Лікував поранених бальзамом «Апідан»

Чверть століття лікує хворих продуктами бджільництва Данило ШАБАК. Приватний підприємець, депутат міської ради та почесний апітерапевт України зробив неоціненний внесок у розвиток апітерапії не тільки на Сарненщині, а й в Україні, досліджуючи, вивчаючи, розробляючи та впроваджуючи різноманітні методи бджололікування в практику.

Довелося бачити фото тих, хто вже втратив надію бути здоровим – повірте, на них не можна дивитися байдуже. І хворих поставив на ноги Данило Олександрович.
Апітерапія спонукає організм до самовидужання, розповідає цілитель. Це дуже багатогранний метод: 99% хвороб можна зцілити продуктами бджільництва, арсенал яких дуже великий. Бджола — це унікум. Її отрута має протизапальні, відновлюючі, регенеруючі властивості. Тож, переконавшись у результатах, до яких призводить використання апібальзаму й бальзаму «Апідан», вирішив поїхати з ними в Харківський і Київський військові госпіталі. Саме вони приймали по 35-38 поранених бійців за одну ніч, яких доставляли із зони антитерористичної операції. Як виявилось, 200 лікарняних ліжок – незначна кількість у такий тривожний час, заповнювали навіть ті, що були вільні в гінекологічному відділенні. Тих, кого підліковували, переводили в інші медичні заклади.
Спілкуючись із медиками Харківщини, Данило Шабак прийшов до висновку, що вони не лише хороші фахові спеціалісти, а й приємні люди, одразу сприйняли методику нашого земляка, адже пацієнтам, які мали опіки, вже на другий день ставало легше. До речі, серед них був воїн, який зателефонував і попросив приїхати, – Олександр Царенко. Так, саме той, який вижив у Будинку профспілок у Києві. Тепер боєць батальйону «Айдар» із передової потрапив у госпіталь. Думаю, чоловік заслуговує на те, щоб знати його історію з Майдану.
На 7 поверсі Будинку профспілок, на думку Олександра, перебувало, певно, дванадцять чоловік. А живими залишилися двоє. Їх не лише палили, а й розстрілювали, вбивали гранатами – бойовими, не міліцейськими «Терен-6». І де? В центрі європейської столиці, Києві! Від гранат російського спецназу, як і пастки, в яку потрапили, зазвичай не виживають: зверху й знизу вогонь, гранати, кулі повсюди. Хто згорів, а хто задихнувся в диму, а кого вбили… Скільки там насправді людей загинуло — відомо лише Господу Богу. Саша Царенко знає, що там була не одна зачистка після пожежі (поверхів від трупів). Ховали сліди великих злочинів. Правозахисник і поет із Могилева-Подільського своїм рятівником вважає підполковника міліції у відставці, громадського лідера, командира одного із взводів самооборони Майдану, який всі три місяці протистоянь перебував на передньому краї в столиці, екс-мера міста над Дністром Михайла Саволюка.
Коли Олександра на носилках зносили вниз, весь одяг був обпалений, спина, коли повернувся на бік, вигоріла аж до футболки, від шолома виднілися лише заклепки, а шапка прогоріла вся. Обличчя обпалене, місцями - руки й ноги. Втрачав свідомість, йому давали кисневу маску й приводили до тями лікарі. Отак у черговий раз отямився й став вириватися з автівки «швидкої допомоги», бігти захищати барикади, аж поки вкололи заспокійливі ліки.
А потім була реанімаційна палата, з якої ледь живим довелося тікати з-під крапельниці, викинувши штатив, щоб не потрапити до рук тітушок чи міліції, які полювали за ними – пораненими майданівцями по лікарнях Києва.
Із Олександром Царенком вдалося поспілкуватися особисто по телефону. Нині він у відпустці після тяжкого кульового поранення. Розповів, як у бою давав відсіч ворогам і не бачив танка за спиною. Куля пройшла через щоку, вибила всі зуби й застряла при виході. Чоловік, який ніколи нічого не боявся, за півроку пережив 3 контузії й 2 реанімації (перша після Майдану). Останнє поранення самі лікарі називають рідкісним випадком, дивуються, що залишився живим.
А Данило Шабак приїхав рятувати його власними ліками вдруге. Окрім того, поставив перед собою завдання доставити бальзами й показати в Києві й Харкові, як їх застосовувати. Фінансово підтримав, розповів, фермер із Миколаєва. Він зателефонував до Олександра Шабака, коли по телебаченню показували обгорілих бійців із АТО. Уже знав, що його бальзам «Апідан» загоює вогнепальні рани. Сказав тоді: «Знаю, Даниле Олександровичу, що допомагаєш, тож хочу й тебе підтримати». Посприяв і тодішній голова РДА Сергій Євтушок. Адже ліків повіз майже на 5 тис. грн.
Повідав цілитель і про харківських волонтерів та їхню надзвичайну активність. Вони забезпечують поранених у лазареті не тільки одягом, книгами, продуктами, а й комп’ютером, за потреби. З київськими співпрацює через добровольця Андрія. Каже, є добрі люди, яким завдячує.
Нині Олександр Шабак трудиться над новими розробками – витяжками з продуктів бджільництва, що дають реальний результат.

Якби ж люди знали…
Десятого квітня 2014 року інформаційне агентство Interfax-Україна поширило звіт про брифінг у Києві під сенсаційною назвою: «Справжня кількість загиблих на Майдані сягає 780 осіб - волонтери-медики». Але Саша Царенко вважає, що ця цифра занижена.
Якщо на вулиці Інститутській серед білого дня люди гинули від куль снайперів – то це бачив увесь світ, що приховати було неможливо. А там, у пітьмі, в палаючому Будинку профспілок не було жодної камери, і отам помирали в страшних муках, безіменно й зникали безвісти…
До цього часу сперечаються не лише політики, історики, а й цілі країни про те, скільки загинуло наших людей у Другій світовій війні. Розбіжності нерідко сягають кількох мільйонів чоловік. Але є закономірність – загальні цифри втрат з часом не зменшуються, а значно збільшуються. Думаю, війна Майдану теж не скоро відкриє всі свої таємниці, що стосуються кількості жертв. Схоже, Небесна сотня – це лише вершина айсберга - нашої національної скорботи, самопожертви й героїзму.
Якби ж люди зараз знали справжню їх кількість, можливо, тоді не копіювали б сценарій київського Майдану в Луганську, Донецьку, Харкові й інших містах півдня і сходу України. Але вони не відають, і далі триває війна. Комусь із політиків, мабуть, вигідно, коли народ такий безрозсудний і безпечний…
Марія КУЗЬМИЧ.