Опубліковано СН
Шукати майстрів народних ремесел водночас приємно й непросто. Бо не всі хочуть (через скромність) спілкуватися з газетярами, та ще й потрапити на шпальти «районки».
Село Одринки, ніби кинуте кимось намисто, сховалося за швидкоплинною Горинню серед лугів і лісу. Живуть тут працьовиті й гостинні люди. Завітавши сюди, побачив у центрі невеличкий базарчик – це підприємці приїхали торгувати після ринку в Кричильську. Як на літню пору, покупців було мало, бо люд нині в полі та лісі.
До оселі досвідченої ткалі, 76-річної Варвари Нагорної, їхали в супроводі завідуючої клубом. Вона так перейнялася нашою появою, що навіть покинула роботу в полі, аби допомогти. Варвара Олексіївна на ткацькому верстаті, якому майже 100 років, тче домашні доріжки, рядна, рушники, покривала. З раннього дитинства перейняла секрети справи, вміння й навички у своєї мами Уліти Іванівни. Часи тоді були важкі, батькам треба було прогодувати трьох дітей. Аби вийти з матеріальної скрути, батько був змушений возити домоткане полотно в Олику, де продавав або обмінював на хліб і крупи.
Закінчила Варвара Олексіївна сім класів, довгий час працювала в селі листоношею. Ще будучи школяркою, потім у зрілому віці, згодом вийшовши на пенсію ні на мить не покидала мамин ткацький верстат. Як зізналася, свої вироби не продавала, а дарувала людям на радість і добро. Ось і нещодавно сусідці Світлані подарувала доріжки на день народження.
А ще ж і дітям своїм треба (їх четверо), яких народила й виховала в парі з чоловіком. Вони часто приходять до неї за мудрою порадою. Має 11 онуків і 2 правнуків, які підростають і радують душу Варвари Олексіївни. З ними вона готова останньою скибкою хліба поділитися, аби росли на втіху та добро.
Донедавна пані Варвара співала в церковному хорі. Пенсіонерка зізналася, що трудового стажу в неї на дві пенсії вистачить, а отримує від держави лише 1200 грн. Рятує підсобне господарство, тримає корову, свиней, курей, бо треба ж якось виживати.
Михайло МАЛАФЕЙ.