Back to top

Щедрий ужинок Володимира Копача

P9301354.jpg

Фото Василя СОСЮКА.

Нема межі технічному прогресу: колись повідомлення посилали поштовими голубами, нині ж і дошкільнята знають, що таке месидж. У не такому вже далекому минулому стаціонарний телефон вважався мало не розкішшю, зараз же мобільний став предметом першої необхідності. Біля витоків телекомунікацій району в 60-ті роки стояв Володимир КОПАЧ, начальник вузла зв’язку, який напередодні свого знаменного ювілею погодився розповісти про ті часи.

Володимир Павлович народився на Житомирщині, у мальовничому містечку Ємільчино недалеко від Олевська. Згодом закінчив Львівський технікум електрозв’язку, відтак Московський інститут. Отримав направлення в Степань (тоді це був районний центр), потім очолив вузол зв’язку в Сарнах.
- У 60-ті роки, - розповідає Володимир Копач, - у райцентрі було лише 250 телефонів, майже 60 - у селах. У приміщенні стояли комутатори, апаратура дальнього зв’язку між обласним і районним центрами. Сьогодні здається кумедним, що в ті часи на Сарни з Рівного було лише дві лінії телефонного зв’язку. Для порівняння: нині їх 300-400.
Забезпечував Володимир Павлович і районний зв’язок: між Чемерним, Тинним, Стрільськом, Катеринівкою за допомогою комутаторів. Підпорядковувались головному зв’язківцю Сарненщини й поштарі, які доставляли передплатникам періодику, посилки, грошові перекази тощо. Через деякий час відкрили обмінний кіоск на залізничному вокзалі, щоб отримувати й відправляти потягами посилки, бандеролі. Коли ж перебрались у нове приміщення на Широку, де й досі працюють центри електро- та поштового зв’язку, з’явилась сучасніша апаратура, звісно, покращилась і якість послуг, що їх надавали користувачам.
За сумлінну працю – а протрудився Володимир Копач на посаді начальника 35 років – має нагороди. За значний особистий внесок у розвиток телекомунікацій України груди ветерана виробництва прикрасив знак «Почесний працівник ВАТ «Укртелеком». За добросовісне ставлення до обов’язків указом Президії Верховної Ради колишнього Радянського Союзу нагороджений орденом «Знак пошани». На пошану Володимир Павлович дійсно заслуговує, позаяк порядна та скромна людина, гарний сім’янин. Разом з дружиною Марією Василівною виховали доньку Інну, яка свого часу закінчила інститут приладобудування й нині мешкає в Санкт-Петербурзі, порадувала двома внуками. Старший Ілля наступного року отримає атестат і має намір вступати до місцевого інституту зв’язку. Молодший Нікіта поки що навчається в шостому класі, захоплюється інформатикою. Щороку навідують дідуся, ось і нещодавно влітку допомагали з ремонтом.
…Щедрий ужинок дала життєва нива Володимира Копача, бо засівав її зернами порядності, розважливості та працелюбності.

Схожі матеріали

Її життя розпочалося в мальовничому селі Стрільськ, де й закінчила початкову школу. Ще з дитинства любила доглядати за домашніми тваринами, знала, як...
На початку січня ветеран колгоспної праці Іван Момоток власноруч закінчив обшивку дощечками своєї хати, полакувавши кожну з багатьох десятків,...
Прохолодний березневий вітерець хвилею прокотився поліською землею, і до Поліни Онанко завтра завітає славне 85-річчя. Домівка наповниться...
Кажуть, поганий учитель подає учням готову істину, а хороший - вчить, як її знайти. Саме творчий пошук істини, розвиток мислення та відкриття для...
- так кажуть про церковного старосту й художника Василя Щевича Найцікавіше те, що здібний нині художник й іконописець у дитинстві мріяв стати…...