Опубліковано Петро Катеринич
Секрет довголіття — у відданій і щирій любові
У житті Марії Камінської з Висоцька Дубровицького району було багато радощів і журби. Сутінь і світло тісно мережать життєву дорогу кожного. Іноді здається, що час тягнеться нестерпно довго, особливо коли плекаєш на щось надію або ж просто замислюєшся над сенсом буття. Проте, коли прошкуєш світом уже понад сто років, здається, ніби й не жив, наче все існування - як один момент: незабутній, яскравий спалах, котрий називають життям.
Заслужена вчителька України Марія Камінська розпочала трудову діяльність на освітянській ниві ще в 1930 році на Запоріжжі. Працюючи викладачем, сприяла в організації колгоспу, заготівлі хліба, підписці позики серед населення. Важкими видалися голодні 1932—1933 роки. Цю дату ювілярка пам’ятає добре. Саме тоді педагоги несли в народ не лише світло знань, а й допомагали вижити, підтримуючи вихованців шкільними пайками (на день на дитину виділяли 50 грамів хліба й кружку кави з молоком).
Пережила Марія Артемівна й період, коли довелося працювати з безпритульними дітлахами. А малеча, відчуваючи її опіку, горнулася, як до матері. Марія Камінська дарувала любов, бо була сповнена нею, а багатьом сиротам свого часу стала янголом-охоронцем.
У 1939-ому разом із родиною переїхала за місцем роботи чоловіка в Острожець, нині Млинівського району. Працювала завметодкабінетом у районному відділі народної освіти. Тут і застала її Велика Вітчизняна війна.
Педагога із сім’єю евакуювали в Краснодарський край. Потім був Кавказ. Під час переїзду з Туапсе в Сочі Марія Камінська на власні очі побачила жахіття війни, стала свідком жахливих видовищ внаслідок бомбардувань фашистських літаків. Руїни… Тільки одне це слово спадало на думку як яскраве свідчення неймовірної сили руйнацій. Найбільше було шкода юнаків і дівчат, які помирали за майбутнє, не встигнувши навіть зробити перші кроки в самостійне життя. Ще довго Марія Артемівна в снах і наяву згадувала моторошні картини, плекаючи сподівання на перемогу. У червні 1944 р., після тривалої праці в радгоспі в Абхазькій PCP, повернулася на рідну землю. Вже в 1947-ому приїхала у Висоцьк, що в сусідній Дубровиці, там працювала в неповній середній школі вчителем молодших класів.
Поліська земля стала другою батьківщиною, місцем, де минули зрілі літа й настала мирна старість, що принесли заслужений відпочинок. За період праці в навчальному закладі (1947-1969 рр.) Марія Камінська обіймала різні посади. До товаришів, а в першу чергу до себе, ставила високі вимоги, адже розуміла, що треба працювати не просто на престиж, а на інтерес учнів. Тому її вихованці (серед них є чимало педагогів, юристів, медичних і працівників сільського господарства, інженерів, офіцерів армії України) завжди розповідають дітям та онукам про свою першу вчительку з теплом і любов’ю. При зустрічах, або ж коли заходять у гості, не можуть наговоритися.
— Вона для мене незвичайна людина. Завжди хотілося щоранку швидше зайти в школу, бо вчителька знову розповідатиме щось цікаве й захоплююче. Педагог була і вимоглива, і любляча водночас. Ми ж для неї - і найкращими, і найрозумнішими, зокрема кожного з нас любила й любить, а не всіх загалом. Недарма кажуть, що перша вчителька — друга мама. Вона вміє зрозуміти дитину, відчути її потреби й знайти підхід до її серця. Марія Артемівна була суворою, проте ласкавою, вчила нас бути роботящими, як сама. Любила наш 1-А, як рідних дітей. Робила все, щоб її розумні та кмітливі діти стали славою та гордістю своєї школи. Хіба ж це погано, коли вчитель мріє, щоб учні були найкращими? — каже колишня вихованка, вчитель Висоцької ЗОШ Клавдія Красюк.
Уряд високо оцінив труди Марії Камінської, нагородивши її медалями «За особливі заслуги в роки Великої Вітчизняної» та «За доблестный труд». За плідну педагогічну працю в 1965 році - медаллю А.С. Макаренка. Згодом мудрій наставниці присвоїли звання заслуженого вчителя Української PCP. Висоцька школа повсякчас славиться професіоналами в педагогічній сфері, а Марія Артемівна одна з тих, ким пишаються незалежно від часу та суспільної атмосфери. До речі, педагог із 1949 р. поєднувала роботу вчителя з виборною посадою голови Висоцького райкому профспілки освітян.
14 жовтня, на Покрову, Марії Камінській виповнилося 100 років. Із ювілеєм її привітали голова Дубровицької РДА Олександр Шатов, голова райради профспілки Віра Твердюк, спеціаліст управління освіти Галина Рабешко, Марія Фурсович, сільський голова Сергій Самко, директор Висоцької школи Валентина Креденсир, голова профкому Марія Щур.
І хоч літа давно повернули на зиму, Марія Артемівна живе повноцінним життям: читає газети, слухає радіо й переглядає новини по телевізору, дає поради молодшим колегам, які часто відвідують її. Хтозна, як розпорядиться Бог, але одне відомо: секрет довголіття Марії Камінської - у відданій і щирій любові до Батьківщини, родини, учнів.