати словами. Уявіть, як приємно розвести вогонь, коли за вікном вітер і дощ, живучи в комфортабельній сучасній квартирі або в затишному дачному будиночку.
До майстра російський мільйонер приїхав в Англію
Перший свій самостійний камін Дмитро Захарович вимурував у 2000 році, перебуваючи в Росії. З того часу кожен наступний не повторив попереднього. Були дешеві, дорогі й дуже дорогі, з різних матеріалів. Так, напевне, розпорядилися небеса ким йому стати. І ще одне, не помилюсь, якщо скажу: на селі пічника поважають не менше, а в деяких випадках і більше, ніж столяра, або людину іншої будівничої професії. Без печі будь-який будинок видається необжитим, ніби бракує в ньому людського духу.
А взагалі, чоловіка, який уміє робити все (від електрики до сантехніки) знають не тільки в Росії та Україні, працював і в Англії. За кордон особисто до нього приїхав із Гатчини відомий (нині покійний) російський мільйонер Сергій Сотников. П’ять лідируючих на ринку фірм відмовили бізнесменові в зведенні над його будинком оригінальної конструкції за запропонованими кресленнями. Дмитро виконав замовлення. Отримали задоволення від цього як господар, так і майстер. Чим заслужив ще більшу повагу своїх друзів. Сергій Олександрович навіть здивувався, як вправно та якісно він упорався зі своєю роботою.
Але повернімося до Англії. Саме туди потрапила донька Люба після 3-го курсу Житомирської аграрної академії, де навчалась на економічному факультеті. Там знайшла свого майбутнього чоловіка, який, як і вона, приїхав на практику з Болгарії. Покохали один одного, одружились. Тепер молода мама ще навчається в коледжі міста Івшем, де, окрім поглибленого вивчення англійської мови, може обрати ще й професію. Старша ж Оксана вчителює в Дубках. Подарували доньки батькам три внучки – Гергану, Діану й Аліну.
36 років прожили разом Раїса та Дмитро. Коли дивлюсь на це подружжя, складається враження, що вони щойно побралися. Дівчині не виповнилось і 18-ти, коли приїхала із Зарічненського району в Сарненську друкарню лінотипісткою. Через проблеми зі здоров’ям, які виникли від роботи, Дмитро Захарович настояв, аби змінила професію. Тож училася в Дубенському культосвітньому училищі й працювала в Сарненському середньому професійно-технічному училищі № 21 (ДПТНЗ «Сарненський професійний аграрний ліцей»). До слова, заклад закінчила з відзнакою. Потім була Люхчанська ЗОШ І-ІІІ ступенів, Сарненський педагогічний коледж. Крім того, аби разом із чоловіком ставити на ноги дітей, упродовж 10 років займалась підприємницькою діяльністю.
Маючи власну оселю в селі, добре розумію, чому пічників обожнюють селянські ґазди. Споконвіків, накрутившись за день, мов білки в колесі, довгими зимовими вечорами родина збиралася при розтопленій печі й починалися легенди, казки, бувальщини... Піч живе людським духом, і не в одній хаті згадують щирим вдячним словом людину зі скромною професією — пічник. Чи може бути ще вища повага? Але, щоб заслужити її, справді треба бути майстром від Бога.
На Гуцульщині, наприклад, традиційно після закінчення роботи пічнику вручають рушник або сорочку, калач і коньяк. Про ціну домовляються окремо. І тут ні замовник, ні фахівець не зрадять таємниці, скільки заплатили за роботу. Це — святий закон.
Закінчуючи розповідь про скромного майстра камінів Дмитра Марковця та його родину, не можу не сказати про один факт. Його з дружиною часто запитують: «А ви не хочете поїхати в Англію?». Чесно кажучи, хочуть. Раїса відвідувала країну тричі, чоловік – 4 рази. Хоч сьогодні донька з зятем готові купити їм житло в Болгарії чи Англії (бізнес, який ведуть, дозволяє їм це зробити), та є одне «але». Маючи трьох внучок, сім’я Марковців оформила опікунство ще над трьома дітьми. Живе біля них і 86-літня мама Дмитра. Тож, як сказало подружжя, головне – родина й діти. А заради останніх завжди потрібно чимось жертвувати.
Марія КУЗЬМИЧ.