Back to top

Солдат-молодець - Петро Климець!

Нині Донецький і Луганський регіони є зоною АТО. Важкі часи настали для держави. Нас хочуть розділити, але ми, українці - сильна нація, а Україна – єдина держава. Молимося за долю нашої країни – від малого й до старого, просимо в Господа захисту від горя, що несе з собою агресорська війна. Вдячні тим, хто відстоює право України бути гордою державою, захищає нас із вами. Спішно повинні брати приклад із героїв АТО та вміти дати відсіч будь-якому ворогові, не шкодуючи власного життя.

Кожен українець має активну громадянську позицію щодо подій на сході країни. Саме тому в Коростську ЗОШ І-ІІІ ст. завітав ще недавній учень цього закладу Павло КЛИМЕЦЬ, який про справжній патріотизм знає не з чиїхось слів, а з власних діянь. Юнак виявив бажання розповісти своє бачення про війну. Наголосити, що, попри всі негаразди, український народ прагне одного – спокою, миру та чистого блакитного неба над головою.
Спочатку воїн АТО зі своєю ріднею та друзями завітав у 4-А клас на урок мужності, де його гостинно й привітно, в національному вбранні, зустріли дітки та класний керівник Раїса Гольонко. Уже перше знайомство зі своїми маленькими односельцями вразило Павла Климця до глибини душі. Раїса Романівна представила гостя такими словами: «Люди, які захищають нашу Вітчизну, – герої. Вони мужні, сміливі, сильні. А Петро Климець – один із них». Усі разом заспівали Гімн України та хвилиною мовчання вшанували пам'ять загиблих співвітчизників. Хлопчики й дівчатка виразно й емоційно читали вірші про Батьківщину, рідний край. З усього було видно, що не очікував боєць таких знань від маленьких корощан про ті події, що важким каменем лягли на груди нашому народові. Після численних запитань учнів про війну переконався в цьому остаточно. Діти знають усе.
Це нам, дорослим, здається, що вони лише діти, а насправді це особистості, які теж добре розуміють, що йде неоголошена Росією війна. Бандитські угруповання, терористи й солдати Російської Федерації стріляють у мирних людей, по школах, дитячих садках, будинках… Є поранені, багато людей убиті. В окремих містах і селах немає газу, води, електрики. Населення вимушені голодувати, жити в підвалах. Усе це Петро Климець бачив на власні очі, пережив. Тому було важко на душі, дивлячись, як школярі переживають за долю країни й за нього особисто. А коли на проектованому екрані з’явилось відео «Боротьба за Україну», підкріплене піснями та патріотичними гаслами, не стримався, на щоках з’явилися сльози. Неправда, що хоробрі та мужні не плачуть. Дивлячись, як знищують цілі сім’ї, населені пункти, важко стриматися. Витримає хіба той, хто не має в собі ні серця, ні душі. Справжньому патріотові не може не боліти за Батьківщину, цим він і відрізняється від інших.
У кінці уроку мужності учні та гості написали свої побажання солдатові на паперових квітах і віддали йому на згадку. І кожен здебільшого бажав одного: щоб у країні панував мир, а наші захисники поверталися додому живими та неушкодженими. Згодом усі разом утворили коло, міцно взявшись за руки, на знак єдності й підтримки всіх, хто бореться за Україну, вболіває за її долю, підтримує цілісність і щасливе майбутнє. А ще учні подарували солдатові свої листи, малюнки й інші необхідні в зоні АТО речі. Раїса Гольонко побажала односельцю швидше повертатися додому з перемогою, а вихованцям заповіла, щоб своїми знаннями, працею, здобутками збагачували рідну Україну. Були гідними своїх предків, любили рідну землю, берегли волю та незалежність, шанували свій народ і мову.
Після цього на Петра Климця чекала переповнена актова зала навчального закладу. Його зустрів чотирьохсотголосий учнівський і педагогічний хор, співаючи Гімн України, а ще лунали оплески за виконання мужнього та нелегкого обов’язку. Директор Коростської ЗОШ І-ІІІ ст. привітала доблесного воїна на рідній землі та коротко розповіла його біографічні дані, а далі передала слово гостю. Юнак відповів на безліч різних запитань школярів молодшої, середньої та старшої ланок, які охоче бажали дізнатися з вуст самого очевидця про ті непрості події. Зі сцени зали учениці 8-А класу Наталія Рудика й Анастасія Сорока прочитали вірші-подяки «Ти - герой» і «Зустріч із сином».
Уже не раз було доведено, що війна - не лише справа дорослих. Дитячі серця теж б’ються в унісон з усією країною, їх молитви линуть до небес з благанням миру. Усі ці переживання втілила у власному вірші «Молись за Україну» учениця 9-Б класу Дарина Титечко, якого від усього серця декламувала для того, хто повсякчас стоїть на варті нашого миру. А Вікторія Комар із 10-А класу заспівала відому пісню «Повертайся живим», яка вже давно стала символом незламності українського духу.
Побажав повернутися неушкодженим і спеціаліст по роботі з молоддю та спорту Коростської сільської ради Іван Галуха. Наголосив, щоб учні закладу брали приклад з односельця й гордилися його славними звитягами в боротьбі з рашизмом. Щастя, міцного здоров’я, бойового духу йому та побратимам бажала й директор освітньої установи. Віра Михайлова від колективу подякувала за те, що кожен день змушений дивитися смерті в очі, аби оберігати нас. Щоб молитва матері й усіх людей захищала солдата від ворожих куль. Під оплески учнів і педагогів вручила Петру Климцю також пам’ятний сувенір, аби він повсякчас нагадував, що всі односельці разом із ним, з його бойовим духом аж до повного знищення ворожої сили. У кінці зустрічі присутні сфотографувалися разом.
А далі… Далі юнак поділився своїми спогадами, про які не бажав би знати кожен пересічний українець. А йому довелося пройти через пекло війни. Ще рік тому слово «війна» звучало абсурдно. Сьогодні ж воно набуло реального значення, його чути навіть із вуст дітей. Непросто відповідати на питання малечі, яка, прокинувшись із самого ранку, цікавиться: «А коли закінчиться війна?». Дорослу розгубленість стараєшся замаскувати зовсім в іншому векторі значення цього питання. Хтозна, як і що розповідатиме своїм майбутнім дітлахам Петро Климець про війну, але, впевнений, то будуть слова болю та любові до Батьківщини й пам’яті про тих, хто поклав своє життя на вівтар миру й свободи.
Три з половиною роки тому юнак закінчив Коростську школу. Отримавши повістку з військкомату, ухилятися від армійської служби не став. Бо ще тоді розумів, що військова муштра допоможе по-іншому дивитися на життя й знайти в ньому себе справжнього. Навчання та службу провів у військовій частині А-0139, що базується в Києві. Його 101 окрема бригада Генерального штабу Міністерства оборони України підпорядкована начальнику Генерального штабу – Головнокомандувачу Збройних сил України та є елітним з’єднанням ЗСУ. Новобранців сюди відбирають як у спецназ: відмінне здоров’я, зріст не менш 175 см, з благополучної родини, з повною середньою освітою. Обов’язково пройти низку психологічних тестів. Отож, відбувши всю строкову службу, готувався до демобілізації. Але за два тижні до знакової події в особистій біографічній сторінці солдата на Майдані зародився теж не менш важливий для всього українського суспільства історичний і доленосний початок Революції Гідності. У частині декілька разів наголошували про демобілізацію, але щоразу, за відомими нам причинами, її доводилося скасовувати. А коли у квітні розпочалась антитерористична операція на Донбасі, солдати розуміли, що вони потрібні своїй країні більше, ніж удома.
Військова верхівка запропонувала строковикам укласти контракти, але добровільно, без жодного тиску чи примусу. З 1050 чоловік лише п’ять десятків за різними причинами не поставили свої підписи під офіційним документом. Друзі Петра разом із ним без зайвих роздумів влилися в ряди контрактників. До них пізніше почали прибувати в частину офіцери та прості військовослужбовці, аби в реальних умовах допомогти опанувати військові методи, провести інструктажі, щоб не зламались психологічно й змогли протидіяти новітній зброї сепаратистів, якої в частині не було. Підготовка тривала півмісяця, проходили навчання зі стрільби з автоматів АК-74 та РПГ різних модифікацій. Згодом під урочисті звуки військового оркестру з благословенням священика Петра Климця та його побратимів на початку жовтня відрекомендували в одну з найгарячіших точок на мапі України - Дебальцеве. Лише доїжджаючи ближче до прифронтової зони, почав усвідомлювати, що в Україні йде справжня війна: повсюди блокпости й понищені житлові помешкання, вирви від снарядів на дорогах і полях, обпалені та посічені осколками дерева, кущі…
Коли прибув на місце дислокації, почув нові настанови командирів, які повідомляли, що небезпека на них чекатиме всюди, а тому повинні бути пильними й кмітливими, бо в іншому випадку… У цьому довелося переконатися вже в першу ніч, коли о шостій ранку підняли за тривогою. За декілька метрів від силовиків у намет влучив снаряд, випущений із міномета. На щастя, ніхто не постраждав. Згодом окопались і зробили бліндажі. Перші виходили не дуже якісні: тонке перекриття та невеликий шар ґрунту. Коли побачили, що це ненадійно, перекривали грубішою деревиною й насипали більше землі.
Завданням 101 окремої бригади «Київ» в основному була зачистка населених пунктів від сепаратистів, а ще допомога живою силоюта бронетехнікою в тих місцях, де точилися бої, охороняли також сумнозвісну шахту «Ольховатська». Траплялося, їхали за 200 км від місця дислокації й там виконували завдання, поставлені офіцерським складом.
Петро Климець відзначився неабиякою хоробрістю, коли в одному з населених пунктів разом із іншими побратимами взяли в полон дванадцять ворожих коректувальників вогню. Серед них було й три жінки. Усіх віддали нацгвардійцям разом із вилученими новітніми телефонами й іншим комунікаційним інвентарем. За успішно проведену операцію уродженця Короста військове керівництво нагородило медаллю Червоного хреста за мужність і відвагу. Хоча це не поодинока військова операція. Були ще дві вдалі – брали сепаратистів у полон.
Одного разу від розвідгрупи надійшла інформація, що в Дебальцеве під прикриттям прокралось бандитське угруповання в кількості сорока чоловік. Понад триста військовиків задіяли в спецоперації з їх виявлення. Обшукували всі будинки й квартири, інші будівельні споруди, та ніде не натрапили бодай на якийсь слід. Але пильність Петра Климця допомогла йому взяти в полон ще шестеро лиходіїв. Якось зайшли в помешкання до старенької бабусі, перед тим довідавшись, що в неї щоночі з вікна світиться військова оптика. Обшукали скрізь, проте марно. Нічого не говорило про присутність сепаратистів. Петро ж сам із села, знає про існування люків, що мають вхід у льох чи підвал. Тому обережно відкинув килим, а під ним знайшов-таки схованку. Відкрили, а там сидять хлопці не з їхньої компанії. «Друзі, слава Україні!» - гукнули до них і вивели під прицілом автоматів. А згодом з того місця винесли ще пів-БТРа різних військових приладів і зброї. До речі, ці шестеро чоловіків виявились єдиними, кого вдалося затримати під час всієї спецоперації.
Не забули привітати їхню бригаду й на День української армії – 6 грудня. Саме тоді по-особливому голубіло небо, привітно світило сонце. Тільки й милуватися природою. Але вже чекали на атаки путінських зайд. Що невдовзі й підтвердилося. Спочатку почали працювати міномети, а потім їхні позиції накрили трьома «Градами». Стріляли влучно, адже, як з’ясувили згодом, перед ними, позаду і ще з північного боку, стояли коректувальники вогню. «Гради» поливали так, що здавалося, ніби земля сходить з орбіти. Згодом вдало у відповідь «заговорила» й українська артилерія, яка змусила ворога відступити подалі. Такі ворожі «привітання» летять до них майже цілодобово, але солдати гідно протистоять, а дух кожного українського бійця незламний.
Болісно переніс Петро втрату побратима, якого снайпер смертельно ранив прямо на його очах. Приїхали на завдання, саме радились про його виконання, розмовляли, вирішували… Раптом пролунав постріл - і за півметра від нього впав товариш… Розпачу не було меж. Смерть невблаганна, чатує всюди. Але вони - солдати, які попри все боронять свою землю ціною власного життя.
Зустрічався і з земляками, які несуть службу в зоні АТО. Зокрема одного разу повертались із Краматорська в Дебальцеве, а на бетонних плитах блокпосту великими літерами було написано: «Кузнецовськ». Проїхати повз не міг. Забіг на декілька хвилин до зовсім незнайомих людей, але які були всі щасливі, привітались, по-братськи обійнялись, побажали один одному хорошої служби й знову повернулися на свої позиції. Пообіцяли зустрітися вже вдома, обов’язково живими й неушкодженими, щоб згадати про свою перемогу. Яка неодмінно скоро прийде до всіх завдяки таким мужнім воїнам, які відстоюють нашу державність у східних областях країни.
Розповідав і про гусака, сюжет про якого був на каналі ТСН. Птах, коли ворожі «Гради» починають свої криваві ігрища, відчуваючи наближення обстрілу, біжить відразу до бліндажа, за ним уже й солдати. Щоправда, він жив за сто метрів від їхнього розташування, у вояків Нацгвардії. Але з героєм АТО і улюбленцем багатьох військовиків бачився доволі часто.
Окрему подяку висловив і волонтерам, без яких воювати проти агресора було б украй важко, практично неможливо. Безліч людей прагнуть допомогти співвітчизникам. «До цього, - каже Петро Климець, - не думав, що наші люди такі великодушні. Адже я з далекого села, а військова допомога й провізія надходить від жителів Києва, Львова, Кіровограда… Навіть не знаю їхніх імен, соціального статусу. Можливо, у них дітки босі ходять чи не доїдають, а вони мене взувають і годують. Їхнім подвигам немає меж, більшою мірою саме волонтерам потрібно в першу чергу давати посвідчення учасника АТО», - підсумував співрозмовник.
Окрему подяку висловив й усім односельцям, які піклуються про його військові будні. Зокрема з вдячністю відгукнувся на адресу всього колективу Коростської ЗОШ за посилку вагою майже 70 кг, яку отримав перед новорічними святами. Їздив по неї зі своїм командиром, який дивувався такому великогабаритному подарункові, який відразу ж розділив його вміст порівну між побратимами: і одяг, і харчі. Адже на війні всі рівні, там не існує ні звання, ні почестей. Ці регалії замінює лише одне слово - брат.
Уже зовсім скоро Петро Климець повернеться в розташування своєї військової частини в Києві. А через місяць знову піде бойовою дорогою. Дав би Бог, щоб це була його перша й остання ротація. Щоб зовсім надійшла радісна новина – ми перемогли! А солдат повернувся додому в теплі та щирі обійми своїх батьків, братів, сестер, рідних і друзів й далі милувався швидкоплинною Горинню та рожевим сходом сонця над лугами Короста.
Василь ТИТЕЧКО.

Новини: 

Схожі матеріали

Щорічно зразковий аматорський хореографічний колектив «Журавка» бере участь у міжнародних і всеукраїнських фестивалях народної та сучасної...
Цими днями в білоруському Бобруйську проходив чемпіонат світу з гирьового спорту серед юніорів, на якому наша землячка, студентка Сарненського...
24 учасники зразкового аматорського хореографічного гурту "Журавка" міського будинку культури "Залізничник" нещодавно повернулися з ІІ Міжнародного...
Указом Президента України № 584/2008 від 26 червня 2008 року «Про відзначення державними нагородами України» за вагомий особистий внесок у розвиток...
В Острозі проходив обласний конкурс професійної майстерності фахівців управлінь праці та соціального захисту населення, задіяних у процесі...