Опубліковано СН
Хто не знає, що таке «Сімпсони»(The Simpsons)? Звісно, це - найдовший анімаційний серіал в історії американського телебачення. Сатирична пародія на стиль життя середнього класу США, втілена в сім'ї Сімпсонів.
Більшість подій відбуваються у вигаданому містечку Спрингфілді. Шоу висміює численні аспекти натури людей, американську культуру, суспільство, навіть телебачення. Воно стало одним із перших успішних проектів компанії «Фокс», здобувши кілька видатних нагород. Найтриваліший серед усіх комедійних телесеріалів справляв і справляє потужний вплив на сучасну поп-культуру. Цитати з нього ввійшли до багатьох мов світу. Роздратований вигук Гомера (D'oh!) уже внесено до словника англійської мови. У 2007 (рік 20-ліття серіалу) на екрани вийшов повнометражний фільм, касові збори якого по всьому світі становлять понад 500 мільйонів доларів.
На противагу персонажам з нереальними й некрасивими обличчями чужої культури, родини Наталії й Олега Магрел і Наталії й Андрія Ткачуків пропагують сімейні цінності української родини, які прищеплюють сарненським дітлахам. 42 хлоп’яток і дівчаток віком від 4 до 14 років відвідують недільну школу при храмі Віри, Надії, Любові та матері їх Софії в Сарнах, де вони викладають. Заняття, зазвичай, починається в церкві з Літургії, після якої прикладаються до хреста й далі переходять у приміщення школи, чимось схожої на звичайну. Насамперед тим, що тут також учать уроки, але завжди із задоволенням і цікавістю. Вчителі розповідають про добро і зло, створення світу, сім’ю та життя святих. А ще, як жити з Богом у серці й по Закону Божому.
Малюнки й аплікації, які діти виконують як домашнє завдання, використовують на заняттях для створення власних навчальних плакатів. Дитячі малюнки можна було побачити і біля храму, як і отримати безкоштовно газету для батьків і вчителів, рекомендовану Національною академією педагогічних наук. Коли мова йде про серце доброти, то всі разом складають велике. Старші допомагають молодшим. Теорія завжди поєднується з практикою. Важливим атрибутом є чаювання з печивом. Раба Надєжда варить відро компоту або чаю (коли холодно). На уроках музики співають, вивчають молитви, які читають до та після занять і трапези.
30 вересня, коли Православна Церква вшановує пам’ять святих мучениць Віри, Надії, Любові та їх матері Софії, всі, хто прийшов до храму в Сарнах (цю частину міста жителі й донині називають селом), стали свідками віршовано-костюмованого дійства, яке підготували з дітьми духовні вчителі. Батьки вже встигли переконатись упродовж чотирьох місяців роботи недільної школи, що вона стала їхнім помічником у вихованні. Й самі долучаються до доброї справи. Хто папір принесе, хто файли (у кожного учня є своя папочка).
Не питайте, чому у вас не все так
Православні переконані, що в десять коротких біблійних заповідей вкладена мудрість віків. Скажімо, «Шануй батька свого й матір свою» означає: щоб добре велося тобі, і щоб був довголітній. Бо хто ж у світі найрідніший за батьків? Вони єдині! Хочеш жити в добрі та злагоді, любові й радості, то шануй та поважай їх — так просто! Тепер подумайте, неважливо, скільки вам років, чи завжди добрі та слухняні, бо навіть коли в думках є щось негарне, то вже порушуєте цю заповідь. А тоді не питайте, чому у вас не все так, як би хотіли.
У цій школі від малого до великого розкажуть вам історію сім’ї святих мучениць Віри, Надії, Любові та їх матері Софії. Жили вони в Римі за царювання імператора Андріана. Софія в чесному шлюбі народила трьох доньок, яким дала імена трьох християнських чеснот. Вони досягали успіху в духовному житті, зростали красиві й мудрі. Чутки про це дійшли аж до самого царя Андріана. І він побажав особисто побачити трьох сестер і матір, що виховала їх. Усі четверо з`явилися перед імператором і небоязливо сповідали віру в Христа. Здивований сміливістю юних християнок, Андріан відіслав їх до одного поганця і наказав переконати їх відректися від віри. Проте всі аргументи і красномовство виявилися марними, й сестри-християнки не змінили своїх переконань. Тоді праведниць знову привели до імператора, і той став наполегливо вимагати, щоб вони принесли жертву поганським богам.
«Я з радістю піду до коханого мого Господа Спасителя», - сказала свята Віра (мужньо преклонила свою голову під меч і так віддала свій дух Богові). Молодші Надія і Любов зазнали такі ж муки. Вогонь не заподіяв шкоди дівчатам, тоді їм відсікли мечем голови. Святу Софію не піддали тілесним стражданням, але прирекли на ще сильніші душевні від розлуки із замученими дітьми. Страждальниця поховала останки своїх дочок і два дні не відходила від їх могили. На третій день Господь послав їй тиху смерть і прийняв багатостраждальну душу в небесні обителі. Віруючі поховали її разом з дочками. Таким чином і вона не позбавилася з ними участі в Царстві Небесному і мученицького вінчання. Бо якщо не тілом, то серцем своїм страждала за Христа.
Свята Софія разом із доньками зарахована Церквою до лиця святих.
Постраждали вони в 137 році. Старшій Вірі тоді було 12 років, Надії - 10, а наймолодшій Любові - лише 9. Так три дівчинки та їхня мати показали, що для людей, які укріплюються благодаттю Святого Духу, недолік тілесних сил аніскільки не служить перешкодою для прояву сили духу та мужності.
Заслуговують на шану й добрі слова
Обидві наставниці Наталії за фахом педагоги-психологи. Наталія Ткачук працює в Сарненській ЗОШ № 3 І-ІІ ступенів. Колективи викладачів і студентів Сарненського педагогічного коледжу пам’ятають уроки педагогіки та психології під головуванням Наталії Магрело. Згодом молода жінка дистанційно закінчила Харківський економічний інститут і нині заробляє на життя в приватного підприємця.
Почалося все з того, що в православній газеті «Мир» прочитали запрошення на Всеукраїнський форум батьківського комітету. Поїхали. Як спеціалістам, було дуже цікаво. Тож повернулись із конкретними ідеями. Настоятель храму Віри, Надії, Любові та їх матері Софії ігумен Василід давно мріяв про таку школу. Дітям дуже подобається навчатися в ній. Якби батьки не забирали їх додому, могли б залишатися там до вечора. Разом із своїми наставниками вони хотіли б, аби влітку, наприклад, працював денний літній православний табір, де студенти місцевого педколеджу могли б також проходити педагогічну практику.
Наш народ завжди був високодуховним, дотримувався заповідей Божих. Про це свідчать прислів’я: «Хто добра людям бажає, той і сам добро має». «Робиш добро, не кайся, робиш зло, на нього й сподівайся». Тому, розповідають дома дітлахи батькам, завжди треба думати, що і як ти робиш, говориш. Якщо творити добрі справи, тоді й тобі це повернеться радістю. І ніколи нікому не заздри, бо нема двох однакових людей. Що може один, не може інший, а що можеш ти, не може хтось другий. Найголовніше - відкрити в собі себе. І всіх любити. Бо коли є в серці свята любов, то не пройдеш повз чуже горе, допоможеш тому, хто цього потребує. Порадієш із тим, хто хоче поділитися радістю. Бо любов — це найвище у світі почуття, від неї народжується все на Землі!
Тож нехай Святими молитвами Господь укріпить і нас у християнській вірі та добродійному житті.
Марія КУЗЬМИЧ.