«Спасибі тобі, ліс, за добру твою справу…»

У переддень професійного свята давайте розвинемо думку поета й скажемо: спасибі вам, лісівники, за діброви і бори, за те тепло, яке даруєте землі, за ту красу, якою ділитесь з людьми.

«Хто в Крим, а я в Кринки», - писав Остап Вишня, вирушаючи на поклик вранішньої зорі в херсонські степи. «Хто в Крим, а я в Сарни», - писав у «Лісовому і мисливському журналі» 2004 року ваш покірний слуга. Писав, перефразовуючи класика, після чергового повернення з рівненської глибинки. Щоправда, збирався туди без рушниці, бо не мисливець, каюся, зате з «лейкою та блокнотом». Щоб знову розповісти про багатьох з тих, кого наче бачив інший незабутній класик Максим Рильський, коли народжував проникливі рядки: «Любить природу не як символ душі своєї, любить природу не для себе, любить для неї». І ось знову вирушаю в глибинку, ту саму, про яку колись почув від старого поліщука:
«Полісся багате на сосни і дітей»
Отож перша зупинка, перше побачення з королевами краю (під соснами в Сарненському лісгоспі - майже три чверті загальної площі лісового фонду), а також з творцями та охоронцями зеленого безмежжя хвойних. Разом з головним лісничим Анатолієм Коренем і лісничим Кричильського лісництва Віктором Клевакою занурюємося в глибину лісу. Поки їдемо, пригадую нашу першу зустріч з Анатолієм Євтуховичем ще на початку століття, коли він очолював це лісництво, а посаду головного лісничого обіймав Василь Глабець. Тоді робили перші спроби переходу до вузьколісосічного способу вирубування деревостанів з наступним природним поновленням. У Кричильському вдалися до експерименту: як у старі часи за Польщі, площу, відведену для рубок головного користування, розбили на лісосіки завширшки 50 м. На першій після підготовки грунту посадили сіянці. Через 50 м провели роботи зі сприяння природному поновленню і підсіяли насіння сосни, ще через 50 м, на третій ділянці, лише сприяли природному поновленню. Восени, після підрахунку рослин, з’ясувалося, що там, де насіння впало у підготовлений грунт, сосонки добре зійшли, дружніше пішли в ріст, краще розвиваються. Це ще раз підтвердило переваги природного поновлення в зоні Полісся, тому наступного року вже й в інших лісництвах почали переходити на смугову вузьколісосічну вирубку, а поновлення передали в руки самої природи.
- Після вибирання кубомаси до настання зими розпушуємо грунт, аби він був готовий прийняти у своє лоно насіння, яке висиплеться із розкритих шишок, - порушує мовчання Віктор Платонович. - Вважаємо, що це один з найефективніших шляхів створення здорових насаджень з мінімальними затратами.
- Але це не означає, що потім про рослинки забуваємо, і вони самі собою тягнуться до сонця, -підключається до розмови Анатолій Євтухович. – Природне поновлення, сприяння йому – ще не гарантія, що вийде високопродуктивне насадження. Багато треба попрацювати, аби в 4-5 років його можна було перевести в покриті лісом площі за головною породою. Що маю на увазі? Доглядаємо не лише за штучно створеними культурами, а й за природним поновленням: механічним способом за допомогою кущорізів, або ручним – саморобними мечами. Беремо старі шини від бензопил, розколюємо по довжині навпіл, загострюємо з обох боків і маємо своєрідне мачете, яким значно легше й зручніше скошувати березу, ожину, малину тощо. Восени, після опадання листя, вони стоять голі, тож добре видно зелений самосів сосни. Його й залишаємо, а все інше прибираємо. Таким чином ведемо пізній осінній догляд до трьох років, поки сосонки не піднімуться вище ярусу кущів. Коли не робити цього, вони та бур’яни просто заглушать сосну. А так маємо щороку дуже високий відсоток переведених у покриту лісом площ. Загалом по лісгоспу більше половини зрубів залишаємо під природне поновлення.
- Невеликими вкрапленнями (по 100—200 штук сіянців на гектар) вводимо модрину європейську, - це вже знову Віктор Платонович. – І з метою підвищення продуктивності соснових насаджень, і для збагачення біорозмаїття. Хіба, скажіть, не приємніше людині дивитися на мозаїчні, а не на чисті культури?
Ще б пак. Я з задоволенням фотографував лісничого серед царства молодих сосон і модрин, про яких він розповідав з такою теплотою, наче про маленьких діток. До речі, про дітей – ви ж пам’ятаєте вислів старого поліщука про свій край, який багатий на сосну і дітей. Справді, на рівненському Поліссі найбільша в Україні народжуваність. Не виняток тут і лісівничі родини. Прикладів довго шукати не треба: Віктор Клевака – батько семи синів і дочок. Четверо з них студенти, ще троє – школярі. Найстарший Роман заочно навчається в магістратурі Інституту лісового і садово-паркового господарства Національного університету біоресурсів і природокористування, працює майстром лісу Фастівського лісгоспу. І що характерно – багато дітей лісівників обирають батьківську професію. Як ось сини головного лісничого Володимир і Сергій Корені – один аспірант, інший студент того ж київського лісового вишу. Як чимало вихованців учнівських лісництв, створених у Костянтинівській і Тинненській загальноосвітніх школах…
Молодим є тут на кого рівнятися, є в кого вчитися. Назву патріарха корпусу лісничих Івана Мельника із райцентру, його учня, лісничого Страшевського лісництва Віталія Ошиту, того ж Віктора Клеваку з Кричильського, лісничого Костянтинівського лісництва Олега Зарву – продовжувача благородної справи батька Ярослава, котрий, захищаючи рідну природу, на початку 80-их років минулого століття загинув від кулі браконьєрів… Не можу не назвати ще одне ім’я, яке і в Сарнах, і в Рівному, та й у Києві колеги вимовляють з величезною повагою – Василя Дмитровича Шкудора. На жаль, його вже немає серед нас, але який слід залишив на землі… Та про те – хоча б кількома штрихами.
Життєве кредо Василя Шкудора
Уперше про Сарненський лісгосп написав у статті «Пребудьте нам вовіки незнищенні!» («Лісовий і мисливський журнал», №4, 2003 р.) Уже тоді зробив висновок: «Господарство ведеться на європейському рівні, хоча по-іншому й бути не може, коли біля керма такий досвідчений самобутній спеціаліст, як Василь Шкудор».
Після закінчення інституту у 80-их роках минулого століття він потрапив за розподілом у цей край і прикипів до нього душею. Виходець із Карпат, не менше, ніж гори, полюбив Полісся. Тут сповна розкрився його талант лісівника й організатора. Очоливши лісгосп, повів справу так, що дуже скоро той вийшов на передові позиції серед споріднених підприємств не лише області, а й країни. Я декілька разів бував у Сарнах (у тутешніх лісах черпав сили й натхнення), і щоразу стільки нового помічав… То колектив одним із перших у галузі на службу лісу залучив штучні супутники Землі, то впровадив геоінформаційні системи для розв’язання завдань, пов’язаних з відведенням лісосік, відстеженням руху деревини, то почав вирощувати посадковий матеріал на нерозкорчованих лісосіках…
- Попередники лишили нам прекрасні ліси, такі ж чудові насадження маємо передати нащадкам, - ділився зі мною думками Василь Дмитрович. – Орієнтуємося на створення високопродуктивних, біологічно стійких лісів. Хоч починав свою кар’єру як виробничник і зараз змушений займатися виробничою діяльністю, але, переконаний, що звітувати повинні не як промислові підприємства, а головну увагу приділяти лісовому господарству. Сьогодні для мене найприємнішим є те, що Сарненський лісгосп правильно, грамотно веде лісове господарство.
У цих словах – весь Василь Шкудор. Усього себе він присвятив служінню лісу – і ліс віддячував йому. Віддячували й люди, з якими пліч-о-пліч трудився впродовж багатьох років. Ось уже чотири роки, як Василь Шкудор не топче земний ряст – важка хвороба скосила у неповні 56. «Він був і другом, і братом, і порадником для нас», - сказала голова профкому лісгоспу Людмила Галушко. Людиною і Лісівником з великої букви називають Василя Дмитровича поліщуки.
У Немовицькому лісництві колеги його іменем назвали урочище, там радують зір створені ним соснові культури. Спорудили альтанку та альпійську гірку, викопали криницю. На пам’ятному знакові вигравіювали: «Нехай у кожної людини душа за ліс завжди болить. Минув вже час ліси рубати, прийшла пора ліси садить, - життєве кредо директора ДП «Сарненський лісгосп» Шкудора В.Д., 12.06.1953–19.04.2009».
Із головним лісничим підприємства Анатолієм Коренем кладемо квіти до пам’ятного знака серед іменних культур, трохи згодом – на могилу Василя Дмитровича. Світлому імені – світла пам'ять. А ми повернемося до сьогоднішніх справ лісівників.
«Найважче – відмовити людині»
Основну увагу, як і раніше, сарненці відводять вирощуванню та догляду за лісом. Окрім сприяння природному поновленню, більш як на 200 га садять щороку молоді культури, зазвичай елітні сіянці й саджанці. Мають солідну селекційно-генетичну базу, де заготовляють першокласне насіння. Все воно проходить стратифікацію, снігування, соснове сушиться на шишкосушарці Немовицького лісництва. Давно перейшли на вирощування посадкового матеріалу на нерозкорчованих лісосіках – рослини відтак не потребують особливого догляду, вони «втікають» від хвороб, шкідників. Кожна насінинка потрапляє в середовище, де була материнська порода, а це вже передумова того, що ліс ростиме здоровим. Якщо раніше створювали великі базові розсадники, то тепер лісництва влаштовують по кілька наближених до природи міні-розсадників, повністю забезпечуючи потреби в доброякісних сіянцях. Досягається економічний ефект, знижується собівартість посадкового матеріалу. Лісівники постійно в пошуку, не бояться експериментувати. Скажімо, першими в області при посадці сіянців сосни звичайної застосували вологонакопичувач «максимарин-гель», що забезпечує майже 100% приживлюваність культур у сухих і свіжих типах лісу.
- Торік на ведення лісового господарства спрямували 19 млн. грн., за перше півріччя цього року – майже 10,5 млн., - розповів директор лісгоспу Сергій Белеля. – Несемо затрати, бо знаємо, що будуть результати. Як у випадку з пізнім осіннім доглядом за сіянцями природного поновлення. Його практично ніде не проводять, а ми, за ініціативою головного лісничого, запровадили, і не помилилися. Велике задоволення отримуємо, коли бачимо наслідки своєї праці: зруби заліснюються, культури гарно виглядають. Дуже здорово це… Останніми роками захопилися ще й інтродуцентами. У Костянтинівському лісництві на 3 гектарах заклали декоративний розсадник, побудували 4 стаціонарних теплиці загальною площею 1400 кв. м, тож в умовах контрольованого середовища маємо змогу вирощувати за рік понад 35 тис. шт. сіянців і укорінених живців і майже 30 тис. шт. саджанців із закритою кореневою системою.
- Я бачив, - кажу, - як чаклує коло рослинок справжній віртуоз своєї справи Іван Корінець. Яких тільки екзотів у нього немає! Видів і підвидів – 112. Уже ця цифра говорить сама за себе. Бачив, як прикрасили зеленими скульптурами контору Кричильського лісництва, як майстерно формує малі архітектурні форми ландшафтний майстер Юрій Момоток…
- Власним посадковим матеріалом озеленили території ще Костянтинівського та Страшевського лісництв, оновили парк центральної садиби лісгоспу, на черзі – інші об’єкти. Левову частку сіянців і саджанців - інтродуцентів продаємо населенню, організаціям, підприємствам району й області, жваво торгує ними магазин-павільйон «Лісовичок». Одне слово, скучати нам не доводиться. Коли ж часом чую, що ліс, мовляв, темне діло, мені так і хочеться додати: для темних людей. Ми - прозорі, результати нашої праці видно неозброєним оком. А то непросто - підтримувати зелене багатство, примножувати, ефективно й раціонально використовувати. Можна наробитися, а бажаного не досягти. Мудро треба поступати. І йти назустріч людям. Працівники лісгоспу, члени їхніх сімей, ветерани, пенсіонери користуються багатьма пільгами в оздоровленні, харчуванні, лікуванні (маємо навіть власний медпункт), в комунальному обслуговуванні… Колектив не стоїть осторонь соціального життя району – допомагаємо сільським громадам, культовим закладам, вдовам, одиноким… Найважче – відмовити людині. Завжди виходимо з того, що коли не ми, то хто допоможе… Тісно співпрацюємо з місцевою владою. Наведу один приклад, пов'язаний з відзначенням Дня працівника лісу. За ініціативою голови райдержадміністрації Анатолія Остапчука щороку відбувається урочисте вшанування трудівників галузі одночасно трьох колективів – Сарненського і Клесівського державних лісгоспів та Сарненського держспецлісгоспу (аграрного). Участь у святі зазвичай беруть багато людей. Отже, шанують нашу професію…
Сергій Белеля на посаді директора п’ятий рік. Як господарює, говорить той факт, що Сарненський лісгосп – серед правофлангових у Рівненському облуправлінні лісового і мисливського господарства. Аби не втомлювати читача, наведу лише дві цифри. За півроку тут реалізували лісопродукції на 31 млн. грн., середню заробітну плату довели до 4722 грн. Потрібні ще якісь докази? Вміле ведення господарства дає змогу соціально розвиватися, закупляти техніку, будувати дороги, впроваджувати нові технології. Окремої розмови заслуговує досвід боротьби з пожежами, зокрема, облаштування центрального пункту спостереження за масивами – він буде цікавий усій Україні. Є й ще один повчальний урок для колег від сарненців – співпраця із засобами масової інформації. Завдяки творчому тандему директора радіокомпанії «Полісся» Віри Шашук, керівників Сарненського та Клесівського лісгоспів Сергія Белелі й Михайла Ониськевича ось уже п’ятий рік щоп’ятниці, з повторенням у понеділок, виходить радіопрограма «Ліси Полісся». Уже прозвучало понад 215 випусків – трансляція відбувається на весь північний регіон Рівненщини (106.6 Fm). У такий спосіб до широкого загалу доносять правду про ліс, знайомлять із тонкощами ведення лісової галузі. Хто підхопить добрий приклад?
Насамкінець привітаємо трудівників зеленого цеху країни з професійним святом словами вірша відомого поета Анатолія Тарана, який частково цитував у заголовку статті:
«Спасибі тобі, ліс, за добру твою справу,
Що ти все ріс і ріс, не думавши про те,
І не претендував на винятковість, славу,
А справу ти творив могутньо-величаву:
Єднав ти землю й сонце золоте».
Добра та щастя, лісівники!
Микола ПУГОВИЦЯ