Опубліковано СН
Автор фото Василь Сосюк.
За фахом - вчитель, а в душі - поет,
І хоч нікому він не догоджає,
Його талант - надійний амулет,
А слава меж уже давно не знає.
Тетяна КОРНІЙЧУК.
Невпинно пролітають роки. Час пливе, ніби неперервною рікою, а ми, люди, борсаємося в цьому потоці води. Інколи падаємо, піднімаємося й знову біжимо. Рідко задумуємося про прожитті роки. А як важливо пригадати, що вдалося зробити, своїх друзів і колег, з якими провів час.
Добрим наставником молоді й старших був наш колега, земляк, поет-гуморист Леонід Куліш-Зіньків. Ось уже п’ять років, як його немає з нами. Не стало людини, яка знаходила мудре, жартівливе, інколи й колюче, але підбадьорливе слово. Він з нами жив, творив, навчав у школі дітей, горів життям. Воно було повне енергії, натхнення, незакінчених справ.
Це Леонід Куліш дослідив й описав походження назви села Кричильськ. Його легенди: «Синій вир», «Мшані кладки», «Погоня», «Турово», «Русявка», «Дівочий брід», «Кара сину», «Корабельське», «Гало», «Чи був шведський король у Кричильську?» - не можна забути. Це історія нашого краю, багатий народознавчий матеріал для використання на уроках і класних годинах.
Леонід Зіновійович завжди залишався душею колективу. Його прихід в учительську піднімав настрій засмученим. Він складав сатиричні рядки на ходу, чим дивував навіть тих, хто його прекрасно знав. Неодноразово пригадую випадок, коли мав їхати на курси підвищення кваліфікації. Кажу: «Зіновійовичу, їду на курси в Луцьк». А він у відповідь: «Якби макітра була людська, чого б поїхав він до Луцька?..». Без його дружніх шаржів-привітань не проходило жодне свято - ні 8 Березня, ні Новий рік.
Сьогодні з приємністю думаємо, що колега був шанованою Людиною в усіх селах не тільки району, а й за його межами. Досить часто телефонували: «Відпустіть Леоніда Куліша. Машина приїде за ним о … годині». Нікому не відмовляв. Дарував свій гумор, яким жив усе своє життя. А вперше його твори надрукували, коли навчався в 9 класі (у 1959 році в Степанській районній газеті).
Тепер, згадуючи товариша, з великим сумом думаємо: «Як часто не вміємо цінувати те, що маємо». І вже коли втратили, то міркуємо, як можна було б цей дар використати в школі, селі. Це ж не треба ні в кого просити, щоб відпустили. Бери. Все на місці. Адже не завжди можна почути живе слово поета. Моя внучка приїхала на літо в гості. Вперше побачила Леоніда Куліша. Він зайшов у клас, де вона гралася. Радісно сказала: «Діду, це ж живий письменник!», чим здивувала поета. Адже бачила його лише на фотографії збірки гумору.
Ми ж усе життя спілкувалися з ним, а відповідної шани так і не проявили. Думали, буде з нами вічно живий. Але життя є життя. І, перебуваючи на уроці на рідній Житомирщині дружини, його не стало. Саме почав рости як знаменитість, швидко видавалися його збірки. З 1990 року вийшло 27.
Вірш Леоніда Куліша «Кричильський вальс» став гімном с. Кричильськ.
П’є з Горині воду золота веселка,
I роса на свіжих травах виграє.
Є на світі, є на світі гарні села,
А для мене найдорожче — то моє.
Приспів:
Є міста, країни і столиці,
Де мене там ще ніколи не було,
Та чогось тут дома часто сниться
Мій Кричильськ, старе моє село.
Пам’ятаю я своє дитинство досі,
I кохання в серці перший ніжний щем.
Ті тополі і берізки русокосі,
I солодкі поцілунки під дощем.
Приспів:
По стежинах, де недавно ми ходили,
Йшли до щастя чи вертали від біди,
Наші діти, наші діти там лишили
Для своїх дітей уже свої сліди.
Він лунає на всіх торжествах села. Пісня «Їхав Березень на возі» у виконанні харківської школярки в Токіо виборола призове місце. Його перу належить і гімн школи. Музику до нього написав харківський композитор М. Ведмедеря.
До тебе йдемо, як до храму науки,
Тут наші надії і наші серця.
Приспів:
Тут вчились батьки, будуть вчитися внуки,
Кричильська ти школо, кохана моя.
Всміхається сонце і квіти довкола,
У посмішках юних так щиро цвіте.
Приспів:
В ялинках зелених усміхнена школа,
Якої, здається, немає ніде.
Приспів.
Він мав дар побачити гумор там, де інші цього не помічали. Умів пером вдарити по браконьєрах, висміяти керівництво. За що дуже його «поважали».
І сьогодні хочу ще раз сказати всім: це був поет-гуморист, наставник молодих поетів, учнів, рецензент, просто людина! Талановита, працьовита, інтелігентна, яка виростила трьох синів, пройшла випробовування сільських буднів, життєвих негараздів.
То хто ж він, Леонід Куліш-Зіньків? Поет-гуморист, автор дитячих віршів, пісняр, краєзнавець, рецензент, публіцист? Усе. А якщо одним словом – то письменник. Талановитий, працьовитий, якого не засмоктала в трясовину буденність. З повсякдення черпав наснагу для творчості, пробуджував добрі начала в душах дорослих і малечі, некрикливим словом вчив любити свій край, рідну землю і народ незрадливою любов’ю.
Радує душу, що встановили літературну премію ім. Леоніда Куліша. Її вперше вручили в рідному селі поета у 2009 році. Завдяки клопотанню колективу школи, перейменували вулицю, де він жив, на його честь, а на приміщенні закладу встановили меморіальну дошку з його барельєфом. Сьогодні ім’я Леоніда Куліша заслужено ставлять у ряд із найвідомішими українськими творцями художнього слова, насамперед у царині дитячої літератури.
Невблаганна смерть перекреслила всі творчі плани та задуми талановитого митця. Але пам’ять про видатного маестро гумору й сатири, визнаного класика дитячої літера¬тури, пристрасного журналіста й краєзнавця Леоніда Куліша-Зіньківа житиме вічно в наших серцях. На думку спливають слова одного з поетів:
Ваш погляд згадуєм. А вас нема.
Нема натхненника, учителя і друга.
У нашій підсвідомості зима,
В серцях сумна, зимова завірюха.
Але при згадці висипає квіт,
Весняний сад поезії і слова.
І згадує, учителю, весь світ
Ваш усміх, крок, і вашу щиру мову.
Микола ДОБРИДНИК,
заступник директора Кричильської ЗОШ І-ІІІ ступенів ім. Леоніда Куліша-Зіньківа.