Опубліковано СН
Безумовно, професія вчителя дуже важка, зате одна з найпотрібніших.
Та й усіх нас багато в чому сформувала школа, і, в першу чергу, педагоги. Неможливо переоцінити заслуги талановитого вчителя, який відкриває перед дитиною двері у світ знань, впливає на формування її життєвих пріоритетів, закладає основи майбутнього, а значить, майбутнього цивілізації. Це добре розуміла Галина КОВАЛЬЧУК, яка з дитинства мріяла, як і більшість дівчаток у ті часи, стати викладачем у школі.
Закінчивши Костянтинівську школу, за настановами батьків поїхала поступати в Рівненське медучилище. Як відомо, тоді був чималий конкурс студентів на одне місце, відтак дівчина недобрала всього-на-всього один бал і не пройшла. Почувши цю звістку, так зраділа, що мама здивувалась: чому торжествує, коли мала б плакати? Донька розуміла - тепер бути їй учителькою, вона будь-що вступить на педагогічний факультет.
Щоб не втрачати дарма час, пішла в райком, де дали направлення в Тинненську СШ старшою піонервожатою. Це був перший серйозний напрям на педагогічній ниві, що дав досвід, адже працювала з вчителями-професіоналами, які допомагали, підтримували, давали настанови. Зокрема Анна Боришевська тоді для Галини була як мама. Там почерпнула перші ази вчителювання, оскільки готувала випускників до вступу у вузи. Десять її вихованців, які відвідували її консультації, успішно вступили в педагогічні вузи. Бо ж крім точних наук, так майстерно передавала красу вчительської професії, що діти повірили в її переваги та йшли впевнено до мети. А для Галини Ковальчук це була перша перемога й визнання уже як мудрого наставника. Так, два роки пропрацювавши піонервожатою в Тинному, вступила в Рівненський педагогічний інститут на спеціальність вчителя початкових класів.
У групі її відразу обрали культоргом, а наступного року вже стала культоргом інституту. Студентське життя згадує, як прекрасний період життя. Вчилася добре, тому й мала підвищену стипендію, та й цікавим було їй студентське життя. Запам’ятала, як однокурсники не любили готуватися до політекономії й не могли дати відповіді на запитання викладача, то з місць викрикували: «Ковальчук відповість, вона точно знає!». Вона дійсно знала предмет найкраще в групі. Ще дуже любила історію. Серед культмасових заходів із першого курсу брала участь в ансамблі пісні, з яким їздила з концертами по області. Саме Галина Ковальчук проводила захоплюючі зустрічі з відомими письменниками та літераторами, організовувала походи в театр, вечори спілкування зі студентами з інших вузів, конкурси, змагання, вечори відпочинку. Завдяки їй студенти побували на концертах відомих співаків Людмили Зикіної, Мусліма Магомаєва, Лариси Доліної, Йосипа Кобзона й ін. Позаяк у радянські часи Рівне постійно відвідували артисти й актори. Взагалі Галина настільки тоді віддавалась творчій і цікавій організаційній роботі, що їй щодня треба було думати – про те, чим ще зацікавити однолітків і не тільки. У такому темпі збігали роки навчання.
Згодом, як і належить, дівчина закохалася і її життя наповнилося ще й романтичними почуттями. На останньому курсі інституту Галина вийшла заміж за Івана Савчука. Не секрет, що були тоді в юнки й інші залицяльники, та обрала все ж Іванка. Через деякий час чоловік попросив, аби вона вже більше часу приділяла сім’ї, а не інститутові. Та вона зуміла поєднати дві справи так, що й у родині все ладилось і студенти продовжували відвідувати інформаційно-культурні заходи, збагачуючи свій інтелектуальний потенціал.
Майбутній учитель початкових класів Галина Савчук успішно закінчила вуз і отримала направлення в Сарненський район. Уже в Сарнах завітала у відділ освіти з наміром отримати свій перший клас. Натомість запропонували попрацювати вчителем іноземної мови, яких тоді бракувало. До всього, вона ще зі школи, завдяки прекрасному вчителю, добре опанувала німецьку мову, навіть вільно нею володіла. Якось її викладач сказав, що їй не потрібно здавати екзамен, а достатньо написати дипломну німецькою і все. Але школярка схотіла все ж разом із однокласниками випробувати себе на іспиті. Коли у виші здавала державний іспит із німецької, то й декан був приємно здивований. Акцентував, що з такими знаннями могла б учитися в інституті іноземних мов. На що Галина відповіла, що її мрія та призвання – вчитель початкових класів.
Так Галина Савчук спершу працювала викладала німецьку мову в Глушицькій восьмирічці, де трудилася впродовж двох років. І, можливо, й продовжувала б далі, але мала вже народжувати другого синочка, що додавало молодій мамі складнощів. Жила ж бо родина в Сарнах, старшенький Ігор ще був маленьким. Отож звернулася Галина Дмитрівна в райвно з проханням перевести її в будь-яку сарненську школу, пояснивши ситуацію. І в грудні 1968-го Галину Савчук зарахували в Сарненську міську середню школу № 4 учителем початкових класів.
Упродовж життя в педагога було основне правило та кредо: «Ідучи на роботу, відкидати всі сумніви, негативні емоції та переживання, а йти до діток із посмішкою та щирою, відкритою душею». Ще з радянських часів, з їх вимогами та правилами, намагалася проводити уроки в ігровій формі. Приміром, починаючи заняття, запитувала вихованців, яким транспортом сьогодні рухатимуться Країною знань. Це могли бути як велосипед чи автомобіль, так і потяг чи літак, або ж корабель… І це настільки захоплювало дітлахів, що вони прагнули до освоєння все нових і нових азів науки. Галина Дмитрівна бачила ентузіазм, цікавість, а головне натхнення вихованців. Що у свою чергу додавало наснаги й вчителю. Завдяки налагодженій взаємній співпраці викладача та вихованців, у неї ніколи не було поганих учнів, і, відповідно, батьків. Співпраця й тільки співпраця заради благополуччя діток. Починаючи з першого класу, вивчала кожного малюка. І якщо бачила слабшого від інших, всіляко підтримувала, частенько підхвалювала, аби заохотити. І через деякий час учень уже наздоганяв в успішності однокласників. Жодного разу нікому не відмовила в допомозі. І так постійно. Тож не дивно, що школярі із задоволенням супроводжували Галину Дмитрівну скрізь: о 7.40 зустрічали її біля будинку, йшли разом до школи, а після уроків чекали, щоб гуртом повертатися додому. Від таких нюансів і нині педагог почувається найщасливішою, адже це не десять, не сто, а це вже майже тисяча вдячних, розумних, хороших, одно слово, найкращих учнів!
- Для мене кожна дитина - мов квітка, ніжна, тендітна, - розповідає Галина Савчук. - Їх приводять у перший клас зовсім маленькими, їм потрібно приділити сердечну увагу, щоб вони розквітли, знайти в них ту родзинку, що розкриє їх талант. Адже немає дитини безталанної, кожна наділена своїм даром, і найголовніше знайти його в них. Як кажуть, запалити ту іскру, що палатиме впродовж життя чи то в математиці, літературі, фізкультурі, чи ж малюванні, трудовому навчанні та музиці. І це вже нелегке, надто відповідальне завдання вчителя: віднайти промінчик для тієї іскринки, щоб школярі із задоволенням бігли в школу, мали бажання навчатися й пізнавати навколишній світ.
Своїм умінням і визнанням Галина Савчук щиро вдячна наставникам: Миколі Вороному, Андрію Прокопенку, Поліні Онанко, Антоніні Джегері, Поліні Герасиній. Зокрема Зоя Савельєва, немов за руку, надійно провела її першими нелегкими кроками по педагогічній ниві. Зоя Олександрівна наголошувала, що поруч будуть як і благодійники, так і заздрісники, і коли перші дійсно зрадіють твоїм перемогам, то інші потішаться твоїм негараздам. Довго пліч-о-пліч пропрацювала з Надією Бурець і Ольгою Шевцовою. Разом із Ольгою Домінівною після уроків сідали й підбивали підсумки, що можна змінити або запровадити нового на заняттях, де потрібно щось виправити. Частенько так засиджувалися за розробками допізна, незважаючи, що дома чекали чоловіки й діти. Пам’ятає, як колега Ганна Фомська, якій деякий час довелося заміняти Галину Дмитрівну, зі здивуванням подякувала:
- Я у вашому класі на уроках святкувала! Дітки настільки працьовиті, розумні й активні, що просто таки відпочивала!
Галина Савчук мала такі випуски, в яких із 36 учнів (бувало й по 42) майже 20 після закінчення школи відразу вступали у вузи. І це завдяки тому фундаменту, що давала їм перша вчителька. Пам’ятає обласну перевірку, коли диктант і контрольну роботу з математики з тих же 36 вихованців 15 написали на «5», тільки троє на «3», а інші - на «4». Це на той час був найкращий результат. Після уроку інспектор запитав чи має звання, де бере розробки уроків, а у відповідь почув: «Мої уроки - це і є розробки». Він настільки був здивований, що рекомендував присвоїти тоді Галині Савчук звання або нагороду. Як дізналася пізніше, за це мала отримати навіть медаль Макаренка. Та, чомусь і досі не дочекалася тих заслуг і відзнак. А нині має звання старший вчитель, вищу категорію, почесні грамоти Міністерства освіти й науки України, обласного та районного відділів народної освіти.
Та це не єдина жорстока прикрість, що спіткала Галину Дмитрівну. Найгірше, що, здавалося б, колеги, яким довіряла і вважала навіть друзями, зрадили… Внаслідок тих неприємних подій Галина Савчук перенесла інфаркт, який і донині дошкуляє. Та надто добра й щира жінка зла на них не тримала й не тримає.
- Я з дитинства вирішила всю себе сповна присвятити підростаючій юні, бо це моє життя, радість і успіх, а все інше… - ділиться педагог. – Повірте, я відроджуюся в школі, тільки там, дивлячись на вихованців, у мене з’являються сила й натхнення.
Галина Дмитрівна пригадала ще й період, коли один із синочків вчився в її класі. Чоловік настояв. Тож пам’ятає, як тяжко було їм обом, оскільки ніколи не виділяла його серед інших учнів. Ба, навіть, іноді бувала вимогливішою. До того ж, вона час від часу могла погладити школярів по голові, приголубити, поцілувати в чоло. Отож, подеколи Андрій навіть скаржився, що мама чужих діток жаліє більше, ніж його. На що відповідала: «Синку, це теж мої дітки і я також їх люблю і шаную».
Педагог щиро завдячує всім, з ким торувала педагогічною нивою: директорам, завучам, колегам, а надто кафедрі початкових класів, де вчителі-початківці працюють і творять заради школярів як одне ціле - в дружбі та підтримці. Безмежно радіє і новій та надійній зміні: Людмилі Федорович, Вероніці Грицкевич, Вікторії Радчук, Вікторії Криницькій та ін. Зараз у колективі працює викладачем фізики її колишній учень Юрій Броварець, а методистом обласного Інституту удосконалення вчителів - Наталія Ткачук. І досі з вдячністю про першу вчительку відгукуються Олена Інюшина, Микола Примак і Наталія Левитська, Олексій Веретюк, Світлана й Олександр Грицюки, Тетяна Анішкевич, Курилових. Учила навіть сімейні династії, приміром Ольгу Олексієвець, а згодом її синів: Максима та Дмитра. Колишні учні постійно акцентують, що всього досягли, насамперед, завдяки міцним знанням, які заклала Галина Савчук.
Упродовж багаторічної праці в Сарненській ЗОШ № 4 І-ІІІ ступенів Галина Савчук була культоргом, керівником районного методичного об’єднання вчителів початкових класів. Має багаторічний досвід, що свідчить про професіоналізм і мудрість викладача. Колеги оцінюють її як розумну, вродливу, життєрадісну, доброзичливу, трудолюбиву, артистичну й енергійну людину. Наголосили також, що це ще не повний перелік її якостей. Усі керівники закладу постійно відзначала Галину Савчук, як відмінного педагога.
- Маю неабияке задоволення працювати поряд із такою наставницею, як Галина Дмитрівна, - ділиться директор Тетяна Василенко. – Допоки трудяться такі віддані своїй роботі особи – за виховання дітлахів можна бути спокійними. Сподіваюсь, що ми ще догові спільно працюватимемо.
- Розумієте, - ділиться Галина Савчук, - я завжди намагалася жити й працювати по совісті. Навчаючи дітей, я сама вчилася й удосконалювалася, читала безліч книг і журналів, вибираючи те, що найбільше підходило, та втілювала на уроках. Щоправда, страшенно недосипала. Та що не витримаєш заради дітлахів? Тож і нині є випускники, які цінують працю найкращого першого вчителя.
Повсякчас дружину та матусю підтримували чоловік Іван Андрійович, який і сам працював на відповідальній посаді в ДАІ, і сини: старші Ігор та Олег і найменший Андрій. Нині вони вже мають власні родини, а дідусеві та бабусі подарували три внучки та два внуки. Щоправда Ігор живе й працює далеко за кордоном - в Іспанії, тож бачаться найрідше. Олег мешкає в Сарнах, трудиться бригадиром на електропідстанції, а Андрій із сім’єю живе в ближньому зарубіжжі - Білорусі, в Мінську, де зарекомендував себе професійним будівельником.
Оскільки Галина Савчук (Ковальчук) народилася в Костянтинівці в багатодітній родині, то на ювілей, який відсвяткувала у вівторок, 2 липня, зустрічала всю велику дружню родину.
Слухаючи розповідь ювілярки, затамувала подих. У її словах турбота та хвилювання за вихованців і долю випускників. Високе звання вчителя вона несе не тільки в знаннях, а й пропагуючи доброту та правду. Намагається роздивитися діток у повній мірі, оцінюючи та відшуковуючи в них талант. Цьому присвятила життя, вкладала в їх ще зовсім юні душі віру, мрію, надію та патріотизм. Тож, шановна Галино Дмитрівно, приєднуючись до привітань, що прозвучали для Вас, бажаю, щоб Вас завжди супроводжували щастя, людська повага й шана, а праця мала повсякчас визнання. Многая літа!
Вікторія КОЛЯДИЧ.