Back to top

Щедрий ужинок Володимира Копача

P9301354.jpg

Фото Василя СОСЮКА.

Нема межі технічному прогресу: колись повідомлення посилали поштовими голубами, нині ж і дошкільнята знають, що таке месидж. У не такому вже далекому минулому стаціонарний телефон вважався мало не розкішшю, зараз же мобільний став предметом першої необхідності. Біля витоків телекомунікацій району в 60-ті роки стояв Володимир КОПАЧ, начальник вузла зв’язку, який напередодні свого знаменного ювілею погодився розповісти про ті часи.

Володимир Павлович народився на Житомирщині, у мальовничому містечку Ємільчино недалеко від Олевська. Згодом закінчив Львівський технікум електрозв’язку, відтак Московський інститут. Отримав направлення в Степань (тоді це був районний центр), потім очолив вузол зв’язку в Сарнах.
- У 60-ті роки, - розповідає Володимир Копач, - у райцентрі було лише 250 телефонів, майже 60 - у селах. У приміщенні стояли комутатори, апаратура дальнього зв’язку між обласним і районним центрами. Сьогодні здається кумедним, що в ті часи на Сарни з Рівного було лише дві лінії телефонного зв’язку. Для порівняння: нині їх 300-400.
Забезпечував Володимир Павлович і районний зв’язок: між Чемерним, Тинним, Стрільськом, Катеринівкою за допомогою комутаторів. Підпорядковувались головному зв’язківцю Сарненщини й поштарі, які доставляли передплатникам періодику, посилки, грошові перекази тощо. Через деякий час відкрили обмінний кіоск на залізничному вокзалі, щоб отримувати й відправляти потягами посилки, бандеролі. Коли ж перебрались у нове приміщення на Широку, де й досі працюють центри електро- та поштового зв’язку, з’явилась сучасніша апаратура, звісно, покращилась і якість послуг, що їх надавали користувачам.
За сумлінну працю – а протрудився Володимир Копач на посаді начальника 35 років – має нагороди. За значний особистий внесок у розвиток телекомунікацій України груди ветерана виробництва прикрасив знак «Почесний працівник ВАТ «Укртелеком». За добросовісне ставлення до обов’язків указом Президії Верховної Ради колишнього Радянського Союзу нагороджений орденом «Знак пошани». На пошану Володимир Павлович дійсно заслуговує, позаяк порядна та скромна людина, гарний сім’янин. Разом з дружиною Марією Василівною виховали доньку Інну, яка свого часу закінчила інститут приладобудування й нині мешкає в Санкт-Петербурзі, порадувала двома внуками. Старший Ілля наступного року отримає атестат і має намір вступати до місцевого інституту зв’язку. Молодший Нікіта поки що навчається в шостому класі, захоплюється інформатикою. Щороку навідують дідуся, ось і нещодавно влітку допомагали з ремонтом.
…Щедрий ужинок дала життєва нива Володимира Копача, бо засівав її зернами порядності, розважливості та працелюбності.

Схожі матеріали

Роман НАБУХОТНИЙ у царині юриспруденції – не новачок. З 1999 року працює в юридичному відділі апарату райдержадміністрації, нині - провідний...
Моя ріднесенька, найкраща й найдобріша на цілому світі! Про Вас, мамо, хочеться говорити, співати кожного дня, за Ваше розуміння, турботу, любов і...
За образним висловом одного з сучасників, бухгалтерія – серце будь-якого підприємства. Серце державного закладу «Вузлова лікарня станції Сарни...
При слові «фармацевт» уява пересічного громадянина, вочевидь, малює таку картину: людина в білому халаті з точністю до грана зважує на спеціальних...
Дітей в Україні з кожним роком народжується все більше. Воно й не дивно: у країні, де більшість населення перебуває за межею бідності, впровадження...