Back to top

«Я стану ангелом і боронитиму свій край…»

Нещодавно в обласній бібліотеці відбулося нагородження переможців XIV Всеукраїнського конкурсу учнівської творчості, присвяченого шевченківським дням, що проходив під гаслом «Об’єднаймося ж, брати мої!».

Відрадно, що вже декілька років поспіль лауреатами в номінації «Література» стають вихованці Вищого професійного училища № 22 міста Сарни. 2015-й теж не виняток.
«Ми є. Були. І будем ми! Й Вітчизна наша - з нами!» – словами-мереживом вигаптувала свою творчу роботу на цю тему учениця 15 групи кухарів, лідер учнівського самоврядування училища Світлана Неродіна. Юнка возвеличила ними тих, для кого містечко учнівської молоді на березі Случа, де злилися воєдино і краса Поліського краю, і праця людей, і злети розуму, і биття молодих сердець, стало не тільки храмом науки, але й другою домівкою. Саме тут наставники плекають у своїх вихованців дух героїв, патріотів рідної землі. Допоки є вони, й Вітчизна буде з нами, який би терен не встеляв нам шлях.
Родзинкою учнівської роботи є замальовка, присвячена випускнику закладу Ярославу Губені, життя якого в розквіті сил забрав афганський смерч. До денця душі кожного торкаються рядки, присвячені Ярославові Куришку, випускникові ліцею «Лідер». Його смерть тяжким болем обпекла земляків, і дівчинка зуміла своїм серцем торкнутися душі згорьованої мами героя в начерку «Не плач за мною, мамо…»:
«Були б крилечка – злетіла би увись над куполами храму до Всевишнього, прохаючи заступництва і зцілення… Були б… А вона – жіноцтва краплинка. Із покоління в покоління несе свій хрест, аби Богом дане життя дарувати дітям, продовжуючи славний рід український…
Палахкотять свічки, розсіюючи увсебіч своє тепло і світло. Хочеться неймовірного: нахилитися до домовини й торкнутися рідної кровиночки… А вона стоїть і стоїть. Щось шепоче, опустивши додолу згорьовані очі… І руки заніміли, і ноги, здається, ось-ось зігнуться в колінах… Та вона стоїть, тримаючись з усіх сил, бо творить заупокійну молитву Богові. Вікно домовини сховало рідні очі, вуста і синову останню муку…
Заніміло тіло, закам’яніла душа. Щомиті просила–молила Всевишнього зглянутися над її кровиночкою, допомогти, врятувати. Не вимолила… Не випросила… Материнський зойк вирвався з грудей і птахою піднісся вгору, розвіявся поміж людей. Людоньки, Господи, один-єдиний синочок…
Горлицею прикипіла до цинкової домовини, де вічним сном спочивав її первісток… Безпам’ятство підкосило ноги, забрало сили, підсвідомо відчула шепіт із безодні:
Не плач за мною, мамо, не ридай.
Я не хотів війни, я боронив свій край…
Не плач за мною, мамо, я – герой.
Стояв я гордо, коли снайпер той
Стріляв у голову й таранив в груди,
Тоді не думав я: «А що зі мною буде?»…
Не плач за мною, рідна, не лий сліз,
Пишайся мною, бо я патріотом зріс,
Ти, мамо, лиш за мене помолись,
І не вини себе – у цьому я, напевно, винен…
Я винен, що любив свою країну,
Я винен, що хотів здобути волю…
Я не хотів стояти на колінах,
Пробач за стільки завданого болю…
Не плач за мною, мамо, я у Бога,
Бо хто загинув за Вітчизну, йде до нього.
Я не вернусь вже, мамо, але знай –
Я стану ангелом і боронитиму свій край…
Ваш син живе, шановна Наталіє Миколаївно! Чуєте? Живе, бо зробив усе, що міг, навіть більше – віддав життя, яким так дорожив. Не помер Ваш Славко у слові, не помер Ваш єдиний у славі, бо писав він історію нову, в ній лишатися має право…».
Творча робота доньки казкового Полісся, яка народилась на оспіваній Тарасом землі з величною й трагічною історією, прекрасним майбутнім – гімн величі й непохитності нащадків її роду, толочений і топтаний ворожими кіньми, січений і рубаний мечами чужинців, стріляний із танків і «Градів», вистояв у битвах і вистоїть, житиме й вигонитиме з кореня нове пагіння, цвістиме й сіятиметься по землі, виборений, відстояний навіки.
Не можу не сказати про наставника Світлани Неродіної – викладача української мови та літератури ВПУ-22 Світлану Шапірко. Основною запорукою результативної роботи з обдарованими дітьми, на її тверде переконання, є, в першу чергу, рівень організації навчально-виховного процесу в училищі в цілому. Неможливо підготувати переможця олімпіад чи змагань у класі, де низький середній рівень навчальних досягнень, немає націленості на науку домінуючої більшості членів класного колективу. Необхідною умовою є й особиста орієнтація вчителя на досягнення успіху вихованцями, а також фахова підготовка. Зауважу, що у ВПУ-22 працює група педагогів, які впродовж багатьох років щорічно мають переможців Всеукраїнських олімпіад і конкурсів. У повсякденній роботі з учнями важливу роль відіграють не лише якісні організація навчально–виховного процесу та підбір кадрів, належна матеріальна база, а й створення комфортних умов, піклування про них, підтримка й стимулювання дітей до подальшого вдосконалення.
Підготувала Марія КУЗЬМИЧ.

Новини: 

Схожі матеріали

24 учасники зразкового аматорського хореографічного гурту "Журавка" міського будинку культури "Залізничник" нещодавно повернулися з ІІ Міжнародного...
Він виріс за кулісами сцени, нині щорічно дарує землякам чудову музику, віртуозно граючи на фортепіано, вчиться у Львівській академії імені М....
Вісімнадцять днів 28 науковців, серед яких працівники вищих навчальних закладів, музеїв різних міст України, працювали в нашому та Дубровицькому...
Ой глянь, мати, Да на мій посад – Всі дівоньки й у косах сидять! А на мою косу Да й роса впала, Щоб я її да й розчесала!.. Золотокоса осінь...
У міському Будинку культури «Залізничник» відбулась традиційна конкурсна програма «Дівчинка Калинка - міста Сарни талісман», в якій взяли участь п’...