Опубліковано СН
Фото автора.
24 березня в Україні відзначили Всесвітній день боротьби з туберкульозом, недугою, яку Всесвітня організація охорони здоров’я у 1993 році проголосила глобальною небезпекою.
Про те, яка нині ситуація з туберкульозом на Сарненщині, попросила розповісти Романа КОЛТОНЮКА, який у фтизіатричній службі працює понад 40 літ. Розпочинав же свою діяльність у тодішньому Страшевському районному тубдиспансері, згодом його перейменували в Міжрайонний тубдиспансер, а 5 років тому це - протитуберкульозна лікарня. Крім того, в КЗ «Сарненська райполіклініка» відкрили диспансерне протитуберкульозне відділення від Страшевської протитуберкульозної лікарні. Отже, кому краще знати, який нині епідемічний стан краю, як лікують одну з найпідступніших людських хвороб?
- Романе Степановичу, Ви, як кажуть, хворобу знаєте з минулого століття. Розкажіть, чи змінились за ці роки підходи до її лікування?
- Оскільки основне місце роботи - Страшевська протитуберкульозна лікарня, де почав працювати й працюю тепер, за цей період, а це 40 років(!), спостерігав різну ситуацію з туберкульозом. Приміром, у 1972 році було 120 хворих на 100 тисяч населення, а впродовж 15 років ця цифра зменшилась до 40. За радянських часів, приділяли велику увагу лікуванню туберкульозних хворих, а спеціалізованим лікарням надавали все, що потребували: медикаменти, харчування. Також жорстко контролювали процес лікування вдома, тобто амбулаторно. Отож у 1985-1989 роках досягли вагомого зниження захворюваності. І це був гарний показник, що дозволяв заявляти про те, що скоро туберкульоз переможемо.
Починаючи з 1990-х, коли Україна, як і всі республіки СРСР, опинилась у непростій економічній ситуації, впав рівень життя громадян, на це відразу ж зреагував туберкульоз, адже це соціальна хвороба. З перших днів незалежності збільшилась кількість хворих і впродовж 10 років поріг захворюваності уже досяг тих же обсягів, що й у 1972-ому - 100-110 хворих на 100 тис. населення. Тобто, від того покращання, якого досягли за багато років, повернулися назад.
- Романе Степановичу, яка ж ситуація на сьогоднішній день?
- За останні два роки, на щастя, спостерігаємо зниження захворюваності на туберкульоз. Зменшилася, відповідно, і смертність. І саме це змусило фахівців проаналізувати, дослідити, що ж сприяло цьому? Адже ніби нічого особливого не робили, не застосовували нових ліків. На мою думку, цьому сприяла природа. Адже саме в ній існує хвилеподібний розвиток туберкульозної інфекції. А оскільки вона дихальна, то й збільшується загроза заразитися. Отож, вважаю, що ця інфекційна хвиля зменшилась саме під впливом природних сил і під змінами самої палички, яка хоче вижити. До того ж, останнім часом стикнулися з такою проблемою, як хіміорезистентний туберкульоз (коли існуючі медичні препарати не діють на туберкульозну паличку). У зв’язку з цим, тобто з ростом хіміорезистентності, ситуація мала б погіршитися. Тож, фахівці шукають пояснення. Та, наголошу, - це фактор природній! Явище це тимчасове, тому не можна послаблювати боротьбу з недугою не допустимо.
- Скажіть, будь ласка, чи є вікова категорія, або схильність до захворювання?
- Узагалі, кажуть, що туберкульоз недуга молодих. У 90 випадків хворіють працездатні громадяни. Люди пенсійного віку теж страждають, але значно менше. По-різному реагують на хворобу чоловіки й жінки. Із 100 відсотків хворих - 90 чоловіки. І цьому є пояснення. У першу чергу, це особливість жіночого організму. По-друге, чоловіки більше працюють у шкідливих умовах, часто перебувають на сезонних роботах і, не секрет, більше зловживають палінням і алкоголем.
- Чи можемо очікувати росту захворюваності?
- Так, на жаль. Важко сказати скільки мине часу: рік чи два, та все ж відбудеться значне підвищення захворюваності на туберкульоз, особливо враховуючи те, що Україна посідає перше місце в Європі з росту хіміорезистентного туберкульозу й кількості ВІЛ-інфікованих.
- Романе Степановичу, порадьте, яким чином убезпечити себе й рідних від хвороби чи зараження нею?
- Коли запитують, що зробити, аби не заразитися, відповідаю, що всі дорослі вже заражені туберкульозом. Діти із народження й до 18 років також інфікуються туберкульозною паличкою. Отже, проблема в тому як не захворіти! Слава Богу, із усіх заражених хворіють одиниці. Впливають і провокують недугу спосіб життя, умови праці й харчування, шкідливі звички. До того ж, є такі хвороби, що сприяють туберкульозу, знижують опірність організму до будь-якої інфекції. Відомо, що особи, які мають цукровий діабет, входять у так звану медичну групу ризику. Недуги з боку шлунку й кишечника підвищують ступінь ризику, бо не дають людині нормально харчуватися. Варто зауважити, що й громадяни, які дотримують дієту, також ризикують, бо не харчуються нормально. Наступна категорія - професійні недуги, що вражають дихальні шляхи, їх ще можна назвати хвороби пилу. У районі діють кар’єри, у працівників яких зазвичай страждають дихальні шляхи, а якщо ще додати, що туберкульозна паличка частіше вражає легені, то й поготів.
- Скажіть, а паличка вражає тільки дихальні шляхи?
- Ні. Як уже наголошував, вона є стовідсотково в організмі. Тому шукає і знаходить собі слабке місце, а тоді відразу ж чіпляється за нього. Немає в людини жодного органу, якого б туберкульоз не міг вразити. Ця інфекція небезпечна для всього організму. Але, звичайно ж, найчастіше зачіпає легені та дихальні шляхи.
- А тепер, якщо можна, дайте поради батькам, які сумніваються робити своїм дітям щодо щеплення на туберкульоз чи ні.
- Зараз ведеться дискусія: щеплювати дітей чи ні. По-перше, профілактичне щеплення від туберкульозу, в медицині його ще називають БЦЖ, не треба плутати з пробою Манту! Чи помічне воно? Як відомо, бувають різні випадки після вакцинації. Це взагалі серйозна медична процедура! Щодо туберкульозу, то дитину вперше вакцинують на 4-5 день після народження. Потім матусі спостерігають, що з часом на лівому плечі утворюється рубець. І саме тоді можна вважати, що малюк щеплений. І не інакше. А коли дитина щеплена, запевняю, можете бути за неї спокійні.
- Який ризик захворіти щепленій дитині?
- Зауважу, щеплені як дитина, так і дорослі можуть захворіти. Але вакцинація гарантує легкий перебіг хвороби, не буде й великого ураження, а це вірогідність одужання.
- Романе Степановичу, Ви наголосили, що проба Манту не є щепленням.
- Реакція Манту ніколи щепленням не була. Це проба для діток. Якщо в дорослого хворобу виявляємо при обстеженні в основному через флюорографію, то в малечі розвиток інфікування туберкуліном знаходимо тільки через реакцію Манту. Таким чином, використовують продукт життєдіяльності туберкульозної палички. Це єдина така проба у світі. Її роблять щороку, й це необхідно. На пробу є негативні реакції, як сумнівна та позитивна. Якщо, наприклад, від 5 мм - це вже позитивна, і буває навіть до 20-30 мм. Від цих розмірів і залежить ступінь зараженості. Ну і, звичайно, чим більша проба, тим більший ризик захворіти. Таких діток ставлять на облік. Але реакція Манту - не вакцинація.
- Яка кількість хворих нині на Сарненщині?
- Не можна сказати, що їх у районі на обліку нині багато. За станом на 1 квітня ц.р., із активним туберкульозом перебувають на ньому 180 громадян, які потребують лікування й потенційно загрожують оточуючим. З них 80 мають відкриту форму туберкульозу, які вже не потенційно, а вірогідно становлять великий ризик для тих, хто перебуває поруч. І це велика кількість, незважаючи, на те, що наш район найбільший в області. Про те, що такі люди є серед нас, потрібно пам’ятати, й тому раз у рік проходити флюорографічне обстеження, а діткам – реакцію Манту. Якщо так сталося, що дитина була відсутня в садочку й пропустила цей захід, то обов’язково сходіть у дитячу поліклініку, поясність причину й попросіть зробити пробу. Повірте, цим ви тільки допоможете сину чи доньці.
- Поясніть, будь ласка, якщо є потреба звернутися до лікаря-фтизіатра, то як це можна зробити?
- У Сарненській районній поліклініці діє диспансерне протитуберкульозне відділення, де прийом ведуть три лікарі-фтизіатри, за сумісництвом в ньому працюю і я.
- Романе Степановичу, розкажіть, як саме Ви прийшли до фаху лікаря-фтизіатра?
- Народився в сім’ї колгоспників і потомственних ковалів на Острожчині в селі Біланів. У 1972 році закінчив Тернопільський медичний інститут (нині університет), за направленням приїхав працювати в Страшевський районний тубдиспансер і фактично працюю в ньому по цей день. Був на різних посадах: і лікарем-ординатором, і завідував відділенням. Тривалий період - 29 років – працював на посаді головного лікаря. Нині в цій лікарні очолюю відділення. Коли навчався, вибрав терапевтичний відділ. Коли закінчував інститут, ще не було поняття інтернатура, а - спеціалізація. Отож в управлінні охорони здоров’я запропонували працювати в туберкульозній лікарні. На той час не відав, куди їхав, а от залишився й донині. А взагалі, опанувати легеневий профіль мріяв і бажав. І ось так вийшло, що Бог дав працювати саме в цій медичній сфері.
- Відомо, що маєте гарну й дружну родину, яка з Вами поряд не тільки вдома, а й на роботі.
- Так і є. У Страшевській протитуберкульозній лікарні працюють дружина - інженером із охорони праці та старший син - рентген-лаборантом. Менший син трудиться акушером-гінекологом в Рівненському діагностичному центрі. Усе в родині ладиться, а отже все добре.
- Дякую Вам, Романе Степановичу, за цікаву, змістовну й інформаційну бесіду.
* * *
Поспілкувавшись із людиною, яка не тільки блискуче знає свій фах, демократично й з повагою ставиться до свої непростих пацієнтів, здатна формувати ідеали добра й співчуття, стало спокійніше на душі. За це Роману Степановичу хотілося б присвоїти народне звання «гарний лікар». Важливо, коли лікар розуміє ціну медичного фаху лікаря-фтизіатра, зберігає моральні якості, ставить на перше місце професіоналізм. Працюючи в небезпечних умовах із інфекційними людьми, в нього є бажання будь-що допомагати їм. А це свідчить про людську гідність і відданість професії. Зрозуміло, що обираючи її, він добре усвідомив відповідальність і важливість вибору: «Бути лікарем – це покликання, а не розрахунок, гуманність і милосердя, що піднесуть на п’єдестал людської вдячності».
Вікторія КОЛЯДИЧ.