Опубліковано СН
Хто хоч раз користувався послугами кваліфікованого майстра з ремонту взуття Оксани ГОЛОВАЧ, одразу впізнає на фото цю миловидну гарну жінку.
Народилась і живе вона в Зносичах, працює в Сарнах, а все життя її тягне в Красноярський край, який за волею долі став для неї маленькою батьківщиною.
Так сталося, що її батьків через репресії виселили в Сибір на 25 років. Там і власний дім збудували, але мали можливість інколи приїжджати в село. Під час одного з таких візитів і народилась дівчинка. Через 2 тижні Трохим Маркович і Ольга Миколаївна з новонародженою донечкою вирушили на примусове місце проживання.
Минали роки, в країні відбувалися зміни, і через 12 літ родина, яку реабілітували, повернулась у Зносичі назавжди. Чоловік влаштувався на роботу в Катеринівську установу ОР 318/46 водієм, а дружина тривалий час працювала в колгоспі ланковою. Багатодітна сім’я виховувала 7 дітей, усіх вивели в люди.
З гордістю розповідає Оксана про своїх братів і сестер. Найстарша Марія все життя, аж до виходу на заслужений відпочинок, завідувала аптекою в Тинному. Василь починав з учителювання, згодом працював заступником голови РДА на Вінниччині, тепер там очолює енергодільницю. Таїса навчає дітей у Немирівському районі Вінницької області. Володимир нині на пенсії, але мав професію, про яку з дитинства мріють усі хлопчаки – льотчика. Марк працює на сучасному високотехнологічному підприємстві ВАТ «Тульчинський маслосирзавод». Ігор – в установі ОР 318/46.
Сама Оксана змалку хотіла бути юристом. Але батько, набідувавшись, протестував проти такого вибору доньки. Тож наполіг, аби вступила в Березнівське вище професійне училище № 4 і стала швачкою. Оскільки не вийшло як хотіла, то юнка вирішила здобути фах взуттєвика. І вже через півроку навчання пошила собі перші чоботи-козачки. Взагалі в радянські часи не мала поняття щось купувати на ноги, носила ексклюзивні моделі. Це були власні витвори мистецтва, виконані в єдиному екземплярі, що несли в собі частинку душі й таланту майстрині.
Після закінчення училища працювала на Закарпатті на Хустській взуттєвій фабриці. Дівчина трудилась у дві зміни, аби заробити більше грошей і допомогти батькам. У першу шила заготовки, в другу – вставляла блочки у взуття та з’єднувала союзки (шкіряна нашивка на носок і підйом чобота, а також передня частина заготовки взуття) з берцями. Майстри пошиву збагнуть професійну термінологію та про що йдеться. А щоб було зрозуміло й вам, шановні читачі, скажу, що це основна операція при пошиві, де кожен шов має бути ідеальним.
Оксана Головач одночасно навчалася в Одеському технікумі легкої промисловості за спеціальністю технік-технолог виробів зі шкіри (курток, сумок тощо). Тож окрім професії заготівельника верху взуття з умінням виконувати роботу взуттєвика 4 розряду, отримала ще одну.
Подруги, які приїхали разом з нею, там і залишилися, повиходили заміж. А серце дівчини линуло додому. Працювала в Сарнах, Катеринівці.
Майстриня неохоче розповідає про особисте життя й має на це право. Як і на власну думку про те, що кожна жінка народжує дітей в першу чергу для себе, бо в більшості випадків чоловіки ними не цікавляться. Донька Наталія реалізувала мамину мрію, закінчивши Національний університет «Одеська юридична академія», один із центрів юридичної освіти й науки України, що є провідним вищим навчальним закладом із правознавства. Спочатку впродовж двох років працювала в університеті, згодом – прокурором. Потім, після закінчення Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна», помічником судді на Вінниччині. Син Роман здобув професію у Львівському залізничному технікумі. Але зараз допомагає мамі. Діти для Оксани - найбільше щастя в житті.
Так само вона знаходить задоволення і в роботі. Поруч з нею обслуговують відвідувачів, серед яких чимало пенсіонерів, Світлана Супрунова й Олександр Гончаренко. З вересня до червня в них роботи вистачає. Найбільше проблем через неякісне зачищення взуття (перетирається затяжна кромка й воно рветься). Доводиться ставити внутрішні латочки. До слова, саме тут, на 2 поверсі в орендованому приміщенні Будинку побуту «Олеся», що в райцентрі, вони стали піонерами такої інновації. Колеги пробують копіювати, але не завжди досягають позитивного результату. Адже має значення, які клей і нитки використовуються.
Оксана Головач знаходить індивідуальний підхід до кожного клієнта, як хороший учитель до учня. Набула 22-річного професійного досвіду (15 - у побуткомбінаті й 7, як приватний підприємець). А у справі їй допомагали Ольга Мірко й Надія Литвинчук. Наставників Оксана Трохимівна називає професіоналами з великої літери.
На перший погляд здається, що заняття в людей, які повертають нашим кросівкам, черевикам, чоботам, босоніжкам друге життя, одноманітне. Насправді ж, кожен день приносить щось нове, каже Оксана. А випадки трапляються різні. Буває, клієнти шукають, де дешевше, але згодом повертаються, віддаючи перевагу якості. Пам’ятає майстер, як одна жінка забракувала роботу, підкріпивши невдоволення гучним криком. Оксана повернула їй гроші. Але яким було здивування, коли згодом на вулиці зустріла її у відремонтованих чоботах. Звісно, порядних відвідувачів більше.
Оксана Головач дуже романтична натура. Понад усе, маючи вільну хвилину, любить читати. А ще обожнює квіти, які приваблюють своїм різнобарв’ям перехожих біля її будинку. Через 41 рік здійснила ще одну свою мрію – поїхала на батьківщину, де минуло її дитинство.
Марія КУЗЬМИЧ.